Міністерство освіти і науки України Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Педагогічний факультет АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ І ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ, м. КАМʼЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ, 23-24 ЖОВТНЯ 2024 р. ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ Кам’янець-Подільський 2024 УДК 37(477)«202»(063) ББК 74(4Укр)я431 А43 Рекомендувала вчена рада Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка протокол № 9 від 31 жовтня 2024 р.) Рецензенти: Н. В. Бахмат, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та методик початкової освіти; Н. О. Урсу, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва. Редакційна колегія: В. М. Лабунець, доктор педагогічних наук, професор, декан педагогічного факультету (головний редактор); Н. В. Мєлєкєсцева, кандидат філологічних наук, доцент, заступник декана педагогічного факультету з наукової роботи та міжнародних зв’язків; Н. В. Гудима, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик початкової освіти. Актуальні питання сучасної освіти в Україні: виклики А43 та перспективи: збірник матеріалів І Всеукраїнської науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти та молодих вчених, м. Камʼянець-Подільський, 23-24 жовтня 2024 р. [Електронний ресурс] / [ред. кол. В. М. Лабунець (гол. ред.) та ін.]. Кам’янець-Подільський: Кам’янець- Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2024. 161 с. Електронна версія збірника доступна за покликанням: URL: http://elar.kpnu.edu.ua/xmlui/handle/123456789/8717 У збірнику вміщено доповіді та повідомлення, виголошені на І Всеукраїнській науково-практичній конференції здобувачів ви- щої освіти та молодих вчених «Актуальні питання сучасної освіти в Україні: виклики та перспективи» (23-24 жовтня 2024 р., м. Камʼя- нець-Подільський). Досліджено проблеми й виклики української освіти в умовах сьогодення, запропоновано шляхи їх подолання та визначено перспективи розвитку. УДК 37(477)«202»(063) ББК 74(4Укр)я431 © К-ПНУ імені Івана Огієнка, 2024 Секція 1 СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ Ангеліна ГОРДІЙЧУК, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Ольга КОВАЛЬЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАТОРСЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ Актуальність теми розвитку організаторських здібнос- тей у молодших школярів обумовлена тим, що в сучасній системі освіти важливість навичок самоорганізації, кому- нікації та відповідальності значно зросла. В умовах глоба- лізації, стрімкого науково-технічного прогресу та зроста- ючої потреби в соціальній адаптації дітей формування організаторських здібностей стає необхідним для підгото- вки школярів до майбутнього навчання та подальшої професійної діяльності. Молодший шкільний вік є сенситивним періодом, ко- ли закладаються основи самостійності, відповідальності та здатності до співпраці з іншими. Діти цього віку акти- вно засвоюють соціальні ролі, вчаться організовувати свою діяльність, брати на себе відповідальність за резуль- тати власних дій. У процесі діяльності, особливо колекти- вної, у дітей розвивається здатність ставити та досягати цілей, координувати дії з однокласниками, розв'язувати конфлікти та ефективно спілкуватися. Застосування діяльнісного підходу в початковій школі дозволяє не лише здобувати знання, а й формувати в ді- тей навички управління власною діяльністю та спільною 3 роботою. Це стає важливим для розвитку цілісної, відпо- відальної особистості, яка здатна до саморозвитку та ада- птації до змін у суспільстві [3]. Одне з основних завдань – організувати освітній процес у такий спосіб, щоб, крім знаходження інформації, учні мог- ли б опрацювати її та використовувати в різних життєвих ситуаціях. На заняттях потрібно вчити школярів самостій- ності, умінню створювати освітній продукт як результат спі- льної діяльності. Дитина повинна зрозуміти: мало про щось знати, потрібно ще вміло цим користуватися. Основні принципи діяльнісного підходу спрямовані на активне залучення учнів до освітнього процесу, де во- ни не є пасивними споживачами знань, а самостійно шу- кають, аналізують і засвоюють нову інформацію. Само- стійне набуття знань відбувається через практичну діяль- ність, у якій учні самі доходять до розуміння нових по- нять і явищ. Практична спрямованість навчання дозволяє учням побачити зв’язок між теорією та повсякденним життям. Діяльнісний підхід враховує індивідуальні особ- ливості дітей, підтримує розвиток їхніх сильних сторін і адаптується до потреб кожного, сприяючи особистісному розвитку. Важливу роль відіграє співпраця, яка розвиває комунікативні та організаторські навички через групову роботу та колективну діяльність. Окрім цього, діяльнісний підхід передбачає рефлексію та самооцінку, де учні аналі- зують власні досягнення, що підвищує якість засвоєння знань і стимулює саморефлексію [2]. Молодший шкільний вік характеризується низкою психолого-педагогічних особливостей, що впливають на навчання та розвиток учнів початкових класів. Діти цього віку мають високу потребу в активній діяльності, що включає постійне залучення до практичних завдань та рухливих форм навчання. Для підтримки інтересу та ефе- ктивності засвоєння матеріалу велике значення має вико- ристання ігрових методів, які допомагають утримувати увагу та роблять навчання більш захопливим і зрозумілим. Організаторські здібності у дітей – це комплекс нави- чок і якостей, що дозволяє ефективно планувати, коорди- нувати та спрямовувати діяльність як власну, так і групи однолітків для досягнення спільних цілей. Вони включа- ють здатність до планування, яка передбачає визначення 4 мети та послідовності дій для її досягнення; координацію, що допомагає узгоджувати власні дії з діями інших; ініці- ативу, яка спонукає дитину брати на себе відповідаль- ність за процес та результат діяльності. Організаторські здібності мають велике значення для молодших школярів, оскільки вони становлять основу для успішної навчальної діяльності та соціалізації в колективі. Здатність організовувати власну діяльність допомагає дітям ефективно планувати свій час, розставляти пріоритети і ви- конувати завдання відповідно до визначених цілей. Самоор- ганізація сприяє розвитку відповідальності за результати своєї роботи та формує навички самоконтролю. Уміння ро- зуміти завдання та виконувати їх у певній послідовності до- зволяє учням не тільки справлятися з навчальними викли- ками, але й краще взаємодіяти з однокласниками, спільно працюючи над проєктами чи завданнями. Таким чином, організаторські здібності формують основи для успішної со- ціалізації дітей у колективі, сприяють розвитку комунікати- вних навичок, уміння працювати в команді та долати труд- нощі. Це, в свою чергу, створює позитивну атмосферу для навчання та виховання, що є важливим компонентом зага- льного розвитку молодших школярів [4]. Діяльнісні методи в роботі з молодшими школярами є важливими інструментами для розвитку їхніх організа- торських здібностей і соціальних навичок. Вони сприяють активному залученню дітей в освітній процес та допома- гають формувати вміння працювати в команді. Робота над спільними проєктами дозволяє учням об’єднувати свої зусилля для досягнення спільної мети. У процесі виконан- ня проєкту діти навчаються планувати, розподіляти обов’язки та координувати дії один з одним. Групові за- вдання забезпечують можливість дітям співпрацювати, обговорювати ідеї, спільно вирішувати проблеми. Це ви- магає від них комунікативних навичок, відповідальності за свою частину роботи та здатності адаптуватися до ду- мок інших учасників групи. Рольові ігри створюють ігрову ситуацію, у якій діти можуть взяти на себе різні ролі, вчи- тися взаємодіяти, обговорювати завдання та виконувати організаторські функції. Ці методи сприяють розвитку уяви, критичного мислення, а також вміння адаптуватися до різних соціальних ситуацій [1]. 5 Один із прикладів – виконання спільних проєктів, де діти мають можливість спробувати себе в ролі лідера або організатора. Наприклад, учні можуть працювати над проєктом, присвяченим дослідженню природи, де кожен учасник відповідає за певний процес: хтось займається збором інформації, інші – підготовкою презентації або ви- готовленням матеріалів. У процесі роботи діти вчаться планувати дії, координувати зусилля та брати на себе від- повідальність за результати [5]. Таким чином, діяльнісний підхід в освіті ефективно сприяє формуванню організаторських здібностей у моло- дших школярів, активізуючи їхній навчальний процес і залучаючи до активної участі в різноманітних завданнях. Завдяки спільній діяльності учні розвивають комунікати- вні навички, формують відповідальність, а також вчаться критично мислити і приймати рішення. Інтеграція знань з різних предметів і підвищення мотивації через практичні завдання підсилюють значущість навчального матеріалу. У результаті, діяльнісний підхід створює оптимальні умови для всебічного розвитку молодших школярів, допомагаю- чи їм ефективно організовувати свою діяльність і ставати більш активними учасниками навчального процесу. Список використаних джерел: 1. Біла книга. Діяльнісний підхід у школі. Дослідження інтегро- ваних педагогік, що ґрунтуються на ігровому діяльнісному підході та сприяють всебічному розвитку дітей початкової школи. Київ: The LEGO Foundation, 2019. 39 с. 2. Зош Дж.М., Хопкінз Е.Дж., Дженсен Х. та ін. Біла книга. На- вчання через гру та діяльнісний підхід: огляд доказів. Київ: The LEGO Foundation, 2017. 40 с. 3. Дженсен Х., Пайл А., Зош Дж.М. та ін. Біла книга. Фасилітація гри: мистецтво та наука про залучення дітей дошкільного віку до навчання через гру. Київ: The LEGO Foundation, 2019. 44 с. 4. Гра по-новому, навчання по-іншому: методичний посібник / упоряд. О. Рома. Київ: The LEGO Foundation, 2018. 44 с. 5. Збірка ігрових активностей «RIGHT TO PLAY». Київ: The LEGO Foundation, 2021. 244 с. 6 Анна ДУБЧАК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта Науковий керівник – Галина ВАТАМАНЮК, кандидат педагогічних наук, доцент, старший викладач кафедри теорії та методик дошкільної освіти ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО ДОВКІЛЛЯ НА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО І МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ Відомо, що особистість дитини формується й розви- вається в результаті впливу різних чинників: об’єктивних і суб’єктивних, природних і суспільних. Дитина виступає як суб’єкт формування власної особистості, тобто станов- лення себе як соціальної істоти в результаті взаємовпливу навколишнього середовища та системи виховання. У се- редовищі дитина соціалізується, засвоюючи соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві соціуму, сус- пільству і соціальним групам, до яких вона належить, во- дночас активно входить у систему соціальних зв’язків, завдяки яким і набуває соціального досвіду. Проблему соціалізації дітей 6(7) року життя у філософ- ського-освітньому контексті вивчали Л. Виготськоий, І. Кон, В. Сухомлинський. О. Кононко, Л. Максименко. Про форму- вання в дитини цілісної картини світу йдеться у досліджен- нях С. Ладивір, О. Кононко, Л. Шелестової, С. Нечай. Закор- донні вчені Р. Байярд, А. Біне, С. Френе, Г. Тард, Ж. Піаже у своїх працях вказували на взаємозалежність між умовами соціального середовища і розвитком особистості. Процеси соціального виховання та соціалізації особистості здійсню- ються в умовах соціального середовища. Середовище – це сукупність умов існування людини та суспільства. З погляду соціології соціальне середовище людини це економічні, полі- тичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що вплива- ють на її становлення. Соціальна педагогіка це поняття роз- глядає як сукупність соціальних умов життєдіяльності лю- дини. Це сфери суспільного життя, соціальні інститути, со- ціальні групи, що впливають на формування її свідомості та 7 поведінки. Соціальні умови життєдіяльності – це всі ті фак- тори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде її доля і місце у суспільстві, тобто, це сім'я, дитячий са- док, школи, вулиця, родина, друзі, засоби масової інформа- ції, гуртки. Такі сфери соціального середовища як політич- на, соціальна, духовна формують очікування щодо поведін- ки людини в суспільстві, які перетворюються відповідними соціальними інституціями у цілі, завдання, зміст соціального виховання і соціально-громадянської компетентності. Суспільне середовище існує завдяки зв’язкам його чле- нів та соціальних інституцій. Чим більша і різноманітні- ша палітра складових соціального середовища, тим інтен- сивніше його розвиток та різноманітніші умови життєді- яльності особистості. А. Капська структурі соціального се- редовища розрізняє 2 рівні: макрорівень і мікрорівень. Макрорівень визначається матеріальним, культурним, по- літичним середовищем; загально створеними умовами іс- нування для кожної людини, які є однаковими для всіх і включають: державу, етнос, суспільство, регіон, міс- то/село, а також ті великі організації, які діють на тери- торії даних середовищ – засоби масової інформації, субку- льтури, контркультури; економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда [4, с.16]. Макрофактори, до яких входять космос, планета, суспільство, держава, створюють об’єктивні пе- редумови для виховання в дітей планетарного мислення і толерантності. Соціалізація особистості здійснюється і під впливом демографічних, економічних, екологічних, полі- тичних та інших суспільних процесів. Мікрорівень (мікро- соціум) – це спільність, що діє на певній території, вклю- чає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а та- кож різні неформальні групи жителів [4, с.17]. Мікросоці- ум дітей – обмежується сім’єю, двором; кварталом. Мож- ливості мікросоціуму для соціалізації дітей – це наявність і якість роботи освітніх закладів, кінотеатрів, клубів, спорт- залів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек, місце- вих засобів інформації. Сім’я – природний чинник соціалізації для дитини, яка усе життя є мікросередовищем, на тлі якого вона зростає. Батьки – найближчі та найрідніші люди, які не тільки задо- 8 вольняють потреби в психологічній захищеності, емоційному спілкуванні, фізіологічні потреби, а й виховують її. Особли- вий вплив на дитину має домашня атмосфера: стиль взає- мовідносин у сім’ї, психологічний клімат, ставлення дорос- лих до різних подій, явищ суспільного життя, до інших лю- дей, до рідних. Дитина в сім’ї «приміряє» себе до суспільства, і це вже стимулює її соціальну активність. Проєкція на «світ людей» є діяльністю, що допомагає дитині засвоїти норми людських взаємовідносин та включає дитину у систему цих відносин поза межами сім’ї [3, с.130]. Інтерес до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села) Т. Поніманська розглядає як пе- редумову для формування громадянських почуттів, які на думку вченої ґрунтуються на прикладі дорослих, оскільки діти значно раніше переймають певне емоційно-пози- тивне ставлення, ніж починають засвоювати знання [2, с.92]. У старшому дошкільному віці і у 1 класі з’являється прагнення переходу на нове, доросле становище, бажання здійснювати нову, важливу для себе й оточуючих людей діяльність. Тому й важлива співпраця закладу дошкільної і початкової освіти з батьками вихованців, яка має сис- тематично проводитися. Йдучи вулицею рідного села чи міста, саме батьки мають розповідати дітям про визначні місця, знайомити з назвою вулиці, відвідувати разом краєзнавчий музей, відвідати прабабусь та прадідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного краю, які цікаві легенди, приказки, забавлянки вони знають. Традиційним засобом громадянського виховання є ви- вчення символіки нашого народу. Відзначення разом із ба- тьками державних свят (День Державного Прапора Украї- ни, День Незалежності, День Соборності, День єднання, День української мови і писемності, День вишиванки, День Конституції тощо), відвідування заходів, присвячених їм, дитина, опинившись у реально-громадському середовищі відчує гордість за свою країну, за себе як громадянина Ук- раїни. Придбаний прапорець, браслет, віночок чи інша сим- воліка стає необхідною річчю в дитячій кімнаті чи на вело- сипеді, скриньці дрібниць, а головне закарбовує в пам’яті дитини образ, що символізує державність. Цілеспрямована чи мимовільна участь дитини у мож- ливих акціях (концертах видатних митців свого краю чи 9 України), виручені кошти якого підуть на обладнання майданчика для дітей чи допомоги воїнам та пристарілим людям – це теж крок до свідомого громадянства. Дитина в цей час відчуває причетність до доброї справи, усвідом- лює роль громади, з якою вона там перебуває і силу єд- нання: коли ми разом нас не подолати, коли нас багато – нам не страшно, ми все зробимо тощо. Дії волонтерів се- ред батьків, знайомих надихають і дітей до подібних вчи- нків. Тож проведення акційних заходів в умовах освітніх закладів – надзвичайно важлива місія для становлення громадянина-патріота. Ефективність ознайомлення дітей із цікавими фактами рідного краю досягається тоді, коли діяльність педагога включає в себе пізнання рідного се- ла/міста через дидактичні ігри, предмети мистецтва, ознайомлення з краєзнавчим матеріалом. Це ознайомлен- ня відбувається через відвідування музеїв, виставок, пок- ладання квітів до обелісків (загиблим воїнам, відомим ми- тцям, гетьманам тощо). Існування поблизу чи навіть у рідному місті історич- них пам’яток (фортець, замків) також впливає на дитину навіть тоді, коли вона ще його не відвідала. Цей вплив виявляється у підсвідомій спонуці дитини до відвідування його, щоб побачити, зрозуміти, відчути, те, чому в цих мі- сцях завжди буває багато людей, у чому цінність і прина- да таких об’єктів. Гуляючи парком, дитина бачить пам’ятник жертвам голодомору. Розповідаючи про це жа- хіття над нацією, знущання над хлібом як святинею, у ди- тини формується звичка бережливого ставлення до хліба, в інших обставинах – до електрики, води, інших природ- них ресурсів. Адже для повноцінного формування людини природа створила всі блага, і вже від того, як вона буде ними користуватися, буде залежати якість її життя і чле- нів того середовища, у якому вона зростає. Любов до рідного краю – це і любов до природи. Спілку- вання з природою робить дитину чуйною, емоційно бага- тою. Катання взимку на лижах, чи ковзанах, а влітку – на велосипеді, піша прогулянка польовою дорогою, міським парком буде доречною для пізнання рідного краю. Милу- вання природою лісу, квітучого саду, дзюрчанням струмка і співом пташечок приведе дитину до висновку, що цим мо- жу любуватися не тільки я, а й інші люди, тут ми можемо 10 разом відпочивати, збирати плоди, ловити рибу і всі отри- маємо задоволення від спільних дій на природі, від фізично- го самопочуття після перебування в ній та після споживан- ня і користування дарами природи саме рідного краю. Гар- тують дитину й туристичні походи разом із батьками чи од- нолітками в садку, участь у спортивних змаганнях, козаць- ких забавах, де є державна символіка тощо. Великий потенціал щодо формування у дошкільників соціально-громадянської комптеності мають і народні свята та обряди у сім’ї, місті, регіоні і загалом – в країні, а зараз уже й у Європі. Підготовка до них, участь, прожи- вання викликаних емоцій і почуттів, а потім приємні спо- гади – надовго залишаються в душі дитини, де б вона не перебувала. Це і барви національних костюмів і народна символіка, і обрядові пісні та атрибути дійств. При кож- ній можливості побачити щось із цього перебуваючи да- леко від дому буде нагадувати про нього і про те, що ти – великого українського роду. Наступний чинник мікросередовища – це дитячий са- док, школа, де ведеться систематична й цілеспрямована робота, яка охоплює усі напрямки виховання, серед яких – і моральне. Його результатами є моральна вихова- ність особистості. Як зазначає А. Богуш, це ступінь відпо- відності рис та якостей, що характеризують моральне об- личчя людини у відповідності з моральними вимогами, які пред'являються до даної вікової групи учнів. Критеріями такої вихованості є: любов до батьківщини (знання історії, повага до минулого, турбота про історичну долю країни, інтернаціоналізм, дбайливе ставлення до природи, знання сучасних важливих подій; інтернаціоналізм (інтерес до культури і мистецтва інших народів, дружба з представ- никами різних національностей, участь у заходах інтер- національного спрямування); ставлення до однолітків (участь у справах групи, надання безкорисливої допомоги, дружба з хлопчиками і дівчатками, вимогливість і повага до себе, знайомих однолітків); гуманність (щирість; вико- нання обіцянок; правдивість, звичка не брати чужі речі; не брехати, не красти і не прикривати таких вчинків ін- ших дітей, визнання своїх помилок; працелюбність (лю- бов, потреба і звичка до праці; сумлінність, у праці: пос- тійна зайнятість корисними справами; якісне і своєчасне 11 виконання роботи; насолода від трудового процесу; заці- кавленість у досягненні позитивних результатів; допомога членам сім'ї у господарстві); дисциплінованість, відпові- дальність, активність, допитливість, сміливість, сила волі, гідність, достойність, любов до прекрасного, прагнення до фізичної досконалості [1, с. 41]. Ці критерії моральності тісно пов’язані з показниками національно-патріотичної і соціальної вихованості, а отже, є основою соціально- громадянської компетентності. Список використаних джерел: 1. Богуш А. Концептуальні засади громадянсько-патріотичного виховання дітей і молоді Василя Сухомлинського у вимірі століття. Наукові записки [Центральноукраїнського держав- ного педагогічного університету імені Володимира Винничен- ка]. Серія: Педагогічні науки. 2018. Вип. 171. С. 39-43. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_p_2018_171_8 (дата звер- нення: 10.09.2024). 2. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: підручник. 4-е ви- дання, перероблене. Київ: Академія, 2018. 408 с. 3. Роговець О.В. Громадянське виховання молодших школярів. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівсь- кої молоді: зб. наук. пр. Вип 16. Кн. 3. С. 128-136. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/2348/1/Rogovets_2012_bo- ok_3.pdf (дата звернення: 14.09.2024). 4. Соціальна педагогіка: підручник / авт.: А.Й. Капська, О.В. Без- палько, Р.Х. Вайнола [та ін.]; за ред. А.Й. Капської. 4-е вид., пе- рероб. і допов. Київ : Центр учбової літератури, 2009. 488 с. 12 Ірина ДЯВОЛЮК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Ірина ДОРОЖ, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ГРАМОТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗЗСО в даний час покликані розвивати в учнів су- часне мислення, комунікабельність, творчі здібності, гото- вність до здійснення вибору, мобільність, толерантність, конкурентоздатність, готовність до практичної дії. Не- зважаючи на те, що вчителі намагаються бути в курсі змін, що відбуваються у сучасній освіті, змінюються з плином часу, низка проблем ще існує. Одна з них полягає в тому, що успіх у школі не завжди означає успіх у житті. Сьогодні найважливішими стають соціальні вміння, критичне мислення, вміння співпрацювати з людьми, ви- рішувати проблеми. Суспільству необхідна людина функ- ціонально грамотна, яка вміє працювати на результат, здатна до соціально значущих досягнень, тому актуаль- ним стало питання про формування функціональної гра- мотності учнів. Важливе місце у структурі функціональної грамотності сучасної людини приділяється фінансовій грамотності. Недарма завдання формування фінансової грамотності учнів визначена міжнародною педагогічною спільнотою, як одна з найважливіших та позиціонується як одна з базових навичок XXI століття [3]. Відповідно постає необхідність підвищувати рівень фі- нансової грамотності в ЗЗСО. Адже сучасні діти самостійно купують товари, користуються мобільними додатками, пла- стиковими картками, оперують грошовими знаками та є активними учасниками торгово-фінансових взаємин. Фор- мування фінансової грамотності учнів – це один із ефектив- них способів соціалізації молодших школярів [1]. Оскільки у навчальному плані початкової школи не передбачено вивчення самостійного предмета, пов'язано- 13 го з формуванням фінансової грамотності, освоєння зміс- ту може спиратися на міжпредметні зв'язки з уроками математики, «Я досліджую світ» та «Дизайн і технології», а також через інтеграцію тем уроків з цих предметів з ос- новами фінансової грамотності. Звичайно, кожен учитель сам може визначити для се- бе, як розвинути пізнавальний інтерес своїх учнів, що ви- ражається у фінансово грамотні моделі поведінки, у кож- ного педагога в арсеналі є такі форми та методи. Пропонуємо напрацювання, які можна використову- вати на уроках «Я досліджую світ» та «Дизайн і технології». Рекомендовані завдання допоможуть виявити знання грамотного поводження з фінансами в учнів початкових класів. Характер завдань дає можливість використовува- ти їх у різних етапах уроку. Зміст завдань дозволяє засто- сувати їх як для індивідуальної, так і для групової роботи. Кожне завдання вимагає вирішення та занурює учнів у зрозумілу життєву ситуацію. Наведемо приклади завдань, які пропонуються учням на уроках ЯДС. Завдання 1. «Якщо не вимикати телевізор». Основне завдання – формувати уявлення про баланс доходів та витрат при складання бюджету. Пропонується ситуація: «Якось увечері, Світлана сиділа на дивані і читала книгу, а Віктор грав із залізницею, ка- таючи в вагончиків іграшки. До кімнати зайшла старша сестра Софійка. Вона підійшла до телевізора та вимкнула його. «Соне, навіщо ти вимкнула телевізор, там музика грала? – обурилася Світлана. «Але ж ви його не дивитеся! А електрику даремно витрачаєте, а вона ж грошей коштує». «Подумаєш! Якісь копійки», – пробурчала Світлана. «Але ж ти хочеш планшет, а це додаткові витрати, – сказала Со- фійка. – Знаєш, що народна мудрість із цього приводу гово- рить?» І Софійка назвала одне з прислів'їв». Дітям пропонується обрати прислів’я, яке назвала Софійка: «Заощаджуй час – і гроші прийдуть», «Економний і уві сні гроші рахує», «Копійка гривню береже», «Заоща- джений хліб солодший». Діти роблять висновок, що не можна бездумно витра- чати гроші. 14 Завдання 2. «На літній відпочинок»! Мета завдання – розуміти, чому важливо враховувати обов'язкові та не- обов'язкові витрати сім'ї. Пропонується учням із зразкового списку витрат сім’ї вибрати, на яких із них можна заощадити, щоб зібрати гроші на літній відпочинок: оплата комунальних послуг, телефону, інтернету; купівля морозива, солодощів до чаю; купівля проїзних квитків; купівля лікарських коштів; ки- шенькові гроші дітям; гроші на бензин для автомобіля. Діти роблять висновок, що економити можна лише на бажаних витратах, від яких можна або зовсім відмовити- ся, або їх скоротити. Завдання 3. «Петрикова втрата». Завдання прово- диться з метою прищеплення дбайливого ставлення до особистих грошей. Пропонується ситуація: «Петрик прийшов зі школи засмучений. «Що трапилося? – Запитав тато. «Я втра- тив гаманець зі своїми грошима». «Мені дуже шкода» – ска- зав тато. «А ти мені грошей не даси, адже до кінця місяця ще тиждень?» – «Ні, Петре, не дам. Ми не маємо зайвих грошей. Думай, як ти обійдешся». Петрик замислився: «Чому тато не дав мені грошей?» Після прочитання тексту дітям пропонуються питан- ня та завдання:  Допоможіть Петрикові отримати відповідь на його запитання.  Чому тато не дав Петрикові грошей? Діти приходять до висновку, що любов батьків не ви- мірюється грошима, та розмір кишенькових грошей не пов'язаний із ставленням батьків до дитини. На уроках дизайну і технологій доцільно проводити сюжетні уроки відповідно до тем запланованих занять. Тому демонструємо приклади завдань, які можна запро- понувати учням під час згаданих уроків. Завдання 1. «Участь у ярмарку». Завдання виконуєть- ся з метою формування розуміння сутності підприємни- цької діяльності та її значення у житті людини. Пропону- ється ситуація: «Якось на початку осені вчитель за тех- нологією сказала: «Хлопці, зараз вся країна допомагає ме- шканцям області, яка постраждала від пожежі. Давайте 15 і ми приймемо участь. Ми можемо зробити цікаві вироби та продати їх на ярмарку». Марійка з Катрусею виріши- ли продати мереживні серветки, які самі в’язали. «Марій- ко, а раптом їх ніхто не купить? – Запитала Катруся. Марійка подумала і сказала: «Наші серветки чудові! Пот- рібно ще щось придумати, щоб вони стали привабливі- шими». Дітям пропонуються питання та завдання:  Допоможіть Марійці та Катрусі зробити серветки привабливими. Що для цього потрібно зробити?  У яких випадках дівчаткам обов'язково доведеться збі- льшити ціну на свій товар? Діти роблять висновок, що збільшити ціну доведеться на товар у тому випадку, якщо для привабливості товару доведеться щось купити. Завдання 2. «Ознаки реальних грошей». Основне за- вдання – отримати уявлення про справжні та фальшиві грошові купюри. Пропонується ситуація: «Тетянко, ти навіщо 100-грив- неву купюру крутиш?» – Запитав Миколка. – «А я переві- ряю: справжня чи фальшива». «Ну і що, перевірила?». «Ага, перевірила». «Фальшива?». «Ні, справжня». «Дай, я теж по- дивлюся». Коля взяв купюру і почав дивитись світ, повер- нув проти світла, повторюючи дії сестри. Нічого не ви- явивши, він звернувся до сестри: «Я нічого не розумію, на- вчи мене, будь ласка». І Тетянка назвала кілька ознак, за якими можна відрізнити фальшиві гроші від справжніх. Дітям пропонується відповісти на запитання: «А ви зна- єте ці ознаки?» Здобувши фінансові знання, дитина зможе формува- ти у себе правильні фінансові звички, приймати розумні рішення та використовувати свої знання практично. Фі- нансово освічена людина здатна сама вибирати найбільш привабливі шляхи в житті, створюючи матеріальну основу у розвиток суспільства. Список використаних джерел: 1. Гриневич Л.М. Фінансову грамотність варто зробити окремим предметом. Gazeta.ua. 08 грудня 2017 р. URL: https://gazeta.ua/articles/edu-and-science/_finansovu-gramot- nist-varto-zrobiti-okremim-predmetom-grinevich/808365 16 2. Концепція формування фінансової грамотності у початковій, основній та старшій школі. Проект. Географія та економіка в рідній школі. 2015. №10. С. 2-4. 3. Мунді Ш. Рекомендації щодо розробки національних страте- гій з фінансової грамотності. Міжнародний досвід: стратегії і програми фінансової грамотності. URL : http://www.finrep.kiev.ua/download/ukraine_ recommenda- tions_finlit_strategy_14mar2013 _smundy_ua.pdf 4. Письменний В., Коженівський С. Енциклопедія для фінансово грамотних школярів. Тернопіль: ФОП Осадца Ю.В., 2020. 136 с. Ірина КАШИНА, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Олена ДОВГАНЬ, асистент кафедри теорії та методик початкової освіти ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ» У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) стають невід’ємною частиною сучасного освітнього процесу. Осо- бливо актуально їх використання у початковій школі, де інтерактивність, наочність та залученість дітей грають вирішальну роль у формуванні їхніх знань і навичок. Од- нією з ключових освітніх дисциплін у Новій українській школі є курс «Я досліджую світ», який об'єднує різномані- тні предмети та розвиває в учнів навички самостійного дослідження. Інтеграція ІКТ у викладання цього курсу сприяє не лише підвищенню ефективності навчання, а й розвитку цифрової грамотності учнів. Розглянемо сучасні підходи до використання ІКТ на уроках «Я досліджую світ» у початкових класах та їхній вплив на освітній процес. 1. Інтерактивні технології стали одним із найпоши- реніших способів використання ІКТ у початковій школі. Вони дозволяють учителям застосовувати мультимедійні засоби для пояснення складних тем через візуалізацію, що 17 сприяє кращому розумінню матеріалу дітьми. Наприклад, інтерактивні дошки та програмне забезпечення для їх ви- користання дають можливість демонструвати навчальні матеріали у динамічному вигляді. На уроках «Я досліджую світ» учитель може показати учням тривимірні моделі природних об’єктів, таких як гори, річки, лісові зони, а також інтерактивні карти та схеми [3]. 2. Освітні ігри та тренажери – це ефективний спосіб підвищення мотивації учнів. Вони допомагають формува- ти практичні навички у невимушеній формі, роблячи на- вчання цікавішим і доступнішим для дітей молодшого ві- ку. Наприклад, за допомогою таких ігор учні можуть ви- вчати природні явища, проводити експерименти у віртуа- льному середовищі, створювати власні проєкти та дослі- дження. Це також сприяє розвитку креативного мислення та навичок розв'язування проблем. 3. Віртуальні екскурсії – це ще один важливий еле- мент ІКТ, який можна використовувати на уроках «Я дос- ліджую світ». Завдяки доступу до інтернету та спеціалізо- ваних платформ учні можуть «відвідувати» різні музеї, природні парки, історичні пам’ятки, зоопарки, що сприяє розширенню їхнього світогляду. Наприклад, на уроках, присвячених природі України, учні можуть віртуально відвідати Карпатський національний парк, спостерігати за фауною та флорою через інтерактивні ресурси. 4. Хмарні технології значно полегшують взаємодію між учнями та вчителями. Вони дозволяють спільно пра- цювати над проєктами, обмінюватися файлами та ідеями у реальному часі, що сприяє розвитку навичок співпраці та комунікації. Наприклад, Google Classroom чи Microsoft Teams дозволяють учням створювати групові проєкти, проводити дослідження, отримувати та редагувати зворо- тний зв'язок від учителя у режимі реального часу [6]. 5. Розширена реальність (AR) та доповнена реаль- ність (VR). Використання технологій AR та VR відкриває нові можливості для дослідження світу. Завдяки AR учні можуть «бачити» об’єкти, які неможливо побачити в реа- льному житті, як, наприклад, внутрішню структуру вул- кану чи молекули води. На уроках «Я досліджую світ» ці технології можуть використовуватися для пояснення складних наукових понять у доступній та наочній формі. 18 ІКТ сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу за рахунок підвищення мотивації учнів, покра- щення розуміння складних понять, а також розвитку різ- них типів мислення. Основні переваги їх використання включають:  наочність та інтерактивність – візуалізація матеріалу значно полегшує його сприйняття, що особливо важли- во для учнів початкової школи;  індивідуалізація навчання – за допомогою ІКТ учитель може адаптувати завдання під рівень підготовки кож- ного учня;  розвиток цифрових компетенцій – використання циф- рових інструментів розвиває навички роботи з інфор- мацією, що є важливим у сучасному інформаційному суспільстві;  співпраця та комунікація – використання хмарних сервісів та онлайн-платформ дозволяє учням працюва- ти у командах, що сприяє розвитку навичок взаємодії та спільного вирішення проблем [7]. Попри численні переваги використання ІКТ, їх впрова- дження у початковій школі стикається з низкою проблем:  недостатня технічна база – багато шкіл досі не мають достатньої кількості комп’ютерів, інтерактивних дошок чи доступу до інтернету;  недостатній рівень підготовки вчителів – частина педа- гогів не має достатніх знань та навичок для ефектив- ного використання ІКТ в освітньому процесі;  проблеми із забезпеченням контентом – існує дефіцит якісних україномовних навчальних ресурсів для початко- вої школи, що також ускладнює впровадження ІКТ [1]. Отже, використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках «Я досліджую світ» у початкових кла- сах є перспективним напрямком у сучасній освіті. ІКТ до- зволяють зробити навчання більш цікавим, доступним та ефективним для дітей молодшого шкільного віку. Однак для досягнення максимального ефекту необхідно виріши- ти низку проблем, пов’язаних із технічним забезпеченням та підготовкою вчителів. Перспективи розвитку цього на- пряму пов’язані з подальшим удосконаленням технологій та їх інтеграцією в освітній процес. 19 Список використаних джерел: 1. Биков В.Ю. Сучасні ІКТ у навчальному процесі початкової школи: виклики та можливості. Інформаційні технології в освіті. 2016. №28. С. 5-12. 2. Васьків М.А. Інноваційні методи використання ІКТ у почат- ковій освіті. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2020. №3 (89). С. 118-124. 3. Грищенко О.В., Дрозд В.М. Використання інтерактивних те- хнологій у початковій школі. Освітня стратегія в умовах ре- формування. 2021. №9. С. 25-33. 4. Кузьменко С.І. Інтерактивне навчання як засіб підвищення ефективності уроків у початковій школі. Наукові записки пе- дагогічного університету. 2019. №47. С. 60-66. 5. Левченко І.П. Інформаційно-комунікаційні технології у поча- тковій школі: сучасні тренди. Освітні інновації в Україні. 2023. №15. С. 34-41. 6. Сухомлинська В.О. Використання хмарних технологій у поча- тковій школі. Інноваційні освітні технології. 2018. №2(37). С. 102-109. 7. Фещенко Н.М. Педагогічні технології в контексті сучасної освіти: ІКТ та їх роль. Нова школа. 2022. №9. С. 12-19. Юлія КЛІЩ, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Ольга КОВАЛЬЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Початкова освіта є першим рівнем освіти за Націона- льною рамкою кваліфікацій, метою якого є всебічний роз- виток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь, з урахуванням вікових та індивідуаль- них психофізіологічних особливостей та потреб. Під час здобуття початкової освіти учень оволодіває базовими знаннями, уміннями та навичками, необхідними для ви- конання простих завдань. 20 Згідно з Державним стандартом реалізація мети почат- кової освіти ґрунтується на ціннісних орієнтирах, серед яких визначено такі, що стосуються діяльнісного підходу, а саме: визнання прав дитини на навчання через діяльність, зокрема гру, обмеження обсягу домашніх завдань для збі- льшення часу на рухову активність і творчість дитини; ра- дість пізнання, що обумовлюється використанням в освіт- ньому процесі дослідницької та проєктної діяльності [2]. На думку Р. Паркер та Б. Томсен, діяльнісний підхід у школі характеризується таким поняттям як «агентність дитини», під яким розуміють наявність у дітей вибору та можливість приймати рішення щодо власного навчання. За діяльнісного підходу агентність виявляється в тому, що учні мають можливість ставити відкриті запитання, ви- словлювати власну думку; взаємодіють один з одним на основі колаборативного навчання; мають вибір в межах ретельно спланованих чітких завдань вчителя тощо [6]. Дослідження, що покликане з’ясувати роль гри у нав- чанні в школі, доводять необхідність застосування інтег- рованих педагогік для всебічного розвитку дитини, її вміння критично мислити, що є основами діяльнісного підходу:  активне навчання, за якого учні залучені до процесу навчання, а особисті інтереси учнів використовуються для їхньої зацікавленості;  кооперативне (колаборативне) навчання, під час якого використовується взаємодія однолітків шляхом об’єднання учнів для виконання певного завдання;  емпіричне навчання, що передбачає набуття практич- ного досвіду, як у класі, так і поза його межами;  навчання через відкриття, за якого в учнів зʼявляється відчуття контролю над власним навчанням;  навчання на основі запитів дітей, під час якого части- на навчальної роботи організовується навколо тем та відкритих питань, що висуваються учнями;  проблемне навчання, яке передбачає навчальну діяль- ність, що фасилітується вчителем навколо вирішення певних проблем, як правило, у невеликих групах;  проєктне навчання, основним результатом якого є ство- рення проєкту, навколо якого організовується навчання; 21  педагогіка Монтесорі, за якої є важливою взаємодія між вчителем, дитиною і середовищем, а також прак- тичне навчання, групова та парна робота, особистісно зорієнтоване навчання, відсутність конкуренції і зов- нішніх заохочень чи покарань [6]. В свою чергу, традиційна система навчання в сучас- ному світі втрачає ефективність, і школа повинна вихо- вувати творчих особистостей, здатних адаптуватися до змінних умов суспільства. Головна мета навчання – роз- виток інтелектуальних здібностей та практичних навичок учнів, зокрема комунікація та ініціативність. Державний стандарт початкової освіти акцентує ува- гу на діяльнісному підході, що передбачає активну участь учнів в освітньому процесі та самостійний пошук знань. Вчитель виконує роль підтримки та керівництва. Нова українська школа намагається навчити дітей ста- вити цілі і оцінювати результати. Учні мають бути активни- ми учасниками, а знання слугують для їхньої соціальної адаптації. Методи навчання повинні розвивати життєві компетентності, що підготує їх до реальних викликів [4]. Особлива увага діяльнісного підходу приділяється роз- витку критичного мислення здобувачів освіти та розгляда- ється як спосіб активного залучення учнів до процесу нав- чання через практичні завдання, обговорення, аналіз інфо- рмації, що допомагає їм поступово опановувати життєві компетентності. Ключовими аспектами діяльнісного підходу є залучення учнів до дій, де вони самостійно обирають під- ходи до розв’язання проблем, аналізують різні точки зору та відстоюють власну думку. Наприклад, критичне мислення формується під час активної взаємодії з текстами, під час обговорень письмових робіт, у процесі яких учні:  розглядають проблеми з різних точок зору;  аналізують та оцінюють джерела різні джерела інфор- мації;  вчаться обирати мовні засоби для формулювання влас- ної позиції. Вчитель у цій системі виступає як наставник, який заохочує самостійну пізнавальну діяльність учнів, ство- рюючи середовище, де учні можуть вільно висловлювати- ся, помилятися та вчитися на цих помилках [5]. 22 The LEGO Foundation запропоновані принципи діяль- нісного підходу, які підкреслюють, контекстуалізують, практично спрямовують діяльність учителя, а саме:  ставити відкриті запитання і завдання;  не давати готових рішень;  залучати дітей до співпраці:  віддавати ініціативу дітям;  пробувати знову і знову;  створювати атмосферу радості пізнання [3]. Зауважимо, що діяльність – це засіб як становлення, так і розвитку особистості. При такому підході ми виховуємо людину, яка буде не тільки діяти згідно з інструкціями, вка- зівками тощо, а особистість, яка здатна оцінювати, аналізу- вати, вибирати та моделювати різні види діяльності. І саме це задовольнить потреби в саморозвитку й самореалізації. Діяльнісний підхід у вихованні реалізується в руслі клю- чової ідеї сучасної педагогіки про необхідність перетворення вихованця із переважно об’єкта виховного процесу в його суб’єкт. Виховання при цьому розуміють як «сходження до суб’єктності». У центрі освітнього процесу мають бути не формули та правила, а дитина, яка у сприятливому освіт- ньому середовищі, створеному педагогом на конкретному уроці та поза ним, розвиває свої риси – відвагу, наполегли- вість, працьовитість, стійкість, оптимізм, рефлексивне став- лення до помилок, толерантність тощо [6]. Отже, формування життєвих компетентностей на за- садах діяльнісного підходу є найбільш виваженим шляхом активної взаємодії з учасниками освітнього процесу. Список використаних джерел: 1. Авдєєва С., Мінакова І., Діяльнісний підхід як шлях форму- вання життєвих компетентностей у вихованців закладів за- гальної середньої освіти з інтернатами (пансіонами). URL: https://znayshov.com/FR/19159/Ped_nauka_ XXXVIII_XXXIX- 7-11.pdf 2. Державний стандарт початкової освіти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/688-2019-%D0%BF#Text 3. Добровольська Л., Кириленко В. Діяльнісний підхід у початковій школі в реаліях сьогодення. URL: https://znayshov.com/- FR/26295/pv_4_2023-6-8.pdf 23 4. Коваленко О.Ю. Діяльнісний підхід у початковій школі як засіб формування життєвих компетентностей молодших школярів. Професіоналізм педагога в умовах освітніх інновацій. Матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції 06- 07 грудня 2023 р. Слов’янськ; Дніпро, 2023. С. 93-96. 5. Нова українська школа: порадник для вчителя. Київ: Літера ЛТД. 2018. 61 с. 6. Паркер Р., Томсен Б. Діяльнісний підхід у школі. Біллунд: LEGO Fonder, 2019. 75 с. Руслана КУЧЕРУК, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Тетяна ОЛИНЕЦЬ, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ Нова українська школа ставить перед освітянами ам- бітні завдання, серед яких – формування в учнів комуні- кативної компетентності. Англійська мова як одна з клю- чових у сучасному світі вимагає не лише знання грамати- чних правил, а й уміння вільно спілкуватися. Комунікати- вний підхід, що передбачає використання мови як засобу спілкування, є одним із найефективніших способів розви- тку мовленнєвих навичок у молодших школярів. Основна мета навчання іноземної мови учнів почат- кової школи полягає у формуванні в них комунікативної компетентності, яка передбачає оволодіння мовою як за- собом спілкування, розвиток умінь використовувати її як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу у межах змісту, визначеного чинною програмою для цього ступеня шкільної освіти. Комунікативна компетентність є основою комуніка- тивного підходу до вивчення іноземних мов. Комунікати- вний підхід навчання іноземних мов базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації [1, с.44]. 24 Розробкою комунікативного підходу займалися багато вчених та методистів. Серед них слід назвати Р. Ленгса (США), який є автором ідеї даного підходу, У. Літлвуда (Ве- лика Британія), Г. Піфо (Німеччина), О. Карп’юк, Н. Скляре- нко (Україна) та інших, які зробили значний внесок в теорію та практику даного методу, розробили та визначили його основні принципи, методи та форми роботи. Метою статті є схарактеризувати комунікативний підхід до вивчення іноземної мови молодшими школярами та засоби його реалізації в умовах Нової української школи. Комунікативний підхід до навчання іноземних мов ґру- нтується на принципі, що мова вивчається не сама по собі, а як засіб спілкування. Головна мета – навчити учнів вико- ристовувати мову для взаємодії з іншими людьми [3, с.6]. Основна ціль цього підходу – навчити учня спочатку ві- льно говорити мовою, а потім думати нею. Для цього потрі- бно відтворювати різні ситуації, в яких учень може мисли- ти. Найчастіше використовують комунікативні вправи. Кожен із принципів, що лежать в основі комунікати- вного підходу (мовленнєво-розумової діяльності, індивіду- алізації, функціональності, ситуативності та новизни), ро- бить навчальний процес привабливим, стимулює актив- ність та залученість учнів. Під комунікативними вправами розуміємо вправи, що спонукають учнів до невимушеного вербального спіл- кування. Методологічні дослідження доводять, що «впра- ви повинні бути вправами говоріння, коли в мовця є пев- на мовна задача та коли ним виконується певний мовний вплив на співрозмовника» [1, с.29]. Можна виділити такі основні комунікативні вправи: 1. Респонсивні вправи (запитання – відповіді, вправи- репліки, умовна бесіда). В умовах Нової української школи такі вправи дозволяють учням розвивати мов- леннєві навички в живому контексті, наближеному до реальних ситуацій. Основна мета респонсивних вправ ‒ навчити учнів оперативно відповідати на запитання, реагувати на репліки та ініціювати діалог, що сприяє розвитку їхньої комунікативної компетентності. 2. Ситуативні вправи (ситуації для доповнення, проблем- ні ситуації, рольові ситуації). Такі вправи допомагають 25 школярам вчитися застосовувати англійську мову в контекстах, наближених до тих, що вони можуть зу- стріти у реальному житті. Ситуативні вправи особливо актуальні в умовах Нової української школи, де акцент робиться на розвиток комунікативної компетентності. 3. Репродуктивні вправи (переказ, переказ-переклад, ін- сценізація); Репродуктивні вправи – це завдання, ме- тою яких є допомогти учням закріпити й автоматизу- вати засвоєні мовні знання, такі як граматика, лексика та вимова, через багаторазове повторення та відтво- рення матеріалу. Вони слугують для того, щоб навчити учнів правильно використовувати новий матеріал, го- туючи їх до більш складних комунікативних завдань. Репродуктивні вправи можуть бути особливо корисни- ми на початкових етапах вивчення іноземної мови, ко- ли учням потрібно засвоїти базові конструкції та слов- никовий запас. У Новій українській школі ці вправи часто комбінуються з комунікативними методами для підтримки інтересу учнів. 4. Описові вправи (опис елементарних зображень, опи- сання фабульних сюжетів, опис реальних об’єктів). За- вдяки таким вправам учні навчаються складати логіч- но послідовні висловлювання, використовувати бага- тий словниковий запас і структурувати інформацію. В умовах Нової української школи описові вправи є важ- ливими, оскільки сприяють не лише мовленнєвому роз- витку, а й креативності, критичному мисленню та вмінню формулювати аргументовані думки. 5. Дискусійні вправи (навчальна дискусія). Вони допомага- ють учням навчитися формулювати і захищати власну точку зору, висловлювати незгоду та поважати думки ін- ших. У Новій українській школі такі вправи є важливими для формування критичного мислення, комунікаційних навичок, соціальної компетентності та інші [2, с.74]. Ігрова діяльність також посідає важливе місце серед вправ. Ігрова форма завдань допоможе розвинути у моло- дших школярів зацікавленість англійською мовою, виро- бити стійкість мовних навичок. Основні завдання, що реалізуються через комунікати- вні вправи:  розвиток комунікативної компетентності учнів; 26  продуктивне засвоєння навчального матеріалу та роз- виток його практичного використання;  підвищення пізнавальної активності та мотивації нав- чання в учнів;  формування критичного мислення учнів;  збагачення соціального та комунікативного досвіду школярів;  виховання особистостей як громадян демократичного суспільства. Отже, упровадження комунікативного підходу до ви- вчення іноземних мов у рамках Нової української школи є важливим кроком у формуванні комунікативної компете- нтності молодших школярів. Цей підхід дозволяє учням сприймати англійську мову не як сукупність правил і фа- ктів, а як живий інструмент для повсякденного спілку- вання та інтеграції у світову культурну спільноту. Список використаних джерел: 1. Карп’юк О.Д. Особливості комунікативного орієнтованого навчання англійської мови в початковій школі за серією на- вчально-методичних комплексів 2-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Київ: Навчальна книга, 2004. 78 с. 2. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчан- ня: наук.-метод. посіб. / за ред. О.І. Пометун. Київ: А.С.К., 2004. 192 с. 3. Скліренко Н.К. Сучасні вимоги до вправ для формування на- вичок і вмінь. Іноземні мови. 2009. №3. С. 3-8. 27 Ліна КУЧИНСЬКА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник ‒ Наталія ГУДИМА, кандидат філологічний наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик початкової освіти МЕТОДИКА РОБОТИ ЗІ СЛОВНИКОВИМИ СЛОВАМИ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ ФОРМУВАННЯ ОРФОГРАФІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Основною метою «вивчення української мови та літера- тури є формування комунікативної, читацької та інших компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спі- лкуватися українською мовою» [2]. Одним із важливих еле- ментів загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи є формування орфографічної грамотності. Важливою час- тиною роботи з орфографії у початковій школі є засвоєння списку слів, вимову і написання яких школярі мають за- пам’ятати. Ефективна робота зі словниковими словами сприяє розвитку в учнів зорової пам’яті та орфографічної пильності, глибокому розумінню ними мовних закономірно- стей і як результат формуванню орфографічної грамотності. Питання формування орфографічної грамотності мо- лодших школярів досліджували психологи й педагоги, зо- крема Л. Айдарова, Л. Виготський, П. Гальперін, В. Дави- дов, О. Запорожець, Г. Костюк. Питання методики фор- мування правописної компетентності та її складників у початкових класах досліджували М. Баранов, Н. Грона, І. Дацюк, С. Дорошенко, М. Вашуленко, М. Разумовська, Л. Рубан, І. Хом’як, Н. Шкуратяна та ін. [3, с.100]. У кожному класі початкової школи програма з укра- їнської мови передбачає вивчення слів, правопис і вимову яких потрібно запам’ятати. Робота зі словниковими сло- вами є доцільною на всіх етапах уроку: під час актуаліза- ції опорних знань, вивчення нового матеріалу, на етапі закріплення навчального матеріалу. 28 В організації роботи над словниковими словами необхі- дно дотримуватись принципів цілісності (сприйняття учня- ми слова на різних рівнях: графічному, фонетичному, лек- сичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному), інтеграції, систематичності (послідовне та неперервне ви- вчення на основі добору навчальних вправ з поступовим нарощування складності), доступності, повторюваності (час- те вживання словникових слів у різних вправах, які націлені на зону найближчого розвитку школярів), активності і само- стійності, а також текстоцентричності [1, с.10]. Методика налічує чимало прийомів ознайомлення учнів з новим словом і його значенням, а саме: демонстрування предмета чи малюнка (для слів із предметним значенням); з’ясування значення слова за тлумачним словником, вико- ристання контексту; добір синонімів та антонімів; пояснен- ня слова з опорою на його видову чи родову ознаку; морфе- мний або елементарний словотворчий аналіз. Виділяють чотири етапи етимологічного аналізу слів: підготовчий, орієнтувальний, закріплювальний та етап контролю та самоконтролю. На підготовчому етапі відбу- вається ознайомлення дітей зі словниковим словом, з’ясовується та уточнюється його лексичне значення; учні вчаться орфографічно та орфоепічно його промовляти, формується вміння свідомо знаходити орфограму. На орі- єнтувальному етапі об’єктом є слово, а мета – правиль- ність та усвідомленість його написання. На закріплюваль- ному етапі за допомогою різноманітних вправ, які спря- мовані на практичне застосування знань та вмінь вироб- ляються такі орфографічні навички як свідомість і прави- льність. Метою етапу контролю та самоконтролю є вико- нання робіт творчого характеру, які сприяють мовленнє- вому розвитку учнів, а також підвищенню їхньої грамот- ності щодо написання певних слів. Важливою умовою успішного засвоєння молодшими школярами словникових слів є прищеплення їм навичок ко- ристуватися орфографічним словником. Із орфографічного словника учень має навчитися отримувати такі види лінгві- стичної інформації, а саме: орфографічну (як правильно пишеться слово); орфоепічну (як слово вимовляється, на який склад падає наголос); семантичну (що означає слово, які має антоніми, синоніми, в яких фразеологічних сполу- 29 ченнях уживається); морфемно-словотворчу (до яких груп спільнокореневих слів входить дане слово); синтаксичну. Варто пропонувати учням відшукати певне слово в тлумач- ному словнику, визначити, що воно означає, а потім ввести це слово у словосполучення або в речення. Це сприяє в учнів виробленню орфографічної пильності, формує в них уміння розв’язувати без сторонньої допомоги проблеми, які найчас- тіше виникають у них в процесі самостійної роботи. З цією метою доцільно використовувати такі ігри, як «Дешифрува- льник», «Продовж словникові слова за зразком». Як зазначалося раніше, робота зі словниковими сло- вами є актуальною на кожному етапі уроку. Розглянемо фрагменти роботи й види вправ, які доречно використо- вувати з метою засвоєння словникових слів на уроках ук- раїнської мови початкової школи: Вправа 1. Встав пропущені букви у прислів'я. 1.У вер…сні і листя на дереві тримається. 2. Г…рой ніколи не помре, вінвічно в народі живе. 3. Кращого за Ба..ків…ну місця не знайти. 4. У в…дмедя десять пісень і все про мед. 5. Ч…тання ‒ дорога до пізнання. Вправа 2. Вибери і встав пропущені букви. Д…тина (е, и), космона…т (в, ф), кастр…ля (у, ю), м…тро (е, и), ч…твер (е, и), д..ц...метр (е, и), …л…ктрика (е, и), ас…альт (в, ф), во…зал (г, к). Вправа 3. Допиши речення, користуючись словами для довідки. 1.Цілий день працює…. 2. Наталка уважно слухає по- яснення…. 3. Яскраво цвітуть у саду…. 4. Прилітають з- за моря…. Слова для довідок: л…леки, дят…л, а…стри, вчит…ль. Вправа 4. Перестав букви та утвори словникові слова. ртеат, фепоьлрт, ивдна, илмки, акелрадн, идатин, втмоксона, ромте, ийговчер, йвонкожаро. Вправа 5. Виправ помилки в словникових словах. В цьому році Мар’янці виповнилось шість років. Воси- ни вона стане учиницею. Їй подарували новий портвель та пенал, у якому лежать олівець, линійка, ручка. Купи- ли чирвоні чиривики. 30 Щодня заглядає дівчинка у калиндар, чекає першого вирисня. Коли з букетом астр ітиме святковою вулецею до школи. Там детину зустріне лагідний учитиль [1]. Отже, формування орфографічної грамотності у мо- лодших школярів є важливою складовою мовної освіти, що має тривалий вплив на загальний рівень їхньої грамо- тності та успішність у навчанні. Робота зі словниковими словами займає особливе місце в цьому процесі, адже са- ме вона сприяє розвитку в учнів умінь правильної орфог- рафії, збагаченню їх словникового запасу та підвищенню загальної культури письма. Використання словникових слів дозволяє не лише запам’ятовувати написання окре- мих лексем, а й формувати орфографічні навички в ціло- му, сприяючи кращому розумінню мовного закону. Список використаних джерел: 1. Вітюк В.В., Федіна М.С. Рoбoтa нaд слoвникoвими слoвaми. 4 клaс: рoбoчий зoшит. Луцьк: ПП Івaнюк В.П., 2018. 131 с. 2. Державний стандарт початкової освіти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/688-2019-п#Text (дата звернення: 01.11. 2024). 3. Гудима Н. Інноваційні технології навчання української мови та читання в початковій школі: навчально-методичний посі- бник. Кам’янець-Подільський: Видавець Ковальчук О.В., 2024. 248 с. 4. Cобко В. Орфографічний словник для учнів початкових кла- сів. Київ: Освіта, 2020. 224 с. 5. Український правопис. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/- zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/ukrayinskij-pravo- pis-2019 (дата звернення: 28.12.2023). 31 Віктор МАШИНЦЕВ, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Людмила МОСКОВЧУК, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ГРАМОТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Сучасний заклад загальної середньої освіти повинен ставити перед собою завдання формування правильного ставлення до цінностей матеріального світу та їх практи- чного застосування, компетентностей для прийняття пра- вильних рішень, пов’язаних із грошима, витратами, опе- раціями на фінансовому ринку. Формування основ фінан- сової грамотності учнів має починатися із початкової школи, оскільки саме на першому рівні повної загальної середньої освіти відбувається становлення особистості ди- тини та її всебічний розвиток. Новий Державний стандарт початкової освіти (2018 р.) визначає фінансову грамотність однією з одинадцяти ключових компетентностей. Вищезазначена компетент- ність передбачає наявність в учнів початкових класів «ініціативності, готовності брати відповідальність за влас- ні рішення, вміння організовувати свою діяльність для досягнення цілей, усвідомлення етичних цінностей ефек- тивної співпраці, готовності до втілення в життя ініційо- ваних ідей, прийняття власних рішень» [1]. Нами було проведено дослідно-експериментальну ро- боту з метою формування фінансової грамотності учнів 4 класу. В експерименті взяли участь 14 учнів 4 класу Хо- доровецького ліцею Кам'янець-Подільської міської ради Хмельницької області. Мета експерименту полягала у визначенні вихідного рівня сформованості фінансової грамотності учнів 4 класу ЗЗСО, розробленні педагогічних умов і програми форму- вання фінансової грамотності учнів початкових класів та перевірці ефективності їх впровадження у роботу почат- 32 кової школи; описі експериментальної роботи та аналізі результатів впровадження експериментальної програми в освітній процес закладу загальної середньої освіти У межах дослідження проводилася експериментальна робота упродовж березня-квітня 2024 року під час прохо- дження виробничої організаційно-методичної практики в початковій школі. На основі виділених нами показників було обрано класичну градацію, тобто три рівні сформо- ваності фінансової грамотності молодших школярів: ни- зький, середній та високий. Характеристика кожного з них представлена у табл. 1. Таблиця 1 Рівні сформованості фінансової грамотності молодших школярів Низький  учень/учениця не оперує фінансовими поняття- рівень ми;  не має чіткого уявлення про нагальні потреби лю- дини та свої зокрема;  не виявляє інтересу до фінансової сфери життя;  не застосовує набутті знання в практичній діяль- ності;  не виявляє ініціативності;  не зацікавлена у вирішенні поставлених проблем;  не розуміє, що співпраця є ефективним шляхом досягнення цілі;  не готова відповідати за прийнятті рішення, час- тково пов’язує набутті знання з досвідом. Середній  в учня/учениці сформовані часткові уявлення рівень про гроші та правила поводження з ними;  називає свої особисті потреби та з допомогою вчителя може визначити першочергові;  не виявляє інтересу до фінансової сфери життя; бере участь у спільній діяльності, але неохоче, якщо вона йому не цікава;  у пріоритеті власні бажання, а не досягнення цілі;  сформовані нестійкі мотиви;  проявляє ініціативу лише в окремих випадках;  пов’язує знання з практикою з попереднім пояс- ненням вчителя;  потребує допомоги з боку дорослих щодо вирі- шення будь яких ситуацій. 33 Продовження таблиці 1 Високий  в учня/учениці наявні знання про гроші, їх види рівень та те звідки вони беруться;  має уявлення про бюджет сім’ї, заощадження, розподіл коштів на першочергові витрати;  розрізняє поняття «потреби» та «бажання»;  активно використовує набуті знання та навички поводження з грошима в ігровій  діяльності та особистому житті;  активна, наполеглива, організована особистість, що уміє планувати свої дії;  здатна пов’язувати нові знання з попереднім дос- відом, застосовувати набуті знання на  практиці;  бере на себе відповідальність за прийнятті рішен- ня, ініціативна, творча;  розуміє користь ефективної співпраці;  - знаходить шляхи вирішення будь яких ситуацій. Рівні сформованості фінансової грамотності за мотива- ційним, когнітивним та діяльнісним критеріями визнача- лись комплексно й ураховували виконання трьох видів зав- дань: анкетування для визначення рівня сформованості мо- тиваційного компонента, виконання діагностувальної робо- ти для визначення рівня сформованості когнітивного ком- понента та практичний проєкт для визначення рівня сфор- мованості діяльнісного компонента фінансової грамотності. Результати констатувального експерименту показали необхідність цілеспрямованого формування фінансової грамотності молодших школярів. Під час формувального експерименту здійснювалася реалізація розробленої нами програми формування фі- нансової грамотності учнів 4 класу. Головна мета програ- ми – підвищення рівня сформованості фінансової грамот- ності здобувачів початкової освіти. Педагогічними умовами формування фінансової гра- мотності молодшого школяра визначено такі: інтегровані уроки (інтеграція понять фінансової грамотності в зміст навчальних предметів початкової школи), розвиток знань, умінь та навичок учнів початкових класів з фінансової грамотності у позаурочній діяльності, застосування ігро- вих технологій, активних і інтерактивних методів нав- чання та взаємодія з батьками. 34 Під час первинної діагностики ми визначили, що рі- вень сформованості фінансової грамотності переважно середній; показники високого рівня мала незначна кіль- кість здобувачів початкової освіти. По завершенні експе- рименту рівень сформованості фінансової грамотності у молодших школярів зріс. Спостерігаючи позитивну дина- міку, можна стверджувати про ефективність запропоно- ваних нами педагогічних умов та програми формування фінансової грамотності молодших школярів. Список використаних джерел: 1. Державний стандарт початкової освіти. Учитель початкової школи. 2018. № 4 (вкладка). С. 1-16. Олександра НИЧВИДЮК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Людмила МОСКОВЧУК, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти ДІАГНОСТИКА СФОРМОВАНОСТІ УЯВЛЕНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПРО ГЕОМЕТРИЧНІ ТІЛА Важливим завданням вивчення геометричного мате- ріалу в 1-4 класах згідно Державного стандарту початко- вої освіти є підготовка учнів до успішного засвоєння сис- тематичного курсу геометрії. Особлива увага звертається на формування вмінь оперувати поняттями, «вироблення досвіду дослідження просторових відношень, форм об’єк- тів навколишнього світу, виконання найпростіших вимі- рювань та побудов, конструювання площинних і об’ємних геометричних фігур» [1, c.135]. У зв’язку з цим істотно зростає актуальність проблеми формування в молодших школярів уявлень про геометри- чні тіла. Проведений теоретичний аналіз проблеми формуван- ня уявлень молодших школярів про геометричні тіла підт- вердив необхідність дослідно-експериментальної роботи. 35 Мета дослідно-експериментальної роботи ‒ експе- риментально перевірити методику навчання молодших школярів просторових відношень і геометричних фігур на рівень сформованості у них уявлень про геометричні тіла. Важливою частиною дослідження є визначення ком- понентів, критеріїв, показників та рівнів сформованості в учнів початкових класів уявлень про геометричні тіла. У структурі сформованості в учнів початкових класів уявлень про геометричні тіла виділяємо ціннісно-моти- ваційний, змістовий, діяльнісний та рефлексивний ком- поненти. Ціннісно-мотиваційний компонент включає внутрішні мотиви засвоєння просторових відношень і геометричних фігур та ціннісне ставлення до геометричних способів і засобів пізнання світу. Цей компонент передбачає активі- зацію в учнів початкових класів інтересу до вивчення просторових відношень і об’ємних геометричних фігур. Змістовий компонент передбачає формування системи знань про геометричні тіла, практичних умінь і навичок з побудови геометричних тіл, розвиток математичного світо- гляду, просторового, логічного і конструктивного мислення. Діяльнісний компонент уможливлює готовність засто- совувати отримані знання у навчальній (геометричній) та практичній діяльності. Рефлексивний компонент формує здатність учня до адекватного самооцінювання власних уявлень про геоме- тричні тіла та прагнення до самовдосконалення. Високий рівень характеризується пізнавальним інте- ресом до вивчення просторових відношень і об’ємних ге- ометричних фігур; усвідомленням значення геометричної підготовки для життя та продовження навчання; наявніс- тю знань про геометричні тіла, умінь і навичок їх практи- чного застосування достатніх для виконання геометрич- них завдань (середній бал результатів анкетування та діа- гностувальної роботи знаходиться у межах 10-12 балів); розвиненими просторовою уявою та просторовим, логіч- ним і конструктивним мисленням. Достатній рівень характеризується пізнавальним ін- тересом до вивчення просторових відношень і об’ємних геометричних фігур; усвідомленням значення геометрич- ної підготовки для життя та продовження навчання; ная- 36 вністю знань про геометричні тіла, умінь і навичок їх практичного застосування достатніх для виконання гео- метричних завдань (середній бал результатів анкетування та діагностувальної роботи знаходиться у межах 7-9 балів за 12-бальною шкалою); недостатньо добре розвиненими просторовою уявою та просторовим, логічним і конструк- тивним мисленням. Середній рівень характеризується незначним пізна- вальним інтересом до вивчення просторових відношень і об’ємних геометричних фігур; поверхневим усвідомлен- ням значення геометричної підготовки для життя та про- довження навчання; наявністю знань про геометричні тіла, умінь і навичок їх практичного застосування достат- ніх для виконання певної частини геометричних завдань (середній бал результатів анкетування та діагностувальної роботи знаходиться у межах 4-6 балів за 12-бальною шка- лою); середньо розвиненими просторовою уявою та прос- торовим, логічним і конструктивним мисленням. Низький рівень характеризується: пасивним ставлен- ням до вивчення геометричних тіл; неусвідомленістю осо- бистісного значення геометричної підготовки для життя та продовження навчання; наявністю знань про геомет- ричні тіла, умінь і навичок їх практичного застосування недостатніх для виконання геометричних завдань (серед- ній бал результатів анкетування та діагностувальної робо- ти знаходиться у межах 0-3 балів за 12-бальною шкалою); слабо розвиненим просторовим, логічним і конструктив- ним мисленням і просторовою уявою. Визначення рівня сформованості у молодших школя- рів уявлень про геометричні тіла на констатувальному і контрольному етапі проводилося за розробленими крите- ріями, зокрема: 1) ціннісно-мотиваційним (усвідомлення необхідності і важливості вивчення геометричних тіл); 2) змістовим (рівень теоретичних знань про геометричні тіла); 3) діяльнісним (сформованість конструктивно-геометрич- них умінь та навичок); 4) рефлексивним (сформованість уміння здійснювати са- мооцінку власних уявлень про геометричні тіла з метою самовдосконалення). 37 Оцінка результатів експериментальної роботи велася за допомогою діагностувальних заходів і анкетування. Для встановлення рівня ціннісно-мотиваційного та рефлексивного компонентів сформованості у молодших школярів уявлень про геометричні тіла застосовувалось анкетування. Мета анкетування полягала у визначенні розуміння учнями 3 класу цінності геометричних тіл для життя та продовження навчання, виявленні навичок самооціню- вання своїх уявлень про геометричні тіла. Для встановлення рівнів змістового та діяльнісного критеріїв сформованості у молодших школярів уявлень про геометричні тіла було розроблено й впроваджено діаг- ностувальну роботу. Діагностувальна робота містила за- вдання теоретичного і практичного характеру. Завдання були запропоновані такі:  Розгляньте геометричні тіла. Назвіть їх. 1а. Намалюйте геометричне тіло. Позначте вершини чер- воним, ребра – синім, а грані – зеленим кольором. 1б. Як і з яких елементів утворюється геометричне тіло? 1в. Які істотні ознаки і властивості геометричного тіла? Отже, використання розроблених критеріїв, показни- ків та діагностичних завдань допомогло оцінити якість і рівень сформованості геометричних уявлень учнів 3 класу про геометричні тіла. Список використаних джерел: 1. Державний стандарт початкової освіти. Учитель початкової школи. 2018. №4. 38 Любов НОВАК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Наталія МЄЛЄКЄСЦЕВА, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик початкової освіти LEGO ЯК ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ НАВЧАННЯ ТА РОЗВИТКУ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У сучасному світі головним завданням освіти є ство- рення умов і середовища для всебічного розвитку дитини, що передбачає використання нових методів навчання, спрямованих на покращення розвитку пам’яті, стимулю- вання творчого мислення, розвиток ментальної гнучкості та формування комунікативних та соціальних навичок. Сучасні діти, народжені у ХХІ столітті, відрізняються від попередніх поколінь. Вони розвиваються в епоху стрі- мкого розвитку комп’ютерних технологій і завжди оточені гаджетами. Їх важко здивувати, і якщо це вдається, вони швидко втрачають інтерес. Старі стандарти навчання, засновані на підручниках і дошці, для них вже застарілі. Натомість вони віддають перевагу стратегічному самона- вчанню, розвитку креативності, ініціативності, а також критичному та аналітичному мисленню. У цьому контексті Міністерство освіти і науки Украї- ни впровадило концепцію «Нова українська школа» (НУШ), що ставить перед собою амбіційну мету трансфо- рмувати освітній процес з метою підготовки учнів до ус- пішного функціонування в сучасному світі. Для ефективного розвитку умінь і навичок учнів по- чаткових класів у Новій українській школі навчання здій- снюється через гру. У цьому контексті виникає важливе поняття LEGO-технологій, які впроваджуються в освітній процес з метою сприяння навчанню та розвитку дітей. LEGO визнана як одна з наріжних педагогічних систем, яка активно використовує тривимірні моделі реального світу та предметно-ігрове середовище для здійснення процесу навчання та розвитку дитини. 39 Слово «LEGO» походить від данських слів «leg» (гра) і «godt» (добре), які разом утворюють фразу «leg godt», що означає «грай добре» або «грай гарно». «LEGO» – у перекла- ді з латинського означає «я зробив», «я зібрав» [10]. Спрямованість LEGO-технологій в освіті надзвичайно широка і має безліч переваг. Ця технологія використову- ється для підвищення інтерактивності та залучення учнів до навчання. Вона сприяє розвитку творчого мислення, просторової уяви та проблемного мислення учнів. LEGO допомагає у відтворенні концепцій і тем, що допомагає зрозуміти складні математичні, наукові та інженерні кон- цепції. Крім того, вона сприяє розвитку комунікативних навичок та співпраці, оскільки учні часто працюють у групах над спільними проєктами. LEGO також допомагає залучити увагу учнів з різними стилями навчання, адже вона поєднує в собі візуальні, тактильні та аудіальні еле- менти. Отже, впровадження LEGO-технологій в освітній процес сприяє зростанню активності та зацікавленості учнів у процесі навчання. У наш час виробник розробляє спеціальні конструктори, які мають за мету полегшити освітній процес для учнів по- чаткової школи. Один із таких конструкторів – LEGO Education MoreToMath «Захоплююча математика», спрямо- ваний на покращення розуміння математичних концепцій та вміння їх застосовувати. LEGO Education MoreToMath «Захоплююча математика» створений для того, щоб забезпе- чити учням цікаві та захоплюючі заняття, які сприяють ак- тивному навчанню та розвитку логічного мислення [5]. Крім того, виробник розробляє конструктори, спря- мовані на вивчення літератури та української мови, зок- рема LEGO Education StoryStarter «Розвиток мови 2.0», створений для підтримки учнів у навчанні мови через творчий процес створення історій та оповідань [9, с.173]. Цей конструктор допомагає стимулювати уяву, розвивати навички письма та сприяти розумінню мовних структур, що є важливими для вивчення мови у початковій школі. Сьогодні одним із найбільш розповсюджених застосу- вань LEGO-технологій в освіті є метод «Шість цеглинок». Наукове дослідження, проведене О. Ромою [8], відобра- жає значення та ефективність методики «Шість цеглинок» у сфері освіти. Ця методика знаходить широке застосування в 40 освітньому середовищі, сприяючи розвитку різних когніти- вних процесів учнів, таких як мислення, мовлення, увага, самоконтроль та гнучкість розуму. Результати дослідження підтверджують, що метод «Шість цеглинок» є корисним ін- струментом для стимулювання освітнього процесу та розви- тку креативності учнів у школах [8, с.5]. Отже, цей метод передбачає використання шести стан- дартних LEGO-деталей для створення різноманітних конс- трукцій. Його правильне застосування дозволяє адаптувати учнів молодшого шкільного віку до вивчення будь-якого предмета. Кожна з цих шести цеглинок має своє значення і може символізувати певний аспект навчальної теми. Діти мають різний темп росту та розвитку, тому мож- на легко пристосувати вправи «Шести цеглинок» до відпо- відного рівня кожної дитини, забезпечуючи таким чином відповідний рівень складності для всіх. Ця технологія враховує різноманітні стилі навчання, використовуючи різноманітні методи викладання, що за- довольняють потреби візуально орієнтованих, аудіально орієнтованих та тактильно орієнтованих учнів. Технологія «Шести цеглинок» не лише сприяє розвитку когнітивних навичок, таких як мислення, мовлення та увага, але й стимулює самоконтроль та ментальну гнуч- кість, які є ключовими для успішного навчання в школі і в подальшому житті. Концепція «Шість цеглинок» (Six Bricks) ґрунтується на таких основних принципах: 1) простота – використання лише шести цеглинок дозво- ляє зосередитися на простоті та доступності завдань; 2) універсальність – ця методика підходить для розвитку різних навичок та здібностей, оскільки може бути за- стосована в будь-якій навчальній ситуації; 3) гнучкість – завдяки своїй гнучкості «Шість цеглинок» можна використовувати для стимулювання творчості та розвитку різних аспектів пізнавальної діяльності; 4) інтеграція – методика «Шість цеглинок» може бути ус- пішно інтегрована в різні педагогічні підходи та мето- дики навчання; 5) позитивна атмосфера – використання методики «Шість цеглинок» сприяє створенню позитивного навчального 41 середовища, де учні відчувають себе впевнено та заці- кавлено у навчанні [8, с.5]. Гра виступає як головне правило у Концепції «Шість цеглинок» (Six Bricks). Важливо підкреслити, що гра вже давно визнана основним методом навчання дітей. Через ігровий процес вони можуть випробовувати свої ідеї, тес- тувати теорії, експериментувати та досліджувати соціаль- ні відносини, не боячись помилок. Навіть невдача розгля- дається як можливість спробувати ще раз. Під час ігрового навчання діти знаходяться в стані за- лученості, розслабленості та зацікавленості, що сприяє ефе- ктивному засвоєнню знань [3, с.12]. Слід зазначити, що цей підхід не обмежується лише початковою школою, а може застосовуватись у будь-якій галузі, де активна участь учня є ключовою для отримання значущого навчального досвіду. Отже, ігрове навчання відкриває унікальні можливо- сті для розвитку інтелектуального, соціального, емоційного та фізичного потенціалу учнів. Гра допомагає дітям роз- вивати творчість, логічне мислення, уяву та інші когніти- вні навички. Вона створює сприятливе середовище для активного навчання та взаємодії, а також заохочує дітей досліджувати та експериментувати. Головною метою гри є стимулювання навчального процесу через цікаві та захоп- люючі активності з використанням LEGO-цеглинок. Фонд LEGO виділив п’ять ключових характеристик іг- рового навчання: а) радісний характер – навчання через гру відчувається як радість та задоволення; б) пошук сенсу – гра допомагає учням знаходити сенс у тому, що вони роблять або навчаються; в) активне мислення – ігрове навчання передбачає акти- вне, залучене та усвідомлене мислення; г) ітераційне мислення – гра стимулює ітераційне мислення, що включає експериментування та перевірку гіпотез; д) соціальна взаємодія – гра сприяє соціальній взаємодії між учнями [6]. Технологію «Шість цеглинок» розроблено з метою за- безпечення структурованого та керованого ігрового нав- чання, щоб кожна дитина у кожному класі мала можли- вість активно навчатися. Працюючи з конструктором, 42 дитина легко займається грою, яка стає невід’ємною час- тиною її розвитку. Правильно організована гра навчає дитину чогось нового, корисного та необхідного для пода- льшого життя, сприяючи формуванню міжпредметних зв’язків» [2, с.26]. Таким чином, LEGO-технологія реалізується через ін- тегровані принципи, які об’єднують елементи гри й екс- периментування, що допомагають дитині досліджувати і орієнтуватися в реальному світі, просторі і часі. Список використаних джерел: 1. Бережко Ю. 5 речей, яким діти навчаться граючи LEGO. На Урок. 2019. URL:https://naurok.com.ua/5-rechey-yakim-diti- navchatsya-grayuchi-lego-136594.html (дата звернення: 12.09.2024). 2. Буяк Р.Р. Навчаємо граючи. Початкове навчання та вихо- вання. 2016. №25. С. 26-28. 3. Гриценко С.В. Використання ігрової діяльності у навчально- му процесі. Початкове навчання та виховання. 2016. №34. С. 12-19. 4. Кукшин В. Ігрові технології в освітньому шкільному процесі. Ігрофікація та освітні ігри для розвитку спільнот. URL: https://gameblog.woc.org.ua/igrovi-tehnologiyi-v-osvitnomu- shkilnomu-protsesi/ (дата звернення: 14.09.2024). 5. Мукій Т. Вивчаємо математику за допомогою LEGО. Освіта нова. 2018. URL: https://osvitanova.com.ua/posts/1711- vyvchaiemo-matematyku-za-dopomohoiu-lego.amp (дата звер- нення: 12.09.2024). 6. Палазова І.М. Використання LEGO – технологій в освітньому просторі Нової Української Школи (практичний досвід). На Урок. 2019. 17 с. URL: https://naurok.com.ua/vikoristannya- lego--tehnologiy-v-osvitnomu-prostori-novo-ukra-nsko-shkoli- 123419.html (дата звернення: 14.09.2024). 7. Рома О.Ю. Гра по-новому, навчання по-іншому: методичний посібник. Київ: The LEGO Foundation, 2018. 44 с. 8. Рома О.Ю. Шість цеглинок в освітньому просторі школи: ме- тодичний посібник. Київ: The LEGO Foundation, 2018. 32 с. 9. Сірант Н.П. Впровадження методики LEGO в освітній прос- тір Нової української школи. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2020. №71, Т. 1. С. 172-175. 10. LEGO. Словник іншомовних термінів. URL: https://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Qry=%CB%- E5%E3%EE (дата звернення: 14.09.2024). 43 Марія ОНИШКО, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Олеся МАРТІНА, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик початкової освіти КОМУНІКАТИВНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У «Концепції навчання державної мови в школах Ук- раїни» окреслено основну мету початкового курсу україн- ської мови, яка полягає у вихованні поваги й любові до рідної мови, бажанні досконало її вивчати, у формуванні початкового уявлення про мовну систему, взаємозв’язок одиниць мовних рівнів. Оволодіння молодшими школяра- ми українською мовою є важливою умовою й основним засобом їх мовно-мовленнєвого розвитку та інтелектуаль- ного зростання, що забезпечує готовність здобувати пода- льшу сучасну освіту [3, с.12]. Сучасна школа потребує вдосконалення методики та методичного процесу формування комунікативних умінь, оскільки програмні вимоги спрямовано на вдосконалення національної системи освіти, збереження культурної спад- щини українського народу, зокрема української мови. Ку- льтура мовлення – це проблема, що так чи інакше присутня в усякій національній спільноті і буває предметом публіч- ного обговорення та пильної уваги мовознавців, письмен- ників, загалом людей, небайдужих до можливостей слова і престижу своєї мови. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постій- ного дбайливого догляду, культивування [1, с.183-185]. Проблемі формування мовленнєвої компетентності школярів приділяли увагу чимало вчених: В.І. Бадер (роз- виток усного і писемного мовлення молодших школярів у взаємозв’язку), А.М. Богуш і Н.В. Гавриш (розвиток мов- леннєвої діяльності), Т.В. Коршун (відбір лексики для поча- ткового етапу засвоєння української мови), М.О. Орап (ро- звиток мовлення першокласників), Л.М. Паламар (комуні- 44 кативне мовлення), О.Є. Смолінська (мовний розвиток за- собами українського фольклору), Л.О. Хомич (психолого- педагогічна підготовка вчителів до розвитку мовлення ді- тей). Важливість досліджуваної проблеми пояснюється тим, що добре розвинене мовлення допомагає сприймати до- вкілля, реалізувати навчальні, пізнавальні й виховні функ- ції освітнього процесу. Від рівня сформованості мовленнє- вих умінь залежить успішність осмисленого засвоєння мо- ви та розвитку мовлення в майбутньому [2, с.34]. Мета пропонованої статті – обґрунтувати комуніка- тивні умови формування мовленнєвої компетентності мо- лодших школярів та окреслити шляхи оптимізації мовного виховання учнів. Сучасна школа потребує вдосконалення методики та методичного процесу формування комунікативних умінь, оскільки сучасні програмні вимоги спрямовано на вдос- коналення національної системи освіти, збереження куль- турної спадщини українського народу, зокрема українсь- кої мови. Особливої значущості набуває своєчасно органі- зована робота щодо формування комунікативних умінь, яка є міцним підґрунтям для подальшого успішного нав- чання читання і письма дітей у школі. Комунікативна спрямованість формування культури спілкування полягає у виділенні навчальної одиниці побу- дови самостійного мовленнєвого висловлювання. Це озна- чає, що методи, які використовувалися для цього, орієнто- вані не на засвоєння ізольованих мовних одиниць, а на формування цілісної інтегрованої мовленнєвої дії, що має свою мотивацію, комунікативну мету й обслуговується складним комплексом мовленнєвих навичок, комунікатив- но-мовленнєвих умінь. Навчання культури мови потребує добору методів і прийомів, співвідносних із комунікатив- ною метою. Провідними серед них є: комунікативні дору- чення, розмови, бесіди, проблемні ситуації, ігрові мовлен- нєві ситуації, словесні дидактичні ігри, ігровий тренінг спі- лкування, сеанси активізувального спілкування [4, с.21]. У початковій школі формування культури спілку- вання здійснюється у процесі вивчення всіх розділів мов- ного курсу шляхом збагачення, уточнення й активізації словникового запасу школярів, формування вміння пра- вильно наголошувати слова під час вимови, поєднувати їх 45 одне з одним, дотримуватися нормативних граматичних форм, доречно вживати виражальні засоби мови, форму- ли мовленнєвого етикету. Формування мовленнєвих умінь учнів початкових класів доцільно здійснювати комплексно, тобто одночасно працювати над уживанням слова, його вимовою й вико- ристанням граматичних форм. Вирішення цього питання можливе лише при використанні різних методів, які тісно пов’язані між собою, взаємно доповнюють один одного. Практична сформованість процесу навчання мови передбачає правильне співвіднесення теорії й практики на уроці. Єдність теорії й практики в навчанні мови – за- гальнодидактичний принцип, що передбачає встановлен- ня правильного співвідношення теорії з практикою під час навчання мови, добір тренувальних вправ і завдань, які даватимуть можливість закріплювати й формувати необхідні уміння й навички [1, с.85]. Зацікавити школярів українською мовою як предме- том навчання потрібно передусім шляхом уникнення од- номанітності, шаблону і схематизму. Чітке і доказове опрацювання мовних явищ та варіювання форм, методів і прийомів навчання є тими чинниками, які збуджують пізнавальний інтерес і стимулюють самостійне мислення школярів. У зв’язку з цим має бути належно оцінена роль і місце в освітньому процесі цікавих мовних матеріалів. Отже, формування комунікативної компетентності необхідні для вміння контролювати правильність і доціль- ність своїх висловлювань, а також для вільного володіння мовою. А це, в свою чергу, допомагає особистісному роз- витку учня. Набуті учнями в початкових класах знання, особистісні якості, пов’язані з формуванням комунікатив- но-мовленнєвих умінь, стануть фундаментом для подаль- шого навчання, виховання, розвитку самовираження, значною мірою зумовлять практичну, громадську, профе- сійну діяльність у майбутньому, адже мовленнєвий розви- ток – необхідна умова життєдіяльності школяра. Список використаних джерел: 1. Бібік Н.М. Формування предметних компетентностей в учнів початкової школи: монографія. Київ: Педагогічна думка, 2014. 346 с. 46 2. Григоренко О.В. Методика формування мовленнєвої компе- тентності молодших школярів в умовах сучасної школи. Київ: Видавничий дім «Освіта», 2021. С. 34-56. 3. Іваненко О.М. Мовленнєва компетентність молодших школя- рів: теоретичні та практичні аспекти. Освіта. 2019. С. 12-19. 4. Ковальчук Л.І. Психолінгвістичні аспекти формування мов- леннєвої компетентності учнів початкових класів. Педагогічна думка. 2018. С. 21-27. Марія ОНИШКО, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Тетяна ОЛИНЕЦЬ, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти ВИКОРИСТАННЯ КОЛАЖНОЇ НАОЧНОСТІ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ Сучасний освітній простір продовжує реформуватися та адаптуватися до вимог суспільства і наукового прогре- су. Традиційний підхід системи освіти, орієнтований на засвоєння знань, який був виправданим ще кілька деся- тиліть тому, більше не відповідає соціальному запиту і по- требує коригування змісту та методів навчання, спрямо- ваних на розвиток світогляду, ціннісних орієнтацій здобу- вачів, уміння вчитися та критично мислити, а не просто виконувати дії за аналогією чи зразком [5, с.72]. Початкова освіта є важливим етапом у формуванні особистості дитини. Саме в цей період у неї формується фундамент для розвитку, становлення та усвідомлення своєї ролі в суспільстві. Вивчення іноземних мов не лише розширює можливості в майбутньому здобувачів освіти, але й сприяє їх особистісному зростанню. Викладання ан- глійської мови у початковій школі варто здійснювати в ігровій формі з використанням пісенно-віршованого ма- теріалу, сторітелінгу, колажної наочності, що робитиме процес навчання веселим та захопливим. Значний внесок у теоретичний та практичний розви- ток проблеми використання наочності, зокрема й колаж- 47 ної, в навчальній діяльності зробили у своїх працях як ві- тчизняні, так і зарубіжні науковці: Ю. Безкоровайна, Л. Боллен, Л. Дідик, Н. Елліс, О. Казанічер, О. Ковальова, М. Лоусон, Б.-Д. Мюллер, С. Ніколаєва, С. Роман, С. Соз- лер, В. Філатова та ін. Мета статті – продемонструвати ефективність вико- ристання колажування як візуального засобу для покра- щення засвоєння навчального матеріалу на уроках англій- ської мови в початковій школі. Колажна наочність відіграє важливу роль у засвоєнні іноземних мов на всіх етапах навчання у школі, однак вона особливо ефективна для учнів молодшого шкільного віку. Це зумовлено тим, що один із ключових психофізіологічних фа- кторів успіху у вивченні іноземних мов у початковій школі – це образне мислення та асоціативна пам’ять дітей. Яскрава та ретельно підібрана наочність допомагає учням краще за- пам’ятовувати матеріал. Колажі використовують здебільшо- го на етапі подання нового матеріалу, оскільки вони впли- вають на сприйняття, активізуючи відчуття та рецептори учнів – слухові, зорові, моторні [4, с.128]. Німецький педагог Б.-Д. Мюллер першим запропону- вав визначення колажу як методичного інструменту. Ва- жливими, на його думку, є такі аспекти, пов’язані з кола- жуванням:  використання колажу на уроках іноземних мов надає учням реальну можливість оволодіти поняттями, пра- цювати з різними категоріями та формулювати як конкретні, так і абстрактні ідеї;  у процесі роботи з колажем учні здійснюють самостій- ний пошук продуктивних лінгвістичних рішень;  у самому колажі, якщо його створення має цілеспрямо- ваний характер, можуть відображатися концептуальні позиції іншого менталітету;  колаж виступає засобом кодування і декодування ін- формації, що дозволяє проникати в іншу культуру;  колаж робить процес передачі інформації про іншу куль- туру наочним, контрольованим і керованим вчителем, що робить його відкритим і доступним для учнів [3, с.156]. Колажна наочність на уроках англійської мови є ефе- ктивним засобом навчання, який забезпечує: 48  найкраще засвоєння матеріалу та його збереження в пам’яті завдяки комплексному впливу на органи чуття учнів;  формування основ для розвитку творчої уяви і мислення, збагачуючи словниковий запас та розвиваючи мовлення;  розвиток мовної спостережливості, допомагаючи вста- новлювати асоціації між зображенням і його назвою;  покращення пам’яті через опору на різні органи чуття;  сприяння розвитку іншомовного мовлення з емоційним забарвлення [1, с.7]. Наприклад, на тему уроку «Animals» для кращого за- пам’ятовування можна організувати інтерактивні завдан- ня з використанням колажів. Вчитель демонструє колаж, а учні повинні знайти певну тварину або описати її. Це сприяє розвитку уваги, спостережливості і мовленнєвої активності. Колажі можуть використовуватися для ви- вчення середовища, де живуть різні тварини. Учні можуть створювати колажі, які представляють ліс, савану, океан і т. д., підписуючи тварин, які там мешкають. Це допома- гає розширити їх знання про природу і словниковий запас англійською мовою. Наведемо фрагмент уроку з використанням колажної наочності, який покращує засвоєння навчального іншо- мовного матеріалу. Мета: to improve students’ vocabulary and grammar skills in the context of «Zoo animals». Обладнання: плакат із мовленнєвим зразком, колаж із зображенням тварин. Хід уроку: Гра «Що на колажу?» Клас ділиться на дві команди. Вчитель вивішує на дошці плакат із мовленнєвим зразком: «I can see a/an … on the collage». Перший учень 1-ї команди називає будь- яку літеру, наприклад «е». Перший учень 2-ї команди за- кінчує речення, назвавши слово (назву тварини), що по- чинається з цієї літери. Наприклад, There is an elephant on the collage. За правильну відповідь команда отримує 1 бал. Перемагає команда з більшою кількістю балів [2]. Отже, техніка колажування позитивно впливає на ро- звиток навичок усного мовлення. Завдяки цьому методу у молодших школярів підвищується інтерес до роботи в 49 групах, розкриваються їхні творчі здібності та збагачуєть- ся лексичний запас, що загалом підсилює мотивацію до вивчення іноземної мови. Список використаних джерел: 1. Близнюк О.І. Організація парної роботи учнів на уроках анг- лійської мови з опорою на зображувальну наочність. Іноземні мови. 2001. №3. С. 8-9. 2. Дідик Л.В. Колажна наочність та прийоми роботи з нею на уроках англійської мови в початковій загальноосвітній школі. Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. 2013. URL: http://www.soc.univ.kiev.ua/sites/default/files/library/- elopen/actprob17_179.pdf (дата звернення: 14.10.2024). 3. Кириченко О. А. Техніка колажування як засіб навчання англій- ської та німецької мов і формування творчої особистості школя- рів. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. 2017. Вип. 64. Ч. І. С. 154-157. 4. Методика навчання іноземних мов у початковій школі: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.В. Котенко, А.В. Солома- ха [та ін.]. Київ : Київ ун-т ім. Б. Грінченка, 2013. 356 с. 5. Раєвська І. М. «Актуалізація ідей В. Сухомлинського у вико- ристанні принципу наочності». Педагогічний альманах. 2015. №28. С. 72-77. Віта ПРОЦКОВА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Ірина ДОРОЖ, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії та методик початкової освіти РОЗВИТОК КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ЇХ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Проблема виховання особистості нового типу, здатної вирішувати високому науковому рівні сучасні завдання суспільного розвитку, тісно пов'язана з розвитком інтеле- ктуальних здібностей кожного людини. Завдання розумо- вого виховання – формування творчо та самостійно мис- лячої, інтелектуально розвиненої особистості. 50 Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає креа- тивність із різних точок зору. Зокрема, дослідники визна- чають загальні основи креативності (Д. Богоявленська, Дж. Гілфорд, А. Маслоу, В. Моляко, С. Сисоєва, Р. Стерн- берг, П. Торренс та ін.), механізми креативного мислення (Г. Альтшуллер, Д. Богоявленська, Е. де Боно, Дж. Гіл- форд, О. Лук, В. Моляко, П. Торренс та ін.); розглядають креативність як різновид інтелектуальної поведінки (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг); вивчають «самоак- туалізацію» у зв’язку з креативністю (Л. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.); досліджують особливий ха- рактер мотивації креативів (С. Голлан, Р. Кеттел, Д. Мак- Кіннон та ін.), рефлексію креативності й творчу продук- тивність у наукових співробітників (В. Пятруліс). Креативність – здатність продукувати незвичайні ідеї, відхилення від традиційних схем мислення швидко вирі- шувати проблемні ситуації. В працях О. Дубасенюк розглянуто психологічні осно- ви розвитку креативності в акмеології; взаємозв’язок кре- ативності мислення і креативності спілкування вивчала С. Канн; місце креативності в структурі особистості – О. Солдатова; розвиток креативності школярів – К. Люто- ва, А. Назаретова; розвиток педагогічної креативності – І. Гриненко, О. Дунаєва, В. Моляко, С. Сисоєва, Т. Сущен- ко та ін. [1]. Кожному педагогові, який працює в сучасній почат- ковій школі, необхідне розуміння побудови уроку та за- няття з позаурочної діяльності, щоб у результаті у дітей постійно відбувався розвиток творчого мислення та твор- чої діяльності, причому такою системою методів та при- йомів, яка б відповідала молодшого шкільного віку. Це можуть бути: суб'єктивно-творчі завдання під час уроків; мовні ігри, олімпіади, конкурси, вікторини; проектні роботи; твори; спостереження та експерименти; виступи на святах, позакласних заходах, ранках; захист досліджень. На відміну від репродуктивного, творче мислення спрямоване на отримання нового результату, для відкрит- тя нових знань. Відповідно воно вимагає здійснення про- дуктивних пізнавальних процесів. Поняття креативність (лат. Creatio – створення, образ) у перекладі з англійської означає творчість, тобто у най- 51 загальнішому вигляді це створення нових, оригінальних, досконаліших матеріальних та духовних цінностей, які мають об'єктивну або суб'єктивну значимістю. Е. Фромм звужує поняття до визначення його як «здатності дивува- тися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандар- тних ситуаціях, націленості на відкриття нового та здат- ності до глибокого усвідомлення свого досвіду» [3, с.55], підкреслюючи не якість результату, а характеристики та процеси, що активізують творчу продуктивність. Для визначення рівня креативності Дж. Гілфорд виді- лив кілька гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них: швидкість дум- ки – кількість ідей, що виникають в одиницю часу; гнуч- кість думки – здатність перемикатися з однієї ідеї на ін- шу; оригінальність – здатність виробляти ідеї, що відріз- няються від загальноприйнятих поглядів; допитливість – чутливість до проблем у навколишньому світі; здатність до розробки гіпотези; ірреальність – логічна незалежність ре- акції від стимулу; фантастичність – повна відірваність відповіді від реальності при наявності логічного зв'язку між стимулом та реакцією; здатність вирішувати пробле- ми, тобто здатність до аналізу та синтезу; здатність удо- сконалити об'єкт, додаючи деталі, тощо [2]. Креативність залежить від умов, у яких формується лю- дина. Дитина виростає пасивною і нетворчою не тому, що такою народилася, а тому, що в дитинстві отримувала мало евристичного матеріалу, тобто матеріалу, який сприяє роз- витку пізнавальних здібностей. Щоб формувати творчу осо- бистість у процесі виховання та навчання, кожен вчитель- вихователь повинен знати особливості творчого процесу на- вчання та виховання, вміти діагностувати рівень розвитку творчості у дітей, знати сучасні організаційні форми, шляхи та механізми формування творчої особистості як системи якостей, щоб уміти формувати такі якості у своїх учнів. Як у будь-якій методичній системі достатньо виділити п'ять основних компонентів: мета, зміст, методи та прийоми, організаційні форми та засоби навчання. Зміст навчального матеріалу складають теоретичний матеріал та система вправ, передбачені програмою, підручниками та соціальна система прикладів та завдань, які впливають на розвиток творчості учнів та які називають творчими. 52 Творчим завданням називають завдання, яке є новим або незначною мірою містить деяку новизну, яка і обумовлює значні розумові труднощі, спеціальний пошук нового спо- собу її рішення. На початкових етапах організації на- вчально-творчої діяльності найефективнішими є методи проблемного навчання як дидактичної системи. Досвід показує, що розвитку креативності сприяють рі- зні види нестандартних завдань: логічного змісту; комбіна- торні завдання; з елементами дослідження; на кмітливість. Але вирішити такі завдання, не маючи спеціальної підготовки, можуть дуже не багато учнів. Тому є сенс по- передньо показати учням спеціальні прийоми їх розбору та пошуку рішення. Проблема творчості нині, по праву, вважається пробле- мою сторіччя. Багато педагогів та психологів минулого звер- тали увагу на її вирішення. Проведені заходи сприяли впро- вадження в теорію та практику навчання у початковій школі необхідних методів, прийомів та засобів навчання, які розвивали б креативність учнів початкової школи. Величезну роль формуванні творчої особистості учнів належить шкільному навчанню та вихованню. Школа пови- нна як можна раніше виявити якості творчої особистості в учнів та розвивати їх у всіх школярів, звертаючи увагу і на те, що діти народжуються із різними задатками творчості. Одним із засобів його розвитку є творчі завдання. До завдань творчого характеру відносять проблемні завдан- ня, проблемні питання, ситуації та завдання дивергентно- го типу, головна особливість яких полягає в тому, що вони припускають безліч правильних відповідей. Саме з таки- ми завданнями найчастіше стикається людина в творчої діяльності, у науковому пошуку, під час створення творів мистецтва, у керівній роботі, роботі з дітьми – тут розроб- лені проблеми мають не один, а безліч способів вирішення та безліч правильних відповідей [4, с.111]. Щоб сформувати у школярів уміння творчо вирішува- ти математичні завдання, необхідно, перш за все, подба- ти про розвитку у них математичного кругозору, про створення реальної чуттєвої основи для уяви. Учень працює на уроці з інтересом, якщо він виконує посильне йому завдання. Одна з причин небажання вчитися полягає саме у тому, що дитині на уроці пропонують завда- 53 ння, до виконання яких вона ще не готова, з якими впора- тися не може. Можна зробити висновок, що творчі завдан- ня, що використовуються на уроках математики, є необхід- ним засобом для розвитку творчого мислення, вони вчать дітей нестандартно підходити до вирішення проблеми. Таким чином, єдиним результативним шляхом розви- тку творчого мислення у молодшому шкільному віці стає максимально повне розкриття потенційних можливостей і природних задатків житини. Вчитель повинен створити сприятливе середовище для формування креативності для учнів, щоб їхній потенціал не залишився незатребуваним. Список використаних джерел: 1. Дубасенюк О.А. Креативний підхід до професійно-педагогіч- ної підготовки майбутніх учителів. Креативна педагогіка. 2021. №4. С. 23-28. 2. Guilford J.P. Three faces of intellect. 1961. 3. Fromm E. The creative attitude. Creativity and its cultivayion / ed. H. Andercon. New York : Harper and Row, 1959. С. 55. 4. Кочарян І., Пуханова Ю. Емоційні чинники креативності під- літків. Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. «Психологія». 2021. №64. С. 110-128. Марина ТАТАРЧУК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Наталія МЄЛЄКЄСЦЕВА, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик початкової освіти СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У сучасному світі, де діти постійно стикаються з різно- манітними культурними впливами, важливо зберегти і змі- цнити їхню національну ідентичність. Українська дитяча література допомагає дітям усвідомити себе частиною укра- їнської нації, виховує повагу до своїх традицій, історії та ку- льтури. Через літературні твори діти пізнають історію своєї 54 країни, долучаються до національних цінностей, у них фор- мується почуття патріотизму та громадянської відповідаль- ності. Це особливо важливо в умовах сучасних викликів, ко- ли Україна потребує згуртованості та єдності. Аналіз наукової літератури виявив, що питання фор- мування національно-культурної ідентичності особистості досліджували Г. Ващенко, О. Вишневський, О. Губко, О. Захаренко, В. Євтух, Б. Ступарик та ін. Колективом авторів (К. Журба, І. Бех, О. Докукіна, С. Федоренко, І. Шкільна) укладено монографію [3], яка висвітлює теоре- тичні й методичні засади формування національно- культурної ідентичності підлітків. Проте бракує наукових праць, присвячених формуванню національно-культурної ідентичності молодших школярів, що й зумовлює актуаль- ність обраної теми дослідження. Мета статті – проаналізувати роль сучасної українсь- кої літератури для дітей у формуванні національно- культурної ідентичності молодших школярів. Національно-культурна ідентифікація – це складний психологічний процес, протягом якого людина усвідомлює свою приналежність до певної нації, культури, а також формує стійкі погляди, цінності та установки, характерні для цієї спільноти. Це почуття є результатом соціалізації, тобто взаємодії індивіда з оточуючим соціальним середо- вищем, і формується протягом усього життя. Національно-культурна ідентичність дитини вияв- ляється у суб’єктивному переживанні належності до укра- їнського народу, нації, свідоме прийняття його моральних цінностей, що характеризується ототожненням і форму- ванням відповідної національної Я-концепції, що виявля- ється у власній самоповазі, національній гідності, умінні користуватись правами і свободами, справедливості, від- повідальності, любові до України та бажанні пов’язати свою долю з долею України [3, с.37]. Формування національно-культурної ідентичності ди- тини відбувається поетапно:  на першому етапі дитина ідентифікує себе через роз- межування «ми – вони», тобто починає розуміти, що ми (українці) відрізняємося від інших народів;  другий етап характеризується формуванням уявлень про унікальність власної національної культури та усві- 55 домленням її ключових рис, тобто дитина дізнається бі- льше про свою культуру: які в нас традиції, звичаї, що робить нас особливими;  третій етап передбачає розвиток національної свідомо- сті та самосвідомості, формування почуття національ- ної гідності, поваги до інших етносів і культур, а також готовності до діалогічної взаємодії, тобто дитина пиша- ється тим, що вона належить до свого народу, і при цьому поважає інших людей, їхню культуру, вміє здій- снювати міжкультурне спілкування [3, с.37]. Навчальні предмети, які вивчають учні початкових кла- сів, мають великий потенціал для формування національно- культурної ідентичності дітей, проте найбільші можливості, на нашу думку, мають уроки літературного читання. Аналіз оновленої програми з літературного читання для 2-4 класів виявив, що з метою подолання надмірної архаїзації програми було вилучено застарілі за змістом і художньою мовою тексти та введено близько 40 нових авторів. Значне місце в колі читання молодших школярів відведено творам сучасних українських дитячих авторів: Івана Андрусяка, Катерини Бабкіної, Василя Голобородь- ка, Сашка Дерманського, Оксани Лущевської, Галини Ма- лик, Зірки Мерзантюк, Тараса та Мар’яни Прохаськів, Те- тяни Стус, Галини Ткачук, Григорія Фальковича й інших. Це твори, близькі світу сучасної дитини, які відображають актуальні теми та реалії сьогодення, віддзеркалюють сус- пільно-психологічні й культурні трансформації, написані живою «сучасною» мовою. Саме в сучасній дитячій літера- турі, здатній задовольнити читацькі інтереси молодшого школяра, вбачаємо потужний потенціал для формування національно-культурної ідентичності особистості дитини молодшого шкільного віку [2, с.383]. До сучасних поетичних творів, які мають потенціал для формування національної ідентичності молодших школярів, відносимо вірші: «Рідний край» Варвари Гринь- ко, «Рідний край» Наталки Поклад, «Моя родина», «Украї- на» Тетяни Винник, «Україна у нас одна», «Маки» Галини Римар, «Над моєю Україною» Марії Деленко, «Моя земля» Світлани Пасенюк, «Де знаходиться Україна?» Юлії Забія- ки, «Не забудь» Віктора Терена, «Три матусі» Леоніда Пол- тави, «Україна» Надії Гуменюк, «Соняшна пісенька» Гали- 56 ни Могильницької, «Волошкова Україна», «Україна» Юлії Хандожинської (Цикл поезій «Я – українка!») й інші. Серед прозових творів особливо актуальними, на на- шу думку, є твори Зірки Мензатюк, зокрема її «Київські казки». Казкові та легендарні герої мандрують містом, ми- луються краєвидами, пізнають його історію, відвідують найвизначніші місця і дізнаються більше про киян. Соло- вейко запрошує читачів на виставу «Запорожець за Дуна- єм» у театр («Солов’їна казочка»), голуби потрапляють у редакцію («Казочка про голубів»), Вітько і прибульці – на Майдан, високу дніпрову кручу, яку вкривали тисячі роз- квітлих бузкових кущів («Бузкова казочка»). Гумором і пе- регуками із народною творчістю приваблює казка «При- годи кози Дерезовської»; давньоукраїнськими вірування- ми і містичними уявленнями – «Про Лису гору, відьом та дівчинку-балетницю»; новорічними дивами – «Ялинка на Трухановому острові», а різдвяними колядками та зимо- вими втіхами на Володимирській горі [1, с.288]. Детективна книжка про козаків і привидів для дітей Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі» розповідає про мандрівку й пригоди сімейки Руснаків чудовими міс- тами та місцинами України: Києвом, Дубном, Тараканів- ським фортом, Берестечком, Підгірцями, Кам’янець- Подільським та Хотином. Головна героїня твору – Наталка Руснак, допитливе дівча, яке навчається любити рідну землю й розкриває безліч таємниць. Драма-казка «Дочка Троянди» Зірки Мензатюк торка- ється важливих питань рідної мови та національної іден- тичності. У творі розкривається історія обдарованої дів- чинки, яка, щоб досягти успіху, змушена зректися своїх традицій, забути рідну мову і вдаватися до неправди, що поступово призводить до втрати її душі. До творів, які формують національно-культурну іден- тичність молодших школярів, належать також повісті Ан- дрія Кокотюхи «Таємниця козацького скарбу», «Таємниця зміїної голови» та «Таємниця підводного човна». Окрему категорію прозових творів, що висвітлюють героїчне минуле українського народу, складають біографі- чні тексти. Зокрема, це твори із серії «Життя видатних людей», які розповідають про дитинство видатних особис- тостей – письменників, акторів, громадських діячів, 57 спортсменів, наприклад: «Анна Багряна про Марію Зань- ковецьку, Олену Телігу, Марію Приймаченко, Славу Сте- цько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкі- льного віку», «Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша», «Лариса Денисенко про Максима Рильського, Ігора Стравінського», «Яна Дубинянська про Олю Кобиля- нську», «Ірен Роздобудько про Катрусю Білокур», «Андру- сяк Іван про Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шев- ченка, Олексу Довбуша» й ін. У таких текстах біографічні факти про ранні роки життя знаменитостей поєднуються з авторським домислом, цитатами з творів та інтерпрета- ційними коментарями [1, с.328]. Отже, сучасна українська література для дітей є важ- ливим інструментом формування національно-культурної ідентичності молодших школярів. Через казки, оповідан- ня та вірші діти засвоюють національні цінності, культур- ні символи та традиції, що сприяє їхньому розумінню ук- раїнської історії та культури. Твори українських дитячих письменників допомагають молодшим школярам пізнава- ти історичні події, національних героїв та важливі постаті, сформувати в них гордість за свою країну та її здобутки. Список використаних джерел: 1. Качак Т. Українська література для дітей та юнацтва: підруч- ник. Київ: ВЦ «Академія», 2018. 352 с. 2. Мєлєкєсцева Н.В. Розвиток критичного мислення молодших школярів засобами сучасної української дитячої літератури. Пе- дагогічна освіта: теорія і практика: зб. наук. праць / Кам’я- нець-Подільський нац. ун-т ім. І. Огієнка ; Інститут педагогіки НАПН України [гол. ред. В.М. Лабунець]. Кам’янець-Подільський: Зволейко Д.Г., 2019. Вип. 27 (2-2019). Ч. 2. C. 380-386. 3. Формування у підлітків національно-культурної ідентичності у загальноосвітніх навчальних закладах (констатувальний етап дослідження): науково-методичний посібник / авт. кол. за заг. кер. К.О. Журби. Черкаси: ЧОІПОПП, 2017. 83 с. 4. Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для 1- 2 класів: навч. посіб. / [упоряд.] О.І. Петренко. Львів: Видав- ництво Старого Лева, 2016. 128 с. 5. Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для 3- 4 класів: навч. посіб. / [упоряд.] О.І. Петренко. Львів: Видав- ництво Старого Лева, 2016. 128 с. 58 Анастасія ШКІЛЬ, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Олеся МАРТІНА, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методик початкової освіти ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Процес інтеграції України в європейський та світовий інформаційний простір зумовлює динамічні соціально- політичні перетворення в багатьох галузях економіки на- шої країни, особливо в освіті. Зростаючі потреби в спілку- ванні між людьми з різними мовами та культурними тра- диціями вимагають впровадження нових підходів, на- вчально-виховних систем, форм і методів навчання й ви- ховання, які б відповідали потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розу- мових і фізичних здібностей, створенню у навчально- виховному процесі умов, що виховували б суб’єктність як головну рису особистості сучасної людини. У Національній доктрині розвитку освіти серед пріори- тетних напрямів реформування освітнього процесу визна- чається формування в дітей і молоді вміння міжособистісно- го спілкування та підготовки їх до життя в умовах ринкових відносин. Це пов’язано не тільки з прагненням української держави приєднатися до західної європейської цивілізації (як відомо, вміння спілкуватися в західній культурі вважа- ється одним із компонентів ділової й загальної культури лю- дини), а й з тенденцією до подолання відчудження людей, викликаного розповсюдженням засобів масової комунікації, комп’ютеризації, висуненням у центр суспільного життя особистості як вищої цінності з її ініціативою, динамізмом і самостійністю, проведенням у життя принципу свободи і самовираження особистості [2, с.34]. Проблема культури мовлення завжди була в центрі посиленої уваги вітчизняних лінгвістів і методистів (Н. Бабич, І. Білодід, О. Біляєв, С. Єрмоленко, М. Жовтоб- рюх, А. Каніщенко, А. Коваль, Л. Мацько, М. Пентилюк, 59 М. Пилинський, В. Русанівський та ін.). Ученими визна- чено питання мовної культури людини та суспільства, те- орії мовної норми, комунікативні якості культури мовлен- ня, психологічний та психолінгвістичний аспекти поро- дження та особливостей усномовленнєвих висловлювань, які досліджували Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Синиця та ін. Метою статті є окреслення процесу спілкування мо- лодших школярів, аналіз проблем у цій діяльності та ви- значення сутності комунікативного акту як невід’ємного складника процесу спілкування. Формування культури спілкування молодших школярів на уроках української мови відбувається насамперед засо- бом виконання системи вправ і завдань в усіх видах мов- леннєвої діяльності: під час сприймання (аудіювання і чи- тання) і продукування (говоріння і письмо), дотримуючись правил спілкування; уміння вести діалог, монолог в усній і письмовій формах відповідно до ситуації спілкування, ко- ристуючись формулами українського мовленнєвого етикету. Зміст завдань має відповідати життєвому досвіду учнів; вправи повинні бути комунікативно спрямованими; кіль- кість вправ і завдань повинна бути достатньою для форму- вання навичок культурного спілкування. Основним напря- мом роботи у формуванні вмінь культури спілкування є створення ситуацій спілкування (максимально наближених до життєвих), у яких учні набувають навички орієнтуватися в ситуації, вести діалог, використовуючи формули мовлен- нєвого етикету і збагачуючи лексичний запас [4, с.56]. На основі загальнопсихологічної теорії діяльності мо- жна виділити чотирифазну динамічну структуру мовлен- нєвого акту. Кожна фаза відповідає певному етапу поро- дження зв’язного висловлювання, а саме: 1) орієнтуванню в умовах мовленнєвої ситуації (виявлен- ня умов спілкування, визначення типу висловлювання, його загальної мети, адресата, стилю); 2) плануванню висловлювання (про що саме треба сказа- ти), яке передбачає добір таких мовних одиниць, котрі б відповідали темі і меті висловлювання, а також роз- ташуванню їх у відповідній послідовності; 3) реалізації програми висловлювання – породження зв’яз- ного тексту; 60 4) контролю, який передбачає співвіднесення результатів мовленнєвого впливу на слухача (читача) із завданням висловлювання; виявлення і виправлення припущен- них помилок у структурі, змісті та мовленнєвому офор- мленні висловлювання [1, с.45]. Процес спілкування як багатогранний аспект діяльності молодших школярів передбачає моделювання безпосередніх актів спілкування, які розглядаються як набір правил: 1. Асоціативний спосіб спілкування. Це обмін репліками, за змістом асоціативно взаємопов’язаними. Бесіда не має певної мети, але у процесі бесіди досягається задо- волення. Це обмін думками, почуттями, хоч і не логіч- ними, але щирими. Співрозмовники тут рівноправні, не добирають фраз, а вільно спілкуються. 2. Розв’язування задач. Мовленнєве висловлювання, спря- моване на досягнення спільної точки зору, допускає ная- вність певної мети. Кожне висловлювання ретельно під- бирається й оцінюється. Прийняттям рішення закінчу- ється один і починається новий спосіб спілкування. 3. Задавання запитань – спосіб спілкування, коли один із партнерів зацікавлений в одержанні інформації. Право задавати запитання визначається соціальною роллю. 4. Уточнення розуміння – спосіб спілкування, схожий з попереднім, виявляється в спробі виявити, що стано- вить собою зміст [3, с.112]. Успішність роботи з формування вмінь культури спіл- кування молодших школярів залежить від раціонального використання активних форм роботи учнів на уроках, методів навчання (пояснення вчителя, бесіда, виконання вправ і завдань, спостереження за мовним процесом, ро- бота з літературою; інтерактивне навчання: моделювання життєвих ситуацій, сюжетно-рольові ігри, робота в парах, групах тощо), від засобів навчання. Список використаних джерел: 1. Васильєва Н.С. Формування комунікативної компетентності учителів початкових класів в умовах сучасної освітньої пара- дигми. Педагогічна освіта в Україні. 2015. №2. С. 45-52. 2. Вторнікова Ю. С. Комунікативна компетентність у структурі ключових компетентностей громадян Європи. Південноукра- їнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Уши- нського. Одеса, 2013. С. 34-42. 61 3. Гавриш Н.А. Комунікативні аспекти підготовки майбутніх учителів початкових класів. Наукові записки Інституту пси- холого-педагогічної освіти імені М.П. Драгоманова, 2018. Вип. 30. С. 112-120. 4. Кудіна Л.П. Психолого-педагогічні аспекти формування ко- мунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Психологія та педагогіка. 2016. №4 (61). С. 56-63. Юлія ЯРОВА, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 013 Початкова освіта Науковий керівник – Олена ДОВГАНЬ, асистент кафедри теорії та методик початкової освіти ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У сучасному світі технології швидко проникають у всі сфери життя, включаючи освіту. Штучний інтелект (ШІ) є однією з найперспективніших технологій, здатних зміни- ти освітній процес, особливо в початковій школі. Пробле- ма полягає в тому, що традиційні методи навчання часто не враховують індивідуальні потреби учнів, що призво- дить до низької мотивації та поганих результатів. ШІ в освіті може бути використаний для автоматиза- ції адміністративних завдань, оцінки успішності, ство- рення індивідуальних навчальних планів, розвитку нави- чок критичного мислення та інтерактивного навчання через освітні платформи. Очікується, що ці технології до- поможуть вирішити ключові наукові та практичні за- вдання, спрямовані на підвищення ефективності навчан- ня, зменшення навантаження на вчителів та забезпечен- ня рівного доступу до освіти для всіх учнів [3]. За останні роки з'явилося багато досліджень, присвя- чених впровадженню штучного інтелекту в освітній про- цес. Проте більшість зосереджуються на вищій освіті, тоді як початкова освіта залишається недостатньо дослідже- ною сферою. Про використання штучного інтелекту в навчанні уч- нів початкової школи вперше згадується у 1988 році в 62 статті Й. Бернард та Й. Сандберг, де зазначається про шляхи застосування ідей штучного інтелекту в програмі CAI для розв’язування математичних задач. Наступні пуб- лікації на зазначену тему починають з’являтися лише на початку 2000-х років, з поступовим зростанням інтересу науковців після 2014 року [4]. Необхідно адаптувати штучний інтелект до конкрет- них потреб учнів початкової школи, оскільки підходи, що працюють у старшій школі або вищій освіті, не завжди підходять для молодших учнів. Також важливо врахову- вати роль вчителя в цьому процесі та його здатність ефек- тивно використовувати ШІ в навчанні. Один з найбільших потенціалів штучного інтелекту в освіті – це можливість персоналізації освітнього процесу. Прикладом адаптивної електронної системи навчання є «DreamBox Learning» [1], яка пропонує навчальний матері- ал відповідно до рівня знань учнів у галузі математики та літератури. «DreamBox» адаптується до наявних в учнів знань пропонуючи їм завдання, що відповідають їхнім поточним потребам та забезпечує оптимальне наванта- ження. Для учнів початкової школи це особливо важливо, оскільки різниця в рівні розвитку може бути значною [5]. У початковій школі такий підхід допомагає дітям розви- ватися з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, що пі- двищує їх мотивацію та інтерес до навчання. ШІ також може допомогти вчителям у автоматизації оцінювання учнів. Інструменти на базі ШІ, такі як Gra- descope [2], можуть швидко й точно оцінювати тестові за- вдання та надавати зворотний зв'язок учням. Це заощаджує час для вчителів і надає змогу їм більше уваги приділяти ін- дивідуальній роботі з учнями. Дане оцінювання зменшує суб’єктивність та підвищує рівень об’єктивності. Хоча переваги впровадження штучного інтелекту (ШІ) у початковій школі є суттєвими, впровадження цієї технології заважають різноманітні проблеми, які вимагають комплекс- ної стратегії для їх вирішення. Перш за все, відсутність тех- нічних ресурсів становить значну проблему. Численні нав- чальні заклади, не мають необхідної інфраструктури, такої як високошвидкісний Інтернет, передові комп’ютери чи ін- ші пристрої, щоб ефективно включити ШІ в освітнє середо- вище. Відсутність цих ресурсів перешкоджає використанню навіть найпростіших цифрових рішень. 63 Крім того, в цьому процесі важлива участь людини. Є викладачі, які стикаються з труднощами в набутті навичок нових технологій. Недостатня технічна підготовка та обме- жене розуміння можливостей ШІ можуть перешкоджати йо- го впровадженню в класі, тим самим обмежуючи потенційні переваги для учнів. Крім того, побоювання щодо незнайомо- го та відсутність підтримки з боку шкільних адміністрацій можуть стати додатковими проблемами для вчителів, які прагнуть застосовувати інноваційні методи навчання. Одним із основних етичних питань є захист особистої інформації. Оскільки системи штучного інтелекту збирають велику кількість даних про студентів, надзвичайно важливо гарантувати безпеку та відповідальне використання цієї ін- формації, дотримуючись правил конфіденційності. Отже, ШІ здатний змінити основні підходи до навчан- ня. Його можна використовувати для тренування, генеру- вання завдань, моделювання ситуативних задач, об’єктив- ності оцінювання/ Однак існують також проблеми, пов’я- зані із використанням ШІ в освіті, серед них: упередженість, порушення приватності, відсутність програмного забезпе- чення тощо. Важливо брати до уваги переваги та недоліки ШІ, перевірити його експериментально в деяких класах, а потім вже поступово впроваджувати у всій школі. Список використаних джерел: 1. DreamBox Learning. DreamBox Learning Math. URL: https://www.dreambox.com/ 2. Gradescope AI. URL: https://www.gradescope.com/ 3. Zilberman A. Як ШІ впливає на систему освіти. URL: https://www.facerua.com/iak-shi-vplivaie-na-sistiemu-osviti/ 4. Морзе Н.В., Варченко-Троценко Л.О., Терлецька Т.С., Смир- нова-Трибульська Є.М. Штучний інтелект у ролі асистента вчителя початкової школи. OpenEdu. 2023. С. 97-115. 5. Радкевич О.П. Використання штучного інтелекту як елект- ронного засобу для внутрішнього контролю та оцінювання якості освіти. Актуальні проблеми науки, освіти та техно- логій: досвід та перспективи: збірник тез доповідей міжнаро- дної науково-практичної конференції (Ізмаїл, 24 травня 2023 р.). Ізмаїл: ЦФЕНД, 2023. С. 27-28. 64 Секція 2 МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ Уляна АНТОЩИШЕНА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Наталія УРСУ, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДАТУВАННЯ РЕСТАВРАЦІЙНИХ ПОЛОТЕН НА ПРИКЛАДІ ТВОРУ «ЧУДЕСНИЙ УЛОВ РИБИ» Одним з фундаментальних завдань, що стоять перед музейними установами, є точне датування та встановлення походження кожного артефакту, який потрапляє до їхніх фондів. Ці завдання є не просто бажаними, а й необхідними для збереження культурної спадщини, проведення наукових досліджень та створення достовірних експозицій. Визначення віку та походження музейної пам’ятки – це делікатна та багатогранна процедура, яка вимагає застосу- вання цілого комплексу наукових методів. Однак, на прак- тиці, такі завдання часто виявляються досить складними, і навіть досвідчені фахівці можуть стикатися з труднощами при їх виконанні. Одним з прикладів є реставраційне поло- тно під назвою «Чудесний улов риби». Незважаючи на те, що цей твір мистецтва був ретельно вивчений і описаний фахі- вцями, в музейних документах було зазначено невірний вік полотна. Такий збій може мати серйозні наслідки, оскільки спотворює історичну картину та ускладнює подальші дослі- дження та реставраційні втручання. Існує чи мало факторів, які могли вплинути на поми- лкове визначення. Часом стан твору після його реставра- 65 ції може ввести в оману дослідників. Якщо картина була сильно пошкоджена або піддавалася декільком реставра- ціям, це може змінити її зовнішній вигляд настільки, що її стиль або техніка виконання можуть бути хибно іденти- фіковані. Музейні установи часто працюють із обмеже- ною кількістю даних щодо походження певних полотен. У випадку «Чудесний улов риби» це могло призвести до того, що вік картини було встановлено на основі непрямих джерел, які не були повністю надійними [3, c.239]. Правильне визначення періоду створення картини має вирішальний вплив на процес реставрації, оскільки від нього залежить на скільки точно реставратор підбере мето- ди, техніки і матеріали для безпечного відновлення та збе- реження твору. В документаціях які надійшли в реставра- ційну майстерню було вказано що вік полотна орієнтовний XX ст. Проте візуальний аналіз реставратором вказує що матеріали, які застосовувалися при написанні картини «Чудесний улов риби» є значно старішими. Це підтверджує стан оригінального дерев’яного підрамника, полотняної ос- нови та адгезію грунта з нею. На жаль, такий метод аналізу є лише примітивним та неточним [4, c.98]. На сьогодні існує декілька надійних технологій, які до- помагають точно визначити вік живописних полотен. До таких методів належить взяття проби на аналіз пігменту. Кожна епоха мала свої унікальні пігменти та фарби, які використовували художники. За допомогою хімічного ана- лізу фарб, що використовувалися на полотні, можна точно встановити часові рамки його створення [1, c.28-46]. Радіовуглецевий аналіз – метод, який є особливо корис- ним для датування полотен, які виконані на основі органіч- них матеріалів. Завдяки цьому аналізу можна визначити вік самого полотна або рамки. Також бувають випадки, коли оригінальні шари фарби замальовують новими. В такому випадку застосовують метод інфрачервоного сканування. Це дозволяє побачити оригінальні мазки та техніки, що мо- жуть вказати на конкретний період створення [2, c.346]. Вірне датування картини не лише допомагає зрозумі- ти її історичну та культурну значимість, але й впливає на її ринкову цінність, а також на правильну атрибуцію кон- кретному художнику чи мистецькій школі. У випадку «Улову риби», перераховані технології можуть допомогти 66 виправити помилку у музейних документаціях, правильно встановити вік полотна та здійснити безпечну реставра- цію та консервацію. Це не лише дозволить музею оновити свої записи, але й відкриє нові горизонти для дослідження цього твору, включно з його художнім значенням та істо- ричним контекстом. Невірне визначення віку полотен є поширеною про- блемою у сфері збереження культурної спадщини. Полот- но «Чудесний улов риби» – це лише один із прикладів, де помилка у датуванні може призвести до неточностей в оцінці твору. Однак завдяки сучасним технологіям та ме- тодам дослідження, такі помилки можуть бути виправле- ні, що дозволяє краще зберегти історичну та культурну спадщину для майбутніх поколінь. Список використаних джерел: 1. Босенко А. Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. Збірник наукових праць «Проблем сучасного мистецтв» АМУ. 2005. Вип. 2. С. 28-46. 2. Любківська В.Є. Роль реставрації в атрибуції творів. Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності: мат. міжнародної. наук.- практ. конф. Київ: НАКККіМ, 2017. 346 с. 3. Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спа- дщини: актуальні виклики сучасності / за ред. В.Г. Чернеця. Київ: Асоціація реставраторів, 2016. 239 с. 4. Тимченко Т.Р. Методи захисту основ станкового живопису (істо- рія та сучасні технології): навч. пос. Київ: Задруга, 2015. 98 с. 5. Тимченко Т.Р. Принципи освіти консерваторів-реставраторів у світлі кодексів професійної етики. Збірник наукових праць «Українська академія мистецтва». 2020. №8 (11). С. 112-120. 67 Андрій БАРДАЧОВ, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Мистецтво. Музичне мистецтво) Науковий керівник – Надія ЛАВРЕНТЬЄВА, кандидат педагогічних наук, доцент, старший викладач кафедри музичного мистецтва ВИКОРИСТАННЯ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ІНТЕГРОВАНОГО КУРСУ «МИСТЕЦТВО» На сучасному етапі розвитку суспільства значно зрос- ла роль інтерактивних технологій (медіа технології, ІКТ технології, комп’ютерні технології тощо). Традиційна сис- тема навчання в закладах загальної середньої освіти пос- тійно вдосконалюється з урахуванням новітніх наукових і технологічних досягнень. Значне збільшення обсягу і складності інформаційних потоків та нових технічних можливостей у сучасній системі навчання вимагає вико- ристання актуальних методів і технологій організації та проведення навчального процесу. Важливим напрямком для посилення навчально-пізнавальної діяльності в освіт- ніх установах є впровадження аудіовізуальних технологій. Аудіовізуальні технології – це засоби навчання, що використовується для передачі та сприйняття інформації, зафіксованої на різних запам’ятовуючих пристроях (кіно- плівках, аудіоплівках, компактних дисках і таке інше) та на друкованих основах (схемах, таблицях, діаграмах, графіках, репродукціях картин тощо). Як зазначає Т. Бабійчук, аудіовізуальні технології, або «екранно-звукова наочність», є «синтезом достовірно науко- вого викладу фактів з елементами мистецтва», що сприяють зацікавленню учнів до освітнього процесу [1, с.9]. Застосування аудіовізуальних технологій, а саме: відео- презентація, відео-фрагменти, відео-фільми, відеозаписи, відео-кейси тощо, на думку Л. Добровольської, запускає ме- ханізм ефективної взаємодії зорових і слухових центрів лю- дини, стимулює розвиток внутрішнього мовлення, сприяє функціонуванню механізмів мовленнєвої діяльності, спону- кає учнів до комунікативної діяльності [2, с.191-193]. 68 За даними досліджень В. Федчик, використання ау- діовізуальних технологій «справляє паралельний одночас- ний вплив (зображення, звук) по всіх каналах сприйняття (зоровий, слуховий тощо)», що автоматично сприяє ґрун- товному засвоєнню матеріалу, розвиває асоціативне мис- лення і творчу уяву, мотивує та стимулює до активності та самостійності [4]. Ю. Руденко визначає поняття «аудіовізуальні техноло- гії» як «групу засобів навчання, що: використовуються пе- дагогом для обробки, передачі, сприйняття професійно- орієнтованої інформації; забезпечують створення нового, унікального медіа продукту, з наперед визначеною мето- дичною, сприяють обробці, збереженню, презентації про- фесійно-орієнтованої інформації у вигляді аудіо, відео, аудіовізуальних джерел; засновані на раціональному по- єднанні звуку, зображення, кольору, і на цій основі забез- печують наочно-слухову форму сприйняття інформації формування інтегральної та низки загальних (ЗК) та фа- хових (ФК) компетентностей» [3, с.233]. У сучасних умовах впровадження цифрових техноло- гій в освітній процес аудіовізуальні технології надають нові можливості для інтерактивного та багатовимірного навчання мистецьких дисциплін. Використання аудіові- зуальних технологій на уроках інтегрованого курсу «Мис- тецтво» в закладах загальної середньої освіти є важливим інструментом для навчання, розвитку креативності, фор- мування естетичного сприйняття у школярів. Аудіовізуальні технології значно розширюють межі традиційного викладання інтегрованого курсу «Мистецт- во», що поєднує різні види мистецтв – музику, образотво- рче мистецтво, літературу, театр та хореографію. За до- помогою аудіовізуальних технологій вчитель може проде- монструвати учням нові мистецькі форми, інтерактивні аудіо- та відеоінтерпретації, звукові ефекти, що робить навчання більш живим і цікавим. Сучасний вчитель може застосовувати різноманітні аудіовізуальні файли, аудіокниги, цифрові музичні ін- струменти та спеціалізовані програми для створення інте- рактивних уроків. Учні мають можливість насолоджува- тись відомими музичними творами, ознайомитись з твор- чістю художників та скульпторів, переглянути інсталяції та перформанси, фрагменти театральних вистав. 69 Аудіокниги допомагають учням краще сприймати твори (наприклад лібрето) через голосові інтонації і виразність чи- тецького виконання, що покращує розуміння тексту та емо- ційний зв’язок з твором. Окрім того, подкасти можуть вико- ристовуватися як додаткові навчальні матеріали, де учні можуть слухати інтерв'ю з письменниками, літературознав- цями або ж слухати аналіз творів у сучасному контексті. Під керівництвом вчителя учні можуть записувати вла- сну музику, експериментувати зі звуками та мелодіями за допомогою цифрових інструментів. Такі програми, як GarageBand або Soundtrap, дозволяють школярам створю- вати композиції навіть без глибоких знань музичної теорії. В процесі виконання творчого завдання аудіовізуаль- ні технології можуть використовуватися для створення синтетичного досвіду. Звукові ефекти допомагають учням глибше поринути в атмосферу мистецького твору або на- віть створити емоційний контекст під час виконання ху- дожньої роботи. Наприклад, під час вивчення живопису або скульптури різних епох вчителі можуть використову- вати звукові доріжки, що відповідають епосі або темі тво- ру. І навпаки, візуальний ряд допомагає розкрити зміст музичного твору, поринути в задум композитора. Інтеграція аудіовізуальних елементів, таких як: звукові ефекти, фонові мелодії, шумові фони, спеціалізовані про- грами для озвучення сцен, візуальні ефекти, проекції, ані- мації, слайд-шоу впливають на сприйняття публікою теат- ралізованої вистави та можуть допомогти учням ґрунтовні- ше зрозуміти зміст твору. Завдяки аудіовізуальним техноло- гіям, учні за допомогою вчителя можуть брати участь у створенні власних радіовистав, мюзиклів, хепінінгів та пер- формансів, або слухати записи відомих театральних поста- новок для кращого розуміння драматичних технік. Використання аудіовізуальних технологій у сучасній системі навчання на уроках інтегрованого курсу «Мистец- тво» є важливим компонентом сучасного освітнього про- цесу в галузі мистецтва. Застосування аудіовізуальні тех- нологій сучасним вчителем в закладах загальної середньої освіти покращує увагу та концентрацію учнів, мотивує їх і підвищує рівень інтерактивного залучення. Аудіовізуаль- ні технології допомагають вчителю урізноманітнити нав- чальні методи та роблять уроки більш динамічними та ці- кавими для учнів. 70 Список використаних джерел: 1. Бабійчук Т.В. Методика створення і використання відеофра- гментів художніх творів у процесі вивчення української літе- ратури в педагогічному коледжі: автореф. дис. … канд. пед. наук. Київ, 2007. 23 с. 2. Добровольська Л.С. Формування лексичної компетенції на старшому ступені навчання з використанням відеопрезента- ції. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія Філологічні нау- ки. 2014. №3. С. 191-194. 3. Руденко Ю.А. Використання аудіовізуальних засобів навчан- ня у формуванні професійно-методичної спрямованості куль- туромовної особистості майбутніх вихователів закладів до- шкільної освіти. Науковий вісник мну імені в. О. Сухомлинсь- кого. Педагогічні науки. 2020. №1. С. 223-239. 4. Федчик В.А. Аудіовізуальне навчання української мови з ви- користанням фільмів. URL: http://www.rusnauka.com/- 6_NiTSB_2009/Philologia/41863.doc.htm (дата звернення 11.10.2024). Анна БАШИНСЬКА, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Оксана КЛІЩ, кандидат архітектури, старший викладач кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва АНАЛІЗ ГРАФІЧНО-ОПОВІДНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ МАЛЬОПИСУ Графічний роман (мальопис) – це літературний вид, у якому основним засобом вираження сюжету є графічні зо- браження. Мультфільми чи комікси займають особливе мі- сце у світовій культурі, адже текст і малюнок у них утво- рюють цілісну історію, де кожен елемент є взаємодопов- нюючим. Основну роль у таких творах відіграє графічна складова, яка через ілюстрації занурює читача у світ, ство- рений автором, розкриває основні ідеї сюжету [3, c.45]. Мальописи чи мальовані історії – це форма мистецт- ва, яка поєднує графічні зображення та текст для ство- рення всієї історії. Мальописи можуть мати різні теми, 71 жанри, стилі, формат, аудиторію та функцію. Термін «ма- льопис» позначає питомий український графічний літера- турний продукт, який відображає дух та ідентичність на- ції в сучасному світі [2, c.29]. Українські мальописи почали формуватися як окрема частина культури у 1920-х роках. Першим таким твором вважається «Чорнокнижник з Чорногори» Я. Вільшенка з ілюстраціями А. Манастирського [1, c.1-72]. Для українських графічних оповідань характерна жанрова різноманітність – від фантастики та детективів до екранізацій класичної літе- ратури. Відсутність жанрових обмежень дозволила мальопи- су зайняти своє місце в національному мистецтві [2, c.38]. Аналізуючи доступні відомості про мальопис, можна вивести його основні характерні риси, які притаманні бі- льшості оглянутих зразків. По-перше – стилізація та архетипічність персонажів: образи героїв картин завжди легко впізнавані завдяки стилізованому викладу, що допомагає читачеві швидше зорієнтуватися в сюжеті [3, c.52]. По-друге – типографіка та текстові хмари: замість пов- ного тексту в мальописах використовуються текстові «буль- башки», де кожна фігура та шрифт передає інтонацію, емо- ції чи думки персонажа. Це дозволяє графічно виділити ре- пліки, внутрішні думки та емоційний стан героїв [3, c.52]. По-третє – композиція сторінки: ефективне розмі- щення рамок і панелей допомагає структурувати історію та зосередити увагу на важливих деталях. Розвороти час- то мають обмежену кількість панелей (не більше шести на сторінці), щоб зберегти якість графіки та забезпечити лег- кість сприйняття для читача. Важливу роль у побудові мальованих історій відіграють і композиційні елементи коміксу, до яких ми відносим лінії, ідеограми та текстові хмари. Виокремлений фрагмент сто- рінки, що містить певний момент історії, називається па- неллю, яка є найважливішою складовою інкапсуляції опові- ді. Основна мета інкапсуляції – визначити, які моменти іс- торії слід донести до читача для найбільш ефективного ро- зуміння загального сюжету [4, c.52-53]. До основних графічних прийомів, що розвивають сюжет в графічних романах, відносяться:  лінії та їх символіка – лінії в коміксах використовуються для створення емоційного фону та додання динамічності. 72 Наприклад, агресивні лінії підкреслюють напругу або си- лу, хвилясті лінії показують дим або відчуття легкості, не- рівні лінії виражають стан тривоги або розгубленості.  колір і світло – використання контрастних кольорів і світла допомагає посилити атмосферу сцен, підкресли- ти певні події чи емоції, які можуть домінувати в пев- ному епізоді. У багатьох картинах колірна гамма сим- волізує різні настрої або час доби.  візуальна мова для передачі звуків і руху – спеціальні графічні маркери, такі як символи руху або звукові ефекти, виражають темп і ритм історії, роблячи читан- ня більш динамічним [4, c.52-53]. Отже, мальописи – це не лише графічні історії, а й фор- ма мистецтва, яка поєднує унікальну графіку з текстом для створення глибокої та емоційно насиченої історії. Їхня візуа- льна мова, використання стилізації та типографіки, а також динаміка композиції перетворюють мальовані начерки на унікальний інструмент для передачі культури, емоцій і зна- чення, роблячи їх універсальним способом оповіді. Список використаних джерел: 1. Вільшенко Я. Чорнокнижник з Чорногори. С. 1-72. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23190/- file.pdf 2. Димова А.П. Виявлення художньо-естетичних особливостей розробки авторського мальопису «Байстря». С. 29-38. URL: https://dspace.znu.edu.ua/jspui/handle/12345/18243 3. Козак О.М. Книжкова графіка та верстка авторського манга- коміксу «Хо-Ван-Ки». С. 45-52. URL: https://elar.khmnu.edu.ua/- items/04571828-1bae-43c8-9dac-9c52d1b7c536 4. Крикуненко С.В. Структурно-стилістичні компоненти коміксу в реальному просторі формування видовищної культури. С. 52-53. URL: https://journals.uran.ua/visnyknakkkim/- issue/view/17187 73 Андрій БУГЕРА, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014.13 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Олена АЛІКСІЙЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ НА УРОКАХ МИСТЕЦТВА У період сьогодення, на етапі активного розвитку на- шого суспільства, особливого значення набуває процес виховання громадянина-патріота, високоморальної осо- бистості. Це передбачає насамперед виховання духовності підростаючого покоління, пізнання культури рідного на- роду, його національної свідомості, загальнолюдських ку- льтурних цінностей та громадянської активності. Процес громадянського виховання передбачає поєд- нання досвіду соціально-політичного життя, громадянських якостей, усвідомлення демократичних норм та установок поведінки. Комплекс цих компонентів складає основу гро- мадянської компетентності особистості, яка формується на базі загальнолюдських, національних надбань та пріоритетів відкритого, вільного громадянського суспільства. У працях вітчизняних педагогів висвітлено питання те- орії та практики процесу громадянського виховання, зокре- ма: І. Беха, В. Дряпіки, О. Олексюк, Г. Падалки, О. Рудниць- кої та інших. Вони акцентували увагу педагогів на тому, що саме в закладах загальної середньої освіти має бути синте- зований процес становлення інтелектуального, громадянсь- кого та духовно-культурного простору учнів. Українські та зарубіжні психологи О. Киричук, В. Моляко, Р. Мей, А. Мілтс, А. Маслоу, К. Роджерс та ін., досить широко та різ- нобічно висвітлювали різні аспекти духовного та громадян- ського становлення індивіда у процесі його розвитку. Звертаючись до творчого доробку В. Сухомлинського, варто відзначити, що громадянське виховання педагог позиціонував як головне завдання у закладі освіти. У праці «Народження громадянина» він розглядав форму- 74 вання громадянської компетентності у тісному взає- мозв’язку з вищими категоріями людяностi та гуманiзму. Педагог вважав, що успiшне формування свідомого гро- мадянина є важливою умовою органiзацiї дiяльного життя школи. Процес формування індивіда з активною громад- ською позицією відбувається завдяки урокам мистецтва. Завдання вчителя у процесі вихованні громадянина- патріота полягає у методичному впливі на дітей з метою розвитку в них духовної, емоційно-моральної й освіченої особистості. Засобом для реалізації цього завдання є, з одного боку, впровадження відповідних методів та ство- рення необхідних умов на уроках і позаурочний час, а з іншого – особистий приклад учителя. Розглянемо орієнтовні методи, форми та педагогічні знахідки, які можна використовувати у процесі форму- вання громадянської активності учнів. Методи: роз’яснювально-ілюстративного типу (зустріч, бесіда, розповідь, повідомлення, концерт тощо), дослідно- пошукового типу (екскурсії, знайомство з історичними міс- цями та мистецькими джерелами тощо); загально-дидак- тичного типу (цілісне уявлення учнів про предмет певної те- матики; наступність в ознайомленні молодших школярів з базовими знаннями про свята, традиції, календарно- обрядовий цикл, природу, народних героїв, історичні події тощо; доступність інформації для учнів, її теоретико- практичне скерування, емоційна насиченість тощо). Педагогічні знахідки: виставка дитячих робіт, зокрема малюнків, аплікацій, виробів «Пам’ятні куточки міста»; виго- товлення «Родинного дерева», «Родинного альбому»; конкурс на краще знання народної пісні «Українські думи та балади», «Пісня – душа народу», «Кобзарі – співці про волю України»; розв’язання ребусів; розгадування загадок; виготовлення класного календаря «Видатні дати країни»; віртуальний екс- курс «Моя Україна»; проведення інформаційних бесід про історичні події, пісні, народний костюм свого регіону тощо. Форми: індивідуальні (бесіда, читання, вільне обгово- рення теми тощо); масові (зустрічі з цікавими людьми, ве- чори, виставки, конкурси, концерти, творчі проекти то- що), групові (творчі проєкти, літературно-музичні компо- зиції, бесіди, екскурсії тощо). 75 Основними умовами реалізації змісту формування громадянської компететності учнів підліткового віку мож- на визначити:  умови професійної діяльності учителя;  умови, що визначаються врахуванням вікових психо- логічних особливостей учнів;  специфічні особливості впливу національної культури на особистість учнів підліткового віку. Отже, громадянська компетентність є інтегративною характеристикою особистості, що уналежнює певний рівень її готовності до активного здійснення суспільного життя. Сформована громадянська компетентність напряму пов’я- зана з громадянською активністю як важливою духовно- моральною цінністю, світоглядно-психологічною характери- стикою індивіда, зумовленою державною самоідентифікаці- єю, усвідомленням приналежності до конкретної країни. Громадянська компетентність є сукупністю знань, умінь, навичок, переживань, емоційно-ціннісних орієнта- цій, переконань учня, які допомагають йому зрозуміти своє місце у сучасному суспільстві та відповідальність за себе і свої дії. Це сприяє процесу усвідомлення себе гро- мадянином, відповідальним за країну у якій він готовий реалізовуватися та працювати. Громадянська компетент- ність охоплює такі категорії як: громадянська активність, громадянська позиція, вибір та відповідальність. У свою чергу, громадянська активність проявляється у соціально- комунікативних та інформаційно-дослідницьких здатнос- тях учнів, в їх уміннях розв’язувати соціальні конфлікти й проблеми, ефективно діяти в ситуації невизначеності, ро- бити відповідальний вибір й ухвалювати рішення, що слу- гує передумовою саморозвитку й самореалізації особис- тості, вибудовування нею власної життєвої стратегії. Список використаних джерел: 1. Громадянська освіта. Навчальна програма інтегрованого кур- су для 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів. URL: https://osvita.ua/school/program/program-10-11/58875/ (да- та звернення 15.10.2024). 2. Олексін Ю. Сучасні підходи до формування рис громадянсь- кості особистості. Нова педагогічна думка. 2021. №4. С. 145- 152. 76 3. Пометун О. Формування громадянської компетентності: пог- ляд з позиції сучасної педагогічної науки. Вісник програм шкільних обмінів. 2005. №23. С.18-20. 4. Сухомлинський В. О. Народження громадянина. Вибр. тв.: В 5 т. Київ: Рад. школа, 1977. Т. 3. С. 283-582. Леся БУГЕРЧУК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Мистецтво. Музичне мистецтво) Науковий керівник – Людмила ВОЄВІДКО, кандидатка педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО УЧНІВ НУШ ПІД ЧАС ГУРТКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ФОРМУВАННЯ СПІВОЧИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК Індивідуальний підхід до учнів НУШ під час гурткової діяльності з формування співочих умінь та навичок – це процес, орієнтований на максимальне врахування особли- востей кожного учня, що сприяє розвитку їхніх музичних здібностей у співі. Це питання розглядали такі вчені: Н. Вет- лугіна, А. Зіміна, О. Овчарук, В. Сухомлинський та інші. До основного принципу індивідуального підходу відно- сять оцінку вокальних показників кожного учня. Перед по- чатком навчання необхідно провести діагностику, щоб ви- значити сильні та слабкі сторони кожного учня: вокальні дані, музичний слух, відчуття ритму та артистизму. Основ- ним компонентом гурткової діяльності з формування співо- чих умінь вбачаємо в розвитку вокальної техніки. Учні опа- новують основи правильної вокальної постановки, дихання, звукоутворення, звуковедення, артикуляцію та інтонацію. Гурткова робота є хорошим доповненням до уроків Мистецтва з формування музично-творчих здібностей уч- нів та мистецького розвитку. Вона повинна бути тісно пов’язана з уроками Мистецтва в Новій українській школі і, безперечно, чітко і системно спланована. Участь в гурт- ковій роботі відкриває перед школярами можливість пог- либлено займатися тим, що їм подобається. Працюючи з 77 зацікавленими учнями, прагнемо більше залучати їх до музики, формувати індивідуальність та твoрчу активність кожного учасника освітнього процесу в НУШ. Успіх всієї різноманітної роботи з митецького навчання здебільшого визначається тим, наскільки здобувачі освіти оволодіва- ють різними видами музичної діяльності і мають потребу в ній. На формування їх інтересів і смаків великий вплив мають сім’я, засоби масової інформації, однолітки, і це потрібно враховувати в кожному окремому випад- ку. Наведемо декілька прикладів гурткової роботи з музи- чного мистецтва, які використовуємо у своїй практиці:  вокальний гурток сприяє результативності роботи – уч- асть у конкурсах, фестивалях районного та обласного значення;  шкільні заходи, які є однією з масових форм гурткової роботи. Їх тематика може бути дуже різноманітною та спрямованою на формування ціннісних, громадянських, патріотичних, світоглядних, етичних, моральних, естети- чних та інших орієнтацій учнів Нової української школи. Гурткова робота має величезні можливості для залу- чення здобувачів освіти до формування особистості, біль- ше ніж звичайні шкільні заняття. Величезна кількість по- заурочних виховних методик і прийомів дозволяє робити це всебічно, зокрема, вчителю музичного мистецтва. Се- ред форм роботи по формуванню музично-творчих здіб- ностей учнів, їх художньо-естетичних смаків найбільш вдалими вважаємо наступні:  театралізовані форми роботи – найскладніші й найці- кавіші форми. Вони розкривають тему за допомогою художніх образів, засобів театралізації, використання творчих здібностей. Під час їх підготовки відбувається креативна діяльність педагогів та учнів;  літературно-музична композиція – композиційно побу- доване подання літературного матеріалу у музичному оформленні;  концерт – поєднання різних за жанром художніх номе- рів у одній програмі для всебічного охоплення темати- ки заходу та реалізації його мети;  ток-шоу. Інтерактивна програма (від англ. talk show – розмовне шоу), в якій один або декілька запрошених 78 учасників ведуть обговорення запропонованих тем. Як правило, при цьому присутні запрошені в авдиторію (клас, залу) глядачі. Іноді глядачам надається можли- вість задати питання або висловити свою думку;  тематична дискотека. Захід пізнавально-профілактич- ного, розвивального, формувального, громадянського, патріотичного спрямування. Для отримання «вхідного квитка» на дискотеку пропонуються певні умови, по- в’язані з тематикою заходу (наприклад, вечірка в рок- стилі). Під час такої дискотеки можна поширювати ін- формацію з обраної тематики, розповідати про відомих музикантів, які постраждали або загинули внаслідок соціальних «хвороб» або про тих, які активно виступа- ють за, наприклад, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, дотримання прав людини, захист України від російських загарбників тощо. Такий захід може стати своєрідним діагностичним інструментарієм для з’ясування вже наявного рівня обізнаності учнів з об- говорюваної проблеми;  гра станціями (квест). Інтерактивний жанр, де учасни- кам пропонуються рухатися від «станції» до «станції» і, зупиняючись, отримувати чи показувати свої знання;  флеш-моб (англ. flash mob – «спалахуючий натовп») – це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай органі- зована через інтернет або інші сучасні засоби комуні- кації, у якій велика кількість людей оперативно збира- ється у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій), і потім швидко розходяться;  проєкти (дослідження) – це самостійне дослідження різ- них тем, що проводиться учнями протягом тривалого (чи не дуже) періоду часу, в кінці якого вони представляють певний результат своїх досліджень в обраному форматі. Індивідуальний підхід до учнів Нової української школи під час гурткової діяльності з формування співочих умінь та навичок проявляється у процесі всієї діяльності і дає учням змогу розкрити свій емоційний та творчий по- тенціал. Шляхом використання індивідуального підходу до кожного учасника освітнього процесу з’являється змога ефективного формування співочих умінь та навичок уч- нів з урахуванням їх вподобань стосовно тематики та фо- рмату гурткової діяльності в Новій українській школі. 79 Л. Воєвідко зазначає, що «мистецтво справляє на лю- дину цілісний і особистісний вплив. Цілісність впливу ми- стецтва визначається передусім включенням у процес ху- дожнього сприймання всієї, особистості, взаємодією в ху- дожньому переживанні всіх рівнів психіки людини – її відчуттів, почуттів, уявлень, інтелекту, пам’яті, інтуїції тощо. Особистісний вплив художнього твору на людину зумовлений психологічним механізмом «перенесення» її в ситуацію, зображену художником, коли виникає ефект ототожнення себе з героями твору. Цей ефект виникає в результаті вияву своєрідного феномена: асоціативний ме- ханізм повідомляє про деяке переживання й одночасно викликає його співпереживання. Читач, слухач, глядач ніби впізнає в героях твору власний світ, заглиблюється в близькі образи, почуття і переживання, порівнює героїв один з одним і себе з ними. Тут найважливіше те, що в процесі такого співпереживання з’являються ставлення, естетичні й моральні оцінки, які мають незрівнянно біль- шу спонукальну силу, ніж оцінки, які просто передаються й засвоюються» [2, с.73]. В. Сухомлинський говорив: «Тільки емоційне пробу- дження розуму дає позитивні результати в роботі з діть- ми...». Немає сумніву, що саме творча діяльність прино- сить учням незрівнянну радість, естетичну насолоду, роз- виває музично-творчі здібності, робить їх гуманними, ду- ховно багатшими, сприяє самовираженню, прояву само- стійності в засвоєнні художньо-смислової інтерпретації творів музичного мистецтва. Отже, у міру оволодіння за- вданнями та формування нових умінь учні поступово включаються у процес виконання творчих завдань, які мають бути: по-перше, комплексними, тобто охоплювати різні види музичної діяльності; по-друге, забезпечувати досягнення мети, сприяти формуванню творчої індивіду- альності та формуванню ціннісних орієнтацій здобувачів освіти Нової української школи. Список використаних джерел: 1. Ветлугіна Н. О. Музичний розвиток дитини. Київ : Музична Україна, 1978. 256 с. 2. Воєвідко Л.М. Методика музичного виховання: навчальний по- сібник. Кам’янець-Подільський : ФОП Сисин Я.І., 2019. 220 с. 80 3. Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти. Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Київ, 2004. С. 6-15. Ігор БУЛИГІН, здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Олена ПРЯДКО, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ОСОБЛИВОСТІ СПІВАЦЬКОГО РОЗВИТКУ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ Співацький розвиток учнів початкових класів на уро- ці мистецтва та у позаурочний час є важливою складовою їх музично-естетичного розвитку. Співаючи, школярі отримують можливість долучатися до активного музику- вання на уроці. В ході співацького розвитку відбується виявлення музичних, художньо-естетичних здібностей школярів, стимулювання творчої активності, пробуджен- ня духовних сил особистості. «Спів – доступний і улюбле- ний вид діяльності молодшого школяра. Завдяки ньому відбувається розвиток довільної уваги, музичної пам'яті, фонетичного та різних видів музичного слуху» [1, с.70]. Співацький розвиток є елементом загального культурного розвитку особистості учня, формування його естетичного смаку, здатності розуміти красу та гармонію в мистецтві, стимулювання зацікавленості світом музики. У ході співацького розвитку учнів важливим є вияв- лення індивідуальних психологічних, фізіологічних особ- ливостей дітей, врахування специфіки розвитку голосово- го апарату учнів молодшого шкільного віку. Обов'язком вчителя музичного мистецтва є врахування індивідуаль- ної динаміки та темпів розвитку організму дитини, її го- лосового апарату. Л. Хлєбникова зазначає: «Необхідність врахування вікових особливостей дітей у процесі їхнього виховання й навчання є провідним принципом вітчизня- ної педагогіки, яким треба керуватися і в навчанні музи- ки» [3, с.25]. Розвиток співацьких умінь та навичок учнів 81 у молодшому шкільному віці закладає основу для успіш- ного оволодіння вокально-хоровими навичками підлітка- ми та старшокласниками. Турбота про збереження здоро- в'я голосового апарату, формування правильного режиму функціонування голосоутворювальних органів забезпечує можливість гарного поступального руху учня на шляху до удосконалення його співацьких умінь. У роботі з учнями молодших класів педагог має вра- ховувати звуковисотні можливості їх співацьких голосів. Так, у окремих дітей діапазон голосу може налічувати ли- ше декілька нот, а інший учень може співати в діапазоні більше октави. Нерозвиненість музичного слуху в окремих дітей, відсутність досвіду спілкування з музикою вимагає особливо уважного ставлення з боку педагога у справі ви- ховання навичок вокально-інтонаційної саморегуляції уч- нів, розвиненості доброї скоординованості роботи слуху та голосу. Окремі учні саме на уроках мистецтва у школі вперше пробують відтворювати музичний матеріал влас- ним голосом та здобувають елементарні співацькі навич- ки. Педагогу важливо пам’ятати, що побачити вокальний потенціал учня можливо лише в ході тривалого спостере- ження за поступовим розвитком його вокальних можли- востей. Анатомо-фізіологічні особливості голосового апа- рату учнів молодшого шкільного віку полягають у тому, що вокальний м’яз всередині голосових складок ще пере- буває у стані свого формування, що зумовлює особливу вразливість голосів дітей, специфіку тембрального забарв- лення, обмеженість динамічних можливостей звучання. Голоси учнів молодших класів характеризуються прозо- рим, світлим забарвленням. «У молодших школярів коли- ваються краї голосових зв’язок, внаслідок чого голоси ді- тей мають малий діапазон і невелику силу» [2, с.84]. Дзві- нкістю вирізняються голоси старших школярів, які на- ближаються до періоду мутаційних змін голосу. «У хлоп- чиків та дівчаток раннього та молодшого віку немає різ- ниці у будові та величині голосового апарату» [2, с.84]. Працюючи над формуванням співацьких умінь та на- вичок учнів будь-якого віку, важливим є дотримання прин- ципів індивідуального підходу, поступовості та послідовності навчання. Це передбачає добір вокально-дидактичного ма- теріалу та пісень відповідно до фізіологічних та психологіч- 82 них можливостей юного виконавця, готовності відтворюва- ти голосом вокальний матеріал лише певного рівня складно- сті. Кожен наступний щабель співацького зростання перед- бачає сформованість ґрунтовної вокально-технічної бази. Працюючи з учнями початкових класів, важливо врахову- вати обмеженість діапазону співацького голосу школярів, їх швидку втомлюваність, не готовність витримувати тривалі голосові навантаження, невеликі динамічні можливості спі- вацьких голосів вихованців. Список використаних джерел: 1. Велігура О.О. Зміст співацьких навичок учнів молодшого шкільного віку загальноосвітніх закладів. Актуальні пробле- ми загальної освіти. Вісник. 2015. №124. С. 70-73. 2. Кушка Я. С. Методика навчання співу: посібник з основ во- кальної майстерності. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. 288 с. 3. Хлєбникова Л.О. Методика хорового співу у початковій шко- лі: методичний посібник. Тернопіль: Навчальна книга – Бог- дан, 2006. 216 с. Олександра ГАВАЗА, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Олена ПРЯДКО, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ НА УРОЦІ МИСТЕЦТВА В українському культурному просторі пісенний фоль- клор займає особливе місце. Він відображає побут, тради- ції, світогляд народу, є потужним інструментом для вихо- вання молодого покоління. Використання українського пісенного фольклору на уроках мистецтва відкриває нові горизонти для розвитку учнів, формуючи їхню культурну ідентичність, емоційну чутливість та творчі здібності. В 83 сучасному полі різноманітної інформації та великих мож- ливостей інтернету особливо важливо звернутися до фольклору як першоджерела української культури. Сучасні підходи у музично-естетичному та духовному вихованні мають ґрунтуватися на найкращих зразках укра- їнського фольклору та виховувати любов до українських на- родних традицій, історії минулих поколінь. Таке виховання сприяє формуванню основних складових духовного світу молоді, її національної самосвідомості та патріотичного мис- лення. Ці ідеї знайшли відображення в сучасній системі освіти та реалізовуються у комплексному використанні кращих зразків української музичної творчості. Музичне виховання є важливою складовою станов- лення особистості учня, тому необхідно надавати великої уваги справі формування музичні здібності школярів. Важливо, щоб вагому частку музичного матеріалу, який використовується вчителями мистецтва у роботі з учнями, складали народні пісні. Про важливість народнопісенного матеріалу у процесі музичного виховання дітей наголошу- вав видатний вітчизняний композитор, класик українсь- кої музики, музичний педагог М. Лисенко, який «...глибоко усвідомлюючи високу «місію» музичного фольклору в есте- тичному вихованні підростаючого покоління, дотримува- вся принципу визначальної ролі народної пісні в станов- ленні та налагодженні системи музичного виховання ді- тей» [3, с.198]. Як талановитий музикант-педагог, він пра- гнув до максимального її використання в педагогічній ді- яльності. Педагоги-практики зазначають: «У початковому вихованні нічим не можна замінити народної пісні, як не можна замінити нічим молока матері для немовляти... Маючи в запасі розкішний освітній матеріал народної му- зичної творчості, було б вкрай необачно не скористатися ним на користь школи, на користь освіти народу» [1, с.10]. Завдяки дитячому музичному фольклору формуєть- ся світосприймання дитини, при цьому сама дитина не- мов не помічає такого впливу. Певна мелодія або ж ви- значений ритм на рівні емоцій та підсвідомості опосеред- ковано розпочинають формувати її світогляд, активізува- ти роздуми дитини над проблемами добра і зла, форму- ються естетичні ідеали, моральні цінності тощо. Як зазначає А. Іваницький: «Фольклор увібрав естетич- ний, утилітарний, моральний, правовий, світоглядний дос- 84 від сотень поколінь. В широкому розумінні фольклор – це своєрідний концентрат духовної історії людства від найдав- ніших часів і до сьогодення» [2, с.237]. В народних обрядо- вих святах втілено емпіричний освітньо-виховний досвід народу, творчий дух, духовну велич і художню самобутність. В українських сім’ях здавна з раннього віку у сім’ях заохо- чували дітей до музики, співу, танців. Виховання і навчання базувалось на пісенному жанрі дитячого фольклору – утіш- ках, забавляннях, пестушках, колискових, колядках, щедрі- вках, веснянках, жартівливих піснях, – на якому формува- лися естетичні смаки дитини, відбувалось морально-етичне становлення та розвиток особистості Навчальна програма з музичного мистецтва, зокрема в початкових класах насичена українськими народними піснями. Серед них «Ходить гарбуз по городу», «Щедрик», «Журавель», «Як діждемо літа», «Ой на горі та й женці жнуть» та багато інших. Текст і музика народних пісень не важкі, але виразні і легко запам’ятовуються дітьми. Вийди, вийди, сонечко, На дідове полечко, На бабине зіллячко, На наше подвір’ячко... У мелодійно простих, та ніжних колискових піснях від- чувається щира любов до дитини. У них зустрічаються епі- зоди, пов’язані з тваринами, птахами, комахами (котик- сіренький, мишка, бджілка, зайчик та ін.), що розвиває емоційність дитини, викликаючи усмішку, впливає на роз- виток таких важливих моральних рис, як доброта, чуйність, сприяє розвитку музичних здібностей і формує співацькі навички кантиленного звучання. Народні пісні дають дітям нові знання та ідеї, формуючи яскраві образи навколишньо- го світу, вчать радіти добру і співчувати чужим бідам. На- родні пісні справляють позитивний вплив на дітей та сти- мулюють їхню творчу активність. Важливо, щоб народні пі- сні діти засвоювали не лише під час співацької діяльності, а в поєднанні з інструментальним музикуванням. Отже, український пісенний фольклор має великий потенціал для виховання моральних і духовних цінностей підростаючого покоління. Він є невмирущим надбанням українського народу і має старанно зберігатися та актив- 85 но використовуватися в процесі сімейного виховання, у системі шкільної та позашкільної освіти. З огляду на ве- личезне пізнавальне і виховне значення фольклору як од- ного з найважливіших компонентів рідної культури, необ- хідно постійно турбуватися про його активне викорис- тання у вихованні підростаючого покоління. Використан- ня пісенного фольклору має розглядатися як високоефек- тивний і незамінний інструмент виховного та розвиваль- ного впливу на учнів. Список використаних джерел: 1. Губ’як В. Виховання учнів на засадах народної творчості і фольклору. Початкова школа. 1999. Вип. 4. С. 9-11. 2. Іваницький А.І. Український музичний фольклор: підручник для вищих учбових закладів. Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. 320 с. 3. Мартинюк Л.В. Використання обробок календарно-обрядових пісень Миколи Лисенка в роботі з молодшими школярами в дитячому музичному театрі. Теорія і методика мистецької освіти. Київ: НПУ, 2004. Вип. 5. С. 197-204. Богдана ДАНІЛОВА, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Майя ПЕЧЕНЮК, кандидат педагогічних наук, професор, професор кафедри музичного мистецтва МУЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ Поняття «музичні інформаційні технології» розгляда- ється як цілеспрямована та організована сукупність інфо- рмаційних процесів, які необхідні у музичному мистецтві для створення, збирання, зберігання, опрацювання, відо- браження, передавання, розповсюдження, використання, захисту інформації. У наш час не можна уявити навчання без нових тех- нологій. Новітні технології заполонили наше суспільство своїм широким використанням, а саме комп’ютерами та 86 інноваційними дошками. Саме вони дозволяють повною мірою розкрити педагогічні, дидактичні функції нових методів освіти, реалізувати закладені в них потенційні можливості. Використання інформаційно-комп'ютерних технологій відкриває для вчителя нові можливості у ви- кладанні свого предмету. Цифровізація музичної освіти включає використання цифрових технологій для навчання музичного мистецтва та охоплює онлайн навчальні платформи, віртуальні ін- струменти, інтерактивні програми для навчання, програ- мне забезпечення, відео уроки та майстер-класи. Сучасний урок музичного мистецтва – це урок, у ході якого застосовуються сучасні педагогічні технології, комп’ю- терні технології, використовуються електронні музичні ін- струменти. Урок музичного мистецтва характеризується створенням творчої обстановки, так як зміст музичних за- нять складають емоції і їх суб'єктивне переживання. Подіб- не специфічний зміст зумовлює вибір різноманітних мето- дик, видів роботи і нових мультимедійних засобів. Комп’ютер надає широкі можливості в творчому про- цесі навчання музики, як на професійному рівні, так і на рівні аматорської творчості. У будь-якій сфері діяльності людини доцільне застосовування комп’ютера підвищує її результативність, що позитивно позначається на якості. Відтак комп’ютер бере на себе всю технічну роботу, виві- льняючи творчі сили людини і тим самим сприяючи опти- мізації її діяльності. Музика в цьому плані не є винятком. Використання цифрового інструментарію в музичній освіті є проявом процесу загальної комп’ютеризації. У її рамках позначилися два напрями, пов’язані із застосуванням комп’ютера в музичній освіті – це музична інформатика, а також електронна (комп’ютерна) музична творчість. Навчання на основі цифрового інструментарію варто визнати надзвичайно перспективним напрямом музичної педагогіки, що дозволяє залучити до активних форм му- зичної творчості значну кількість учнів. Добір комп’ю- терних програм зорієнтований на методику навчання му- зичному мистецтву в школі. Найбільш популярними з комп’ютерних засобів є програми запису звуку Аudio СD (Аhеаd Nеrо), програми нотного набору і верстки музично- го тексту (Finаlе), програми запису та опрацювання звуку 87 (Аdobe Audition, Sound Forge), програми підготовки пре- зентаційної графіки (МS Роwer Point). Нові комп’терні те- хнології допомагають учителеві активізувати творчу уяву учнів, розвивають внутрішню музичну пам’ять, зацікав- леність музикою. Використання комп’ютера на уроках з навчальної ди- сципліни «Музичне мистецтво» здійснюється за такими напрямами: 1) застосування сканера, мультимедійного проєктора на уроці, в презентаціях, що дає можливість більш ретель- ного добору матеріалу, робить візуальний ряд більш якісним і разом з тим дозволяє виносити на екран не- обхідні терміни, таблиці та схеми; 2) створення презентацій рефератів в програмі Роwer Point, що дозволяє зробити доповідь більш наочною та цікавою. Ця програма входить у програмний пакет Microsoft Office і не належить до групи спеціальних му- зичних програм, але може бути використана педаго- гом-музикантом у професійній діяльності. З її допомо- гою можна створити презентації до уроку, котрі вклю- чають як наочний, так і звуковий матеріал. Програма Роwer Point дозволяє поєднати аудіо- та відеоматеріали в єдине ціле. З цих позицій комп’ютер стає універсаль- ним засобом навчання, а зручність його використання допомагає організовувати процес навчання раціональ- но й ефективно. Поступовий перехід від «знаннєвої» парадигми навчан- ня до тієї, що розвиває, супроводжується впровадженням в освітній процес такої особистісно-орієнтованої технології, як метод проєктів. Використання його, як показує досвід, у по- єднанні з класно-урочною системою підвищує ефективність розвивальних, освітніх і виховних функцій шкільної освіти. Проєктна діяльність учнів завжди спрямована на вирішен- ня проблеми, глибина дослідження якої визначається віко- вими особливостями учнів, рівнем їх інтелектуального та духовного розвитку. У сфері мистецтва реалізація методу проєктів вимагає специфічних підходів. Тут неможливо обійтися без творчої складової, що виражається в різних формах діяльності: сценічної, образотворчої, літературної, створенні відеопрограм, відеофільмів тощо. Так, наприклад, використання слайд-презентацій у програмі Роwer Point 88 дасть прекрасний фон для сценічної дії (декорація). Тут мо- жливе використання як фотоматеріалів і репродукцій, так і графічних авторських робіт учнів. Робота із звуковими редакторами (Аdobе Audition, Sound Forge) дозволяє записувати, редактувати й опра- цьовувати звук, допомогаючи вчителю добирати і компо- нувати фрагменти музичних творів для створення аудіо- альбомів, котрі можуть бути використані як дидактичні матеріали до уроку. Вміння користуватися звуковими ре- дакторами допоможе вчителеві самому компонувати ау- діохрестоматію, опрацьовувати готові фонограми, ство- рювати аудіоматеріали для організації самостійної діяль- ності учнів поза уроком. Звук є основним матеріалом му- зичного мистецтва. Так, наприклад, учні-першокласники можуть на уроці музичного мистецтва створювати власні музичні композиції з готових звукових зразків, комбіную- чи і моделюючи їх відповідно до свого задуму. Така діяль- ність зробить урок більш продуктивним. Використання комп’ютерних програм дозволить зба- гатити навчальні, предметні кабінети змістовними мате- ріалами на електронних носіях, систематизувати методи- чний фонд кабінетів, сформує навички роботи з система- тизації знань, грамотного пошуку інформації на сучасно- му рівні. В епоху інформаційних технологій немає про- блем, пов’язаних з пошуком інформації. Головне завдан- ня – навчитися нею користуватися, добирати, структуру- вати, пред’являти. Можливості комп’ютерних засобів нав- чання дозволяють вибирати програми, рекомендовані до використання на уроках музичного мистецтва. У числі таких програм – сучасна мультимедійна енциклопедія Ки- рила і Мефодія «Шедеври класичної музики», що включає статті та ілюстрації про композиторів та їх твори, відеоф- рагменти оперних і балетних спектаклів, словник музич- них термінів. Енциклопедія популярної музики є ілюстро- ваною історією вітчизняної та зарубіжної популярної му- зики. Програма «Соната» з музичної колекції історії куль- тури містить інформацію про композиторів, фрагменти музичних творів, ілюстрації з історії музики. У програмі «Музичний клас» представлені уроки музичної грамоти, історія музичних інструментів, вправи для закріплення, творчі завдання. 89 На сучасному етапі інформатизації суспільства все бі- льшого поширення в різноманітних сферах життя набу- вають комп’ютерні технології, вони виступають як один із інструментів пізнання. Тому одним із завдань сучасної освіти є підготовка викладача, який вільно орієнтується у світовому інформаційному просторі, який має знання та навички щодо пошуку, опрацювання та зберігання інфо- рмації, використовуючи сучасні комп’ютерні технології. Цей напрям вважається перспективним, адже загалом освіта характеризується як велика система, якісне функ- ціонування якої неможливе без використання сучасних телекомунікаційних і комп’ютерних засобів зберігання, опрацювання, передавання, подання інформації. Інтенсифікація навчання, що характеризується збіль- шенням обсягу навчального матеріалу та зменшенням часу засвоєння, потребує пошуку ефективних методів навчання, засобів контролю засвоєння знань, що значно підвищували б якість навчання. Комп’ютерні технології можуть стати надзвичайно ефективним засобом оптимізації музичної освіти, якщо вчитель чітко усвідомлює мету, котра визначає результат як його діяльності, так і діяльності учнів. Список використаних джерел: 1. Приходько В.М. Впровадження новітніх технологій у вищій школі. Постметодика. 2002. №2/3. С. 115-118. 90 Анна ЛЕХМАН, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Наталія УРСУ, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІКВІДАЦІЇ ПРОРИВІВ НА ПОЛОТНАХ ТА ХОРУГВАХ Ліквідація проривів на полотнах і хоругвах є ключо- вим етапом у процесі збереження культурної спадщини. Ці об’єкти, які мають велику історичну та художню цін- ність, часто зазнають пошкоджень через вплив різних зо- внішніх факторів. Наприклад, механічні ушкодження можуть виникати під час транспортування або неправи- льного зберігання. Крім того, на стан тканини можуть не- гативно впливати світло, вологість і різкі коливання тем- ператури, що призводить до її поступового руйнування. Нерідко на полотна також нападають шкідники, які мо- жуть спричинити появу проривів або розривів. З часом тканини, з яких виготовлені старовинні хо- ругви та інші полотна, втрачають свою міцність. Це приз- водить до утворення проривів, які руйнують не лише ма- теріальну структуру самого полотна, але й можуть пошко- дити важливі елементи зображень, що на них зображені. Втрата цих елементів може суттєво вплинути на художню цінність та автентичність твору. Для того, щоб зберегти ці унікальні об’єкти культурної спадщини, застосовуються різноманітні методи реставра- ції. Фахівці ретельно досліджують стан полотен, аналізу- ють характер пошкоджень і вибирають оптимальні спосо- би відновлення. У процесі реставрації важливо не лише відновити пошкоджені ділянки, але й забезпечити збере- ження автентичних матеріалів та технік, які використо- вувалися під час створення цих об'єктів. Застосування сучасних технологій дозволяє досягти високої точності в реставраційних роботах, зберігаючи при цьому оригіналь- ність і історичну цінність полотен та хоругв [3]. 91 Однією з головних причин пошкодження старовин- них полотен та є вплив зовнішніх чинників, серед яких особливе місце займає світло. Ультрафіолетове випромі- нювання значно прискорює процеси деградації тканинної основи, що є важливим аспектом у контексті збереження таких історичних об'єктів, як хоругви. За даними дослі- джень, фотохімічний вплив світла особливо небезпечний для шовкових волокон, які часто використовувалися для виготовлення цих реліквій. Під впливом ультрафіолетового випромінювання, шовкові волокна поступово втрачають свою міцність. Цей процес відбувається через порушення внутрішньої струк- тури волокон, що робить їх більш крихкими та схильними до розриву. З часом на таких полотнах починають утво- рюватися дрібні прориви або так звані «вікна». Ці пошко- дження можуть розширюватися, утворюючи наскрізні отвори, які значно погіршують зовнішній вигляд полотна і спричиняють втрату цінних елементів зображення. У результаті подальшого пошкодження тканини, відно- влення стає більш складним процесом, що потребує залу- чення висококваліфікованих реставраторів та застосування спеціальних технологій. Врахування впливу зовнішніх чин- ників, таких як світло, є надзвичайно важливим не лише на етапі реставрації, але й при організації зберігання цих цін- них предметів. Зменшення експозиції до світла, викорис- тання спеціальних захисних матеріалів та контроль умов зберігання можуть значно уповільнити процеси руйнування і допомогти зберегти старовинні полотна на довгі роки [1]. Одним із ключових завдань при ліквідації проривів на старовинних полотнах, таких як хоругви, є відновлен- ня цілісності тканинної основи. Цей процес відіграє важ- ливу роль у забезпеченні довготривалого збереження ку- льтурних артефактів, адже пошкоджена тканина не лише втрачає свою міцність, але й стає вразливою до подаль- ших ушкоджень. Як зазначено в наукових працях, одним із поширених методів, що використовується для відновлення тканинної основи хоругв, є реконструкція. Цей підхід полягає у рете- льному вшиванні нових волокон у структуру пошкодженої тканини з метою відновлення її механічної стійкості та попередження подальших руйнувань. Нові волокна підби- 92 раються з урахуванням фізичних характеристик оригіна- лу, щоб забезпечити максимальну автентичність і зберегти художню цінність об'єкта. Окрім вшивання волокон, часто застосовується техні- ка додавання спеціальних підкладок. Ці підкладки слугу- ють додатковим шаром, який не лише стабілізує основу полотна, але й допомагає відновити його міцність. Підк- ладки можуть бути виготовлені з матеріалів, що мають схожі властивості з оригінальними тканинами, забезпе- чуючи тим самим баланс між реставраційними потребами і збереженням автентичності твору. У деяких випадках для відновлення пошкоджених діля- нок застосовують накладні матеріали, які за текстурою та зовнішнім виглядом ідентичні оригіналу. Такі матеріали ре- тельно підбираються для забезпечення естетичної гармонії та відповідності історичному контексту об'єкта. Завдяки застосуванню цих методів, можна зберегти структуру та зо- внішній вигляд полотен, що дозволяє зберегти їхню культур- ну і художню цінність для майбутніх поколінь [2]. У процесі реставрації важливо не тільки відновити пошкоджені частини, але й зберегти автентичність об'єк- та. Принцип мінімального втручання передбачає, що всі реставраційні роботи повинні бути оборотними, щоб у майбутньому можна було видалити додані матеріали без шкоди для оригіналу. Це особливо актуально для хоругв, які мають не лише художню, але й релігійну цінність [4]. Отже, ліквідація проривів на полотнах і хоругвах є складним і багатоступеневим процесом, що вимагає за- стосування як традиційних, так і сучасних методів реста- врації. Важливо правильно оцінити стан ушкоджень та використовувати передові технології для стабілізації і від- новлення зображення, адже кожен етап є критично важ- ливим для збереження цих унікальних творів мистецтва. Завдяки інноваційним матеріалам і методам реставрато- ри можуть не лише відновлювати, але й захищати ці об'є- кти культурної спадщини для майбутніх поколінь. Список використаних джерел: 1. Ярема-Винар О. Західноєвропейський гобелен, технічні особ- ливості його виконання та принципи музеєфікації. Збірник наукових праць. 2011. №19. 93 2. Ярема-Винар О. Методи реставрації гобеленів. Збірник нау- кових праць. 2010. №18. 3. Kajitani N. Conservation of Courtier. Р. 70-98. 4. Lennard F., Hayward M. Tapestry Conservation. Principles and Practice. Oxford, 2006. Руслана ЛОЦМАН, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри вокального виконавства факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського УДУ імені Михайла Драгоманова УКРАЇНО-КАНАДСЬКИЙ ПРОЄКТ «ЗБЕРЕЖИ МОВУ І КУЛЬТУРУ СВОЄЇ БАБУСІ» В ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ Підтримка культурного потенціалу нації рухає молодь до пошуку давно забутого і справжнього мистецтва, адже саме в українській культурі закладено моральні постулати народу та любов до рідної землі. У час, коли Україна відс- тоює власну державність на очах в усього світу, важливо знаходити можливість для реалізації мистецько-прос- вітницьких проектів, що сприятимуть підвищенню патрі- отизму та освіченості нашої молоді. Одним з таких є за- початкований наприкінці 2021 року проєкт «Збережи мо- ву та культуру своєї бабусі», ініціаторами якого виступили Юрій Білінський та Канадсько-Українська Фундація. Основна ідея проєкту полягає в тому, щоб стимулюва- ти підростаюче покоління до вивчення та використання у житті діалектів та говорів – різноманітного багатства нашої рідної мови. Актуальність проєкту підкреслюється ще й тим, що відходять носії української «живої», не літературної мови, а тієї, якою говорили наші предки і яку ще можуть передати бабусі своїм онукам. Серед перспективних за- вдань на початку реалізації програми «Збережи мову і ку- льтуру своєї бабусі» ми визначили наступні: інформування суспільства про важливість збереження мовно-пісенних діалектів України, запрошення до проекту широкої ауди- торії учасників проєкту та прихильників цієї ідеї; зібрання архіву відеоматеріалів фольклору з різних областей України для вивчення мовно-пісенних діалектів та залучення молоді 94 до експедиційно-пошукової роботи в рідних місцевостях; активізація процесу дослідження, вивчення та відтворення мовно-пісенних діалектів здобувачами освіти – школярами та студентами, стимулювання цього процесу преміальними виплатами за кожен якісний відеоролик, створений в ме- жах проєкту; просування концепції проєкту в навчальні програми українських закладів освіти задля вивчення та збереження мовно-пісенних діалектів України. Виконавцем проєкту в Україні стала громадська органі- зація «Центр української пісні «Народна філармонія», яка з 2014 року проводить активну просвітницьку, арт- волонтерську та науково-методичну роботу. За перший рік реалізації програми «Збережи мову і культуру своєї бабусі» ми віднайшли 100 носіїв мовно-пісенних діалектів України, що є здобувачами мистецької освіти – вихованцями творчих колективів при закладах позашкільної освіти, шкіл мис- тецтв, студентами коледжів та університетів. Так, за 2022 рік було нагороджено 100 учасників проєкту спеціаль- ними преміями від засновників проекту, що сприяло заохо- ченню української молоді до подальшої дослідницько- виконавської діяльності. Проєкт активізував до відеофікса- ції мовно-пісенних діалектів устами первинних носіїв та створення власних відеороликів з відтворенням говірки й пісні учасниками проєкту з різних областей України. Вихо- ванці фольклорних колективів з Хмельниччини («Перлинка», кер. М. Сайпель), Тернопільщини («Голосинка», кер. О. Мос- калик-Загородня), Харківщини («Вербиченька», кер. О. та Т. Коваль), Черкащини («Калинята», кер. В. Лобунець), Він- ниччини («Оберіг», кер. Н. Бегас), Рівненщини («Джерело», кер. Р. Цапун), Київщини, Закарпаття, Донеччини, Львів- щини та інших областей України, студенти вищих навчаль- них закладів та сольні виконавці долучились до проєкту. Незважаючи на те, що активна фаза проекту припала на час повномасштабного вторгнення московських військ на українські території, проект відбувся в умовах воєнно- го стану в режимі онлайн. Методично-практичний підхід до реалізації проекту полягав у створенні веб-сайту, що містив посилання на базу ресурсів з відео та аудіо запи- сами виконання фольклору автентичними виконавцями. Тут же на сайті викладені відео учасників проєкту, серед яких розкрились імена зовсім юних талантів та самодо- статніх виконавців українського фольклору (А. Христенко, 95 Є. Астахова, М. Бережнюк, О. Заєць, А. Бабаханян, С. Аль-Хадіді, Г. Москаленко та багато інших). Зразкови- ми в прикладі наслідування діалектів свого краю є фольк- лорні колективи «Перлинка», «Вербиченька», «Джерело», «Кралиця» та інші, керівники яких організовують експе- диції по селах для міської молоді, забезпечуючи прямий контакт з тими бабусями і дідусями, які бережуть в своїй пам’яті народні знання та володіють живим словом. Другий етап програми стартував навесні 2023 року і дав змогу зосередитись на роботі з регіональними центрами, якими були визначені фольклорні колективи шести областей України: Черкащини («Калинята», с. Гельмязів, кер. В. Ло- бунець), Полтавщини («Коралі», с. Новооржицьке, кер. Д. Андрусенко), Рівненщини («Криниченька», с. Велике Вер- бче, кер. Н. Добровольська) та Харківщини («Вербиченька», с. Нова Водолага, кер. О. та Т. Коваль), Хмельниччини («Пер- линка», м. Славута, кер. М. Сайпель), Вінниччини («Мокоша», м. Вінниця, кер. Ю. Васюк). За участю оргкомітету, керів- ником якого є автор статті, було проведено цикл онлайн- зустрічей з керівниками колективів щодо критеріїв відтво- рення учасниками усіх деталей говірки і пісенної традиції рідного краю, рекомендованого репертуару, формату відео- роликів, процесу підготовки учасників тощо. За другий етап реалізації проекту «Збережи мову і культуру своєї бабусі» ми преміювали 80 учасників за створені ними відео, в яких де- тально відтворена місцева говірка і фольклорні зразки. На даний момент триває третій етап проєкту, який триватиме до весни 2025 року. Продовж трьох конкур- сів – осіннього, зимового, весняного – ми плануємо відіб- рати ще 70 зразкових відео. Запрошуємо долучитися до програми всіх бажаючих, перейшовши за посиланням на к’юар-код, що дозволить дізнатися детальніше про умови участі в проекті та побачити відео переможців для орієн- тування і підготовки власних робіт (К’юар-код 1). К’юар-код 1: посилання на сайт проєкту «Збережи мову і культуру своєї бабусі» 96 Олег МАЛАНЧІЙ, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014.13 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Світлана ЧАБАН-ЧАЙКА, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва РОЗВИТОК ВІДЧУТТЯ РИТМУ У ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У системі актуальних завдань, що постають перед су- часною Новою українською школою, одне з центральних місць посідає розробка технологій і методик гармонійного розвитку особистості дитини з урахуванням її унікальнос- ті, власної активності, творчих нахилів та здібностей. Зв’язок музики з рухами відомий з давнини. Прикла- дом можуть бути гра на елементарних музичних ударних інструментах, використання пісень у трудових процесах. Найбагатшим і найрізноманітнішим за своїм змістом ви- дом злиття рухів і музики є хороводи, де рухи учасників ілюструють слова виконуваної під час танцю пісні. Ритм – один із центральних, основоположних елемен- тів музики. Переживання музики завжди супроводжуєть- ся тими чи іншими руховими реакціями. Як зазначає О. Ростовський, в широкому розумінні ритм – тимчасова структура будь-яких сприйманих проце- сів, що утворюється акцентами, паузами, розчленовуванням на відрізки, їх угрупуванням, співвідношеннями по трива- лості і т. п. У музиці ритм – це її розподіл в часі або (вужче) – послідовність тривалості звуків, відвернута від їх висоти (ритмічний малюнок на відміну від мелодійного) [4, с.87]. Розвиток музично-ритмічного чуття школярів вклю- чає організацію рухової активності дітей, виховання пев- них ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови тощо. В. Ковалів підкреслює, що «дитяча здібність реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести-семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати на- 97 віть найпростішу пісеньку; вони набагато краще орієнту- ються в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходін- ня, швидкий темп від повільного, довгі звуки від корот- ких. Перші ритмічні вправи засвоюються ними дуже швидко і дають можливість вчителю за короткий час до- сягти високих ритмічних показників і, зокрема, ритмічно- го унісону, як передумови унісону звукового» [2, с.57]. Музично-ритмічне виховання розвиває чуття музичного ритму, його сприймання, виконання, імпровізування. Я. Кушка підкреслює, що «Імпровізування – особливий вид роботи, елемент творчості, за допомогою якого можна успі- шно уточнити і збагатити ритмічну уяву дітей» [3, с.93]. Коли учень грає мелодію на одному звуці, вона по- винна точно відтворювати ритмічний малюнок. Для цьо- го, наспівуючи мелодію зі словами, можна орієнтуватися на ритм віршів. Якщо мелодія виконується на металофоні, то відзначити, що при грі довгих нот молоточок повинен підстрибувати вище, при грі коротких – нижче. Діти пра- гнуть відповідності ритму руху та ритму музики. Отже, при грі на музичних інструментах розвивається відчуття ритму. Спочатку школярам пропонують ритмічні малюн- ки, основані на чергуванні однакових тривалостей: четве- ртних або восьмих в двох чи чотирьохдольному розмірі. Музичний матеріал поступово ускладнюється. Потім да- ються більш складні ритмічні структури: ритм сумування, дроблення, пунктирний та синкопований ритм. Далі з’являється завдання на відтворення різних ритмічних структур в конкретних музичних творах. Можна створити ритмічні ансамблі з дерев’яних уда- рних інструментів: дерев’яних ложок, кастаньєт; метале- вих: трикутника, румби, тарілок, дзвіночків, а також буб- на, маракасів. Таким чином, грою на ударних інструмен- тах краще за все супроводжувати виконання педагогом на фортепіано, баяні та акордеоні веселих танцювальних мелодій або акомпанувати співу, не заглушуючи його [3]. Щоб музично-ритмічні рухи сприяли художньому роз- витку дітей, слід підготувати учнів до цієї діяльності на уроці музичного мистецтва. Тому найперше діти отриму- ють уявлення про рухові навички. Вони вчаться реагува- ти на умовні музичні сигнали. Наприклад, сигналами до шикування можуть бути звуки труби. Сигналом до того, 98 щоб ритмічно бігати по класу може бути супровід до му- зики на трикутнику, а перехід від бігу до кроку підкаже удар барабану (підкреслюючий заключний такт музики, під яку учні бігали). Спочатку дітям пропонують ритмічні малюнки, осно- вані на чергуванні однакових тривалостей: четвертних або восьмих в двох чи чотирьохдольному розмірі. Музич- ний матеріал поступово ускладнюється. Потім даються більш складні ритмічні структури: ритм сумування, дроб- лення, пунктирний та синкопований ритм. Далі з’яв- ляється завдання на відтворення різних ритмічних струк- тур в конкретних музичних творах. Проаналізувавши музично-теоретичну, психологічну літературу з зазначеної проблеми, ми пропонуємо наступ- ну дефініцію музичного ритму: музичний ритм – це тим- часові процеси в музиці, для яких характерна повторю- ваність і наявність акцентів. Ритмічна організація музич- ного полотна здійснюється за допомогою таких компонен- тів як ритмічний малюнок, метр, темп. Список використаних джерел: 1. Каратигін В. Музичне виховання. Харків: Основа, 2019. 102 с. 2. Ковалів В. Методика музичного виховання на релятивній ос- нові. Київ: Музична Україна, 1973. 149 с. 3. Кушка Я.С. Методика музичного виховання дітей. Вінниця: Нова книга, 2007. 216 с. 4. Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі: навч.-метод. посібник. Тернопіль, 2001. 50 с. 5. Черкасов В. Психофізіологічні характеристики учнів молод- ших класів, їхній вплив на музично-творчий розвиток шко- ляра. Наукові записки Кіровоградського державного педагогіч- ного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Пе- дагогічні науки. 2015. Вип. 135. С. 37-40. 99 Христина МАЛАНЧІЙ, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014.13 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Світлана ЧАБАН-ЧАЙКА, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ МУЗИЧНОЇ ГРАМОТИ НА УРОКАХ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА Вітчизняна педагогіка за останні десятиріччя в особі вчених В. Сухомлинського, І. Беха, О. Падалки, В. Круте- цького, І. Підласого, В. Кременя, О. Киричука, О. Онищу- ка та багатьох інших зробила вагомий внесок у наукове обґрунтування теоретико-методологічних основ розвитку пізнавальної активності молодших школярів. Проте методика формування пізнавальної активності молодших школярів у процесі вивчення музичної грамоти як психолого-педагогічна проблема залишається ключо- вою і для науки, і для практики. В свій час, аналізуючи стан освітнього процесу в школі, В. Сухомлинський за- значав: «Уся система навчання і розумового розвитку в нинішній школі потребує докорінного наукового удоско- налення. Нехай у школі панують яскрава думка, живе слово і творчість дитини. На цих трьох китах повинен стояти весь зміст, весь характер духовного життя і розу- мового розвитку школярів» [1]. Сьогодні музична діяльність дитини розглядається як інтерпретаційно-імпровізаційна творчість, що виникає в результаті пізнавально-пошукового її спрямування й сти- мулює розвиток творчих здібностей дітей. Вона є цілісним процесом сприймання – мислення, виконання і творення, через який наскрізно проходить творчість. Пізнавальну активність у процесі вивчення музичної грамоти ми можемо трактувати як таку властивість осо- бистості, що проявляються в творчому стилі діяльності, який передбачає наявність новизни й оригінальності як процесі діяльності, так і в її результаті. В основі творчої 100 активності – пізнавальний інтерес до музичної грамоти, образно-асоціативне мислення, здібність до інтерпретації та інтонаційної імпровізації. Умовою успіху розвитку творчої активності учнів є їх висока пізнавальна активність. Тому ефективне засво- єння знань передбачає таку організацію творчої діяльнос- ті учнів, за якої навчальний матеріал є предметом актив- них розумових і практичних дій кожної дитини. При цьо- му психологічно обґрунтованою стає така організація уроку, коли діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами. Пізнавальна активність молодшого школяра на уроках музичного мистецтва є своєрідним поштовхом до проявів творчості та розвитку творчих здібностей. Таким чином, можна з впевненістю констатувати, що уроки музичного мистецтва мають колосальні можливості для розвитку духо- вності, загальної музично-естетичної культури та пізнаваль- ної активності учнів, так як музика в силу своєї специфічної особливості і неповторності, шляхом цілеспрямованого і сис- тематичного впливу облагороджує людину, робить її сприй- нятливою, чуйною, доброю, допомагає формуванню світо- гляду, моральних якостей, духовної культури [3, с.284]. Музична грамота – це базові знання та навички, які дозволяють розуміти музику, читати нотний запис, а та- кож виконувати музичні твори. Вона є важливою части- ною музичної грамотності, що охоплює здатність емоційно сприймати музику, розпізнавати її виразні засоби та оці- нювати якість виконання. Основна мета навчання музичної грамоти – розвину- ти музичні здібності, зокрема музично-слухові уявлення молодших школярів, на основі яких формуються знання про музичні явища, необхідні для свідомого сприймання та виконання музичних творів. Музичну грамоту не можна зводити до нотної грамо- ти, як це іноді буває в шкільній практиці. Її завдання ши- рші: навчити дітей не тільки розуміти нотний запис, а й опановувати музичну мову. Через те знання з музичної грамоти можна умовно поділити на: а) музично-історичні, набуті на основі ознайомлення шко- лярів з творами народної творчості, композиторів ми- нулого і сучасних (музичні жанри, стилі тощо); б) музично-теоретичні, пов'язані з нотним записом [2, с.8]. 101 Вивчення нотної грамоти доцільно підпорядковувати орієнтації на поступове систематичне виховання слухових уявлень учнів, музично-ритмічного почуття, навичок співу по нотах. Записувати мелодію або інтонацію на дошці слід лише тоді, коли потрібно підкреслити якісь особливості звуковисотної будови мелодичної лінії, ритмічного рисун- ка, почути відмінність між фразами, інтонаціями, або ко- ли нотний запис допоможе швидше розучити пісню. Музична грамота – це система музичних знань або поча- ткових відомостей про музичні явища й об’єкти, про елемен- ти музичної мови, що викладені в доступній формі й пов’язані в практиці навчальних закладів з одночасним роз- витком музично-слухових уявлень, ладового, інтонаційного, ритмічного чуття, із цією метою об’єднані із сольфеджіо, що включає у себе як теоретичні, так і практичні форми роботи. Однак слід констатувати той факт, що однією з найбі- льших проблем навчання музичної грамоти є низький рі- вень засвоєння дітьми музичних знань, недостатня сфор- мованість уявлень про елементи музичної мови, про їх зна- чення у створенні музичного образу. Для учнів молодшого шкільного віку це складний і трудомісткий процес, який вимагає від школяра стійкої уваги, зосередженості, конце- нтрації емоційних та інтелектуальних зусиль. В центрі ува- ги вчителя має бути міцне й свідоме засвоєння школярами таких засобів музичної виразності, як звуковисотність, ме- троритм, динаміка, тембр, лад, темп, форма тощо. Використовуючи інтегрований підхід до викладання музичної грамоти, вчитель робить процес опанування дітьми основних елементів музичної мови радісним і ці- кавим, розширює, розвиває сенсорну сферу учнів, дає цілісне уявлення про мистецькі та життєві явища Музична грамота в початковій школі допомагає гли- бше розуміти, вправно й осмислено виконувати музику. Вона виступає засобом реалізації дидактичного принципу свідомості в музичному навчанні. Безперечно, ознайомлення молодших школярів з музи- чною грамотою – важливе завдання уроку, оскільки сприяє підвищенню свідомості в навчанні, рівня освіченості й куль- тури. Складність у тому, що музично-теоретичні відомості потрібно викладати з урахуванням вікових особливостей молодших школярів: просто, доступно, але водночас цікаво й не примітивно. 102 Список використаних джерел: 1. Поплавська Ю.О. Методика навчання музичної грамоти. Він- ниця: Нова книга, 2007. 128 с. 2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5-ти т. Київ: Рад. шко- ла, 1977. Т. 5. 639 с. 3. Хомич М.М., Прокопчук В.І. Діяльнісний підхід у розвитку музичних здібностей молодших школярів. Мистецька освіта та розвиток творчої особистості: зб. наук. пр. / Ін-т мисте- цтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т. Рильсь- кого НАН України, Unіwеrsytеt Rzеszоwskі wydzіаl Muzykі, Рі- внен. держ. гуманіт. ун-т, Ін-т мистецтв. Рівне: Волинські обереги, 2019. Вип. 5. С. 283-288. Святослав МОРОЗОВ, здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Наталія УРСУ, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва ТРИПІЛЬСКА ОРНАМЕНТИКА – БАГАТОВИМІРНЕ ДЖЕРЕЛО СВІТОГЛЯДНИХ КОНЦЕПЦІЙ Трипільська культура, що існувала на території сучас- ної України в IV-III тисячолітті до н. е., залишила по собі унікальні зразки орнаментальної мальованої кераміки, які не тільки служили естетичним прикрасою, але й відобра- жали метафоричні основи світобачення цієї давньої циві- лізації. Орнаментальні мотиви на трипільських артефак- тах є важливими символами, що передавали глибокі ідеї про структуру світу, релігійні вірування та природні цик- ли. Мета цієї роботи – дослідити, як орнаментальні мотиви Трипілля виступали засобом комунікації і втілювали ме- тафоричні уявлення про всесвіт. Космогонічна символіка орнаментів. Одним із найпо- ширеніших мотивів трипільської орнаментики є спіраль – символ безперервного руху і циклічності. Спіраль можна 103 трактувати як відображення ідеї вічного колообігу часу і пе- ретворення. За даними досліджень Бурдо і Вщейка [1, с.110], цей символ використовувався не тільки для прикра- шання посуду, але й як релігійний знак, що позначав космі- чний цикл і безперервність життя. Кожен елемент трипіль- ської кераміки, орнаментований спіраллю або колом, мав метафоричне значення переходу від одного стану до іншого, від народження до смерті і знову до відродження. Символіка родючості та жіночого начала. Символи ро- дючості займали особливе місце в трипільській культурі. Жі- ночі сакральні образи, про які йдеться у джерелі Ukrainky [3], представлені у вигляді геометричних фігур, таких як ро- мби та трикутники. Ці символи, за своєю природою, пов'я- зані з материнством та відтворенням, адже втілювали лоно жінки і родючу землю. Така орнаментика відображала ме- тафоричний зв’язок між землею, що дарує життя, і жінкою, яка забезпечує продовження роду. Важливими елементами трипільської символіки є також кола та овали, що символі- зували яйце – символ зародження нового життя [2]. Орнаменти як форма писемності. За твердженням ав- торів ресурсу Supremus [4], трипільські орнаменти викону- вали роль своєрідної системи знаків, які можна вважати ранньою формою писемності. Їхня символіка, від найпрос- тіших геометричних форм до складних комбінацій знаків, передавала інформацію про побут, вірування та соціальні структури трипільців. Ці орнаменти, нанесені на кераміку, передавали метафоричне уявлення про світ як про місце постійної взаємодії природних і надприродних сил. Природні стихії в орнаментиці. Природні сили, такі як вода, вітер, вогонь та земля, відігравали важливу роль у релігійних уявленнях трипільців, що відобразилось у їх орнаментиці. Згідно з матеріалами Sribnovit [5], хвилясті лінії, що часто зустрічаються на кераміці, символізували воду, яка була джерелом життя та родючості. Також ви- явлено, що трипільці активно використовували символи, що зображали сонце та місяць, як втілення природних циклів і взаємодії між денним і нічним, світлим і темним початками. Метафоричне відображення цих стихій підк- реслює світогляд трипільців, у якому кожен елемент при- роди виконував важливу роль у житті громади. Ритуальний контекст орнаментів. Окрім символіч- ного та естетичного значення, трипільські орнаменти ма- 104 ли також глибоке ритуальне значення. Орнаментовані ке- рамічні вироби використовувались не тільки у повсякден- ному житті, але й у релігійних обрядах. Джерело Supremus підкреслює, що орнаменти на трипільських ар- тефактах вважались оберегами, що захищали від злих ду- хів і приносили успіх у різних життєвих сферах. Вони ви- користовувались під час ритуалів, пов'язаних з родючіс- тю, урожайністю та захистом громади [4]. Таким чином, можна констатувати, що орнаментальні мотиви Трипільської культури є багатовимірними метафо- ричними знаками, які виконували роль не лише прикрас, але й передавачів глибоких світоглядних концепцій. Їх ме- тафорична сила полягає у здатності поєднувати природні явища, релігійні вірування та ритуальні дії в одну символіч- ну систему. Трипільські орнаменти відображають уявлення про світ як про циклічну систему, де природні сили взаємо- діють з людським життям, забезпечуючи гармонію між ни- ми. Ця система символів втілює у собі космогонічні, релігійні та соціальні аспекти трипільської культури, роблячи їх важ- ливим джерелом для розуміння давньої цивілізації. Список використаних джерел: 1. Бурдо Н.Б., Вщейко М.Ю. Трипільська культура: Спогади про золотий вік. Харків: Фоліо, 2007. 415 с. 2. Культура і мистецтво Трипілля. URL: https://trypilliancultu- re.blogspot.com/p/blog-page_82.html (дата звернення: 19.10.2024). 3. Сакральні жіночі символи та традиції трипільської культури. URL: https://ukrainky.com.ua/trypilska-kultura-sakralni-zhi- nochi-symvoly-j-tradycziyi/ (дата звернення: 19.10.2024). 4. Трипільська писемність: значення найпоширеніших символів. URL: https://supremusblog.wordpress.com/2019/10/06/три- пільська-писемність-значення-най/ (дата звернення: 19.10.2024). 5. Трипільські логографічні символи та їхнє тлумачення. URL: https://supremusblog.wordpress.com/2019/10/06/трипільськ а-писемність-значення-най/ (дата звернення: 19.10.2024). 6. Трипільські мотиви в орнаментах. URL: https://skrynya.ua/- article/237653 (дата звернення: 19.10.2024). 105 Дмитро МОТРІЙ, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Сергій ЛУЦЬ, кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва СПЕЦИФІКА ВІДНОВЛЕННЯ ЖИВОПИСУ НА ПОЛОТНІ З ПОЧАТКОВОЮ РУЙНАЦІЄЮ Реставрація живопису на полотні є складним і багато- гранним процесом, що вимагає глибоких знань у галузі мистецтва та матеріалознавства. Цей процес спрямова- ний на відновлення фізичного стану твору, збереження його автентичності та культурної цінності. Успішна реста- врація передбачає ретельний аналіз пошкоджень, вибір відповідних методів відновлення, а також дотримання етичних принципів, що забезпечують збереження оригі- нального задуму художника. Важливість професійної екс- пертизи та контролю якості підкреслює необхідність ком- плексного підходу до збереження культурної спадщини. Аналіз пошкоджень. Аналіз пошкоджень полотна включає виявлення фізичних дефектів, таких як розриви, деформації та відшарування фарбового шару, що часто виникають через погане зберігання або механічні дії. Ос- новними проблемами фарбового шару є кракелюри, втра- та фарби та зміна її кольору через хімічні реакції. Пошко- дження ґрунту можуть проявлятися відшаруванням і здуттями, а підрамник часто деформується через переси- хання деревини. Біологічні чинники, такі як пліснява або ураження комахами, руйнують структуру полотна, а хімі- чні пошкодження включають пожовтіння лаку та корозію пігментів. Невдалі попередні реставрації також можуть погіршити стан твору [4]. Вибір методів відновлення. Вибір методів відновлення живопису на полотні залежить від типу та ступеня пошко- джень, а також від матеріалів, використаних у творі. Спе- 106 ршу полотно очищають від забруднень і старих лаків, ви- користовуючи м'які розчинники. Фарбовий шар зміцню- ють за допомогою спеціальних смол, що вводяться під від- шаровану фарбу. Деформації полотна усувають шляхом натягування на новий підрамник або дублювання з вико- ристанням схожих за властивостями матеріалів. Втрати фарби ретушують з матеріалів, що не вступають у реакцію з оригіналом і легко видаляються при потребі. Завершаль- ним етапом є нанесення захисного лаку для збереження полотна від зовнішніх впливів, враховуючи етичні прин- ципи мінімального втручання та зворотності [1]. Збереження автентичності. Ключовий принцип рес- таврації живопису, що передбачає мінімальне втручання в оригінальну структуру твору з метою збереження його історичної, художньої та культурної цінності. Реставратор повинен прагнути максимально зберегти первісні матері- али, техніку художника та оригінальний задум, уникаючи радикальних змін, які можуть змінити вигляд або сутність твору. Усі реставраційні роботи повинні бути зворотними, щоб у майбутньому можна було видалити внесені зміни без шкоди для оригіналу, зберігаючи при цьому баланс між відновленням функціональної стійкості картини та її автентичності [2]. Використання спеціалізованих матеріалів. Реставра- тори застосовують матеріали, що максимально відповіда- ють оригінальним компонентам твору, але при цьому ма- ють кращі консерваційні властивості. Наприклад, для зміцнення фарбового шару використовують синтетичні смоли, що не вступають у хімічні реакції з оригінальними фарбами, а для дублювання полотна – тканини, подібні за структурою до оригінальних. Важливо, щоб ці матеріали були зворотними, тобто могли бути видалені без пошко- дження картини в майбутньому, що забезпечує їх суміс- ність з етичними вимогами реставрації [4]. Професійна експертиза. У реставрації живопису пе- редбачає комплексне дослідження твору для визначення його стану, автентичності та художньої цінності. Вона включає аналіз матеріалів, техніки виконання, попередніх реставрацій та пошкоджень за допомогою сучасних мето- дів, таких як рентгенографія, інфрачервоне сканування та хімічний аналіз пігментів. Експертиза дозволяє оцінити 107 ступінь втручання, необхідного для збереження картини, і прийняти обґрунтовані рішення щодо методів відновлен- ня, що мінімізують ризик пошкодження оригіналу. Вона також допомагає підтвердити авторство твору, визначити його вік та історичну значущість [5]. Етичні питання. В реставрації живопису стосуються збереження автентичності твору та мінімального втру- чання у його структуру. Основний етичний принцип по- лягає в тому, що будь-які зміни мають бути зворотними, аби в майбутньому можна було повернутися до оригіналь- ного стану твору без шкоди для нього. Реставратор пови- нен поважати авторський задум, не змінювати художній стиль і не додавати нових елементів, що можуть спотво- рити первісний вигляд картини. Також важливо врахову- вати, щоб втручання не впливало на історичну чи культу- рну цінність твору, залишаючи його доступним для май- бутніх поколінь у найбільш автентичному вигляді [2]. Документація процесу. Кожен етап процесу рестав- рації слід ретельно фіксувати за допомогою фотографій, письмових звітів та інших документів, щоб забезпечити їх подальше використання та збереження в архівах [4]. Контроль якості. Контроль якості в процесі рестав- рації полотна є критично важливим етапом, що включає оцінку стану твору, тестування матеріалів на сумісність, документування всіх етапів реставрації та моніторинг змін після завершення робіт. Залучення незалежних екс- пертів для оцінки результатів забезпечує об'єктивність і високий стандарт виконання реставраційних заходів, що сприяє збереженню культурної спадщини [5]. У результаті нашого дослідження, в якому досліджено всі процеси реставрації живопису на полотні, то з них клю- човими аспектами є: аналіз пошкоджень, вибір методів від- новлення, збереження автентичності, використання спеціа- лізованих матеріалів, професійна експертиза, етичні питан- ня, документація процесу та контроль якості. Кожен з цих етапів сприяє не лише відновленню фізичного стану твору, але й збереженню його історичної, художньої та культурної цінності. Важливість мінімального втручання та зворотності реставраційних робіт підкреслює необхідність дотримання етичних принципів, що забезпечують збереження автентич- ності твору для майбутніх поколінь. Таким чином, комплек- 108 сний підхід до реставрації є запорукою успішного збере- ження культурної спадщини. Список використаних джерел: 1. Бєлак О. Особливості реставрації ікони «Перенесення мощів Св. Миколая» кінця XVIII – початку XIX ст. з фондів Націона- льного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Могилянські читання 2009 року. 2010. С. 363-369. 2. Дзендзелюк Л., Льода Л. Етичні й естетичні засади консерва- ційно-реставраційної діяльності. Записки Львівської націона- льної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. 2011. №3. С. 222-232. 3. Титов М.Ф. Визначення та опис стану збереженості творів станкового живопису. Луганськ: Світлиця, 2007. 36 с. 4. Чиркова Н. Етапи розвитку реставрації в Україні ХХ – почат- ку ХХІ століття. ВІСНИК Львівської національної академії ми- стецтв. 2021. №45. С. 158-164. 5. Науково-дослідний відділ реставрації творів олійного живо- пису. URL: http://restorer.kiev.ua/?page_id=31 (дата звернен- ня: 20.10.2024). Роман МУДРИК, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Наталія УРСУ, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва УНІКАЛЬНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗЧИСТКИ ПОЛОТНА ЗІ СКЛАДНИМ САРЖЕВИМ ПЛЕТІННЯМ Реставрація полотен зі складним саржевим плетін- ням – це справжнє мистецтво, яке вимагає від реставрато- ра не лише технічних навичок, а й глибоких знань матеріа- лознавства та історії мистецтва. Саржеве плетіння, зі своїм характерним діагональним рубчиком, надає полотну особ- ливу міцність і стійкість до деформацій, але водночас ро- бить його структуру вкрай чутливою до будь-яких зовніш- 109 ніх впливів. Кожна ниточка в такому полотні взаємодіє з іншими за складним алгоритмом, утворюючи міцну, але тонку сітку. Саме ця складність і робить реставрацію поло- тен зі саржевим плетінням таким делікатним процесом. Одним з найважливіших етапів реставрації є ретель- не дослідження полотна. Реставратор повинен не лише визначити тип саржевого плетіння, а й оцінити стан во- локон, ступінь пошкодження, а також характер забруд- нень. Цей етап є ключовим для розробки індивідуального плану реставрації, який враховуватиме всі особливості конкретного полотна. Після візуальних досліджень та опису, наступає етап очищення поверхні полотна від шарів бруду, лаку та ін- ших забруднень, які накопичуються з часом. Для цього застосовується комплекс методів, що включають як меха- нічне, так і хімічне очищення. Механічне очищення за допомогою м’яких щіток та скальпеля є особливо делікат- ним і дозволяє уникнути пошкодження волокон [3, с.42]. Особливу увагу слід приділяти розчистці скальпелем. Цей інструмент дозволяє точно видалити локальні забруд- нення та підняті волокна. Однак неправильне викорис- тання скальпеля може призвести до пошкодження ткани- ни. Абсолютно необхідно проводити розчистку скальпелем строго за напрямком волокон. Це дозволяє уникнути роз- ривів і пошкоджень структури плетіння [2, с.224]. Рухи скальпеля мають бути плавними і впевненими, щоб не травмувати волокна. Кут, під яким тримається скальпель, впливає на глибину проникнення в тканину. Чим менший кут, тим менша ймовірність пошкодження волокон. Сила натиску на скальпель також має бути мінімальною. За- надто сильний тиск може призвести до прориву тканини. Не менш важливим в процесі очистки є саме місце прове- дення реставрації, яскраве і рівномірне освітлення робо- чої зони дозволяє реставратору краще бачити структуру тканини і контролювати процес очищення. Хімічне очищення доповнює механічне і дозволяє ви- далити більш стійкі забруднення. Однак вибір хімічних реагентів повинен бути дуже обережним, оскільки агре- сивні речовини можуть пошкодити як фарбу, так і волок- на тканини. Зазвичай використовують нейтральні миючі розчини з низьким рівнем pH, які не проникають глибоко 110 в структуру тканини, але ефективно видаляють поверх- неві забруднення [1, с.240]. У процесі реставрації картини «Чудесний улов риби» було застосовано саме такий комбінований підхід. Завдя- ки делікатній роботі вдалося зберегти оригінальну струк- туру саржевого плетіння картини. Складність структури саржевого переплетення робить такі полотна особливо вразливими до пошкоджень, тому ре- ставрація є справжнім мистецтвом збереження культурної спадщини. Кожен етап реставрації, від ретельного дослі- дження до фінального очищення, вимагає індивідуального підходу та врахування всіх нюансів. Комбінація механічних та хімічних методів очищення, при правильному застосу- ванні, дозволяє ефективно видалити забруднення без шкоди для структури тканини. Ключовими аспектами успішної ре- ставрації є глибоке розуміння структури саржевого плетін- ня, делікатність у роботі, правильний вибір методів та мате- ріалів, а також індивідуальний підхід до кожного полотна. Завдяки професійній реставрації, ми маємо можливість зберегти для нащадків унікальні твори мистецтва, створені на полотнах зі складним саржевим плетінням, та насоло- джуватися їхньою красою ще багато років. Список використаних джерел: 1. Корнієнко О.В. Технологія та практика реставрації творів живопису. Харків: Харківська державна академія дизайну та мистецтв, 2014. 240 с. 2. Станкевич Н.В. Технологія реставрації станкового живопису. Київ: Світогляд, 2010. 224 с. 3. Тимченко Т.Р. Методи захисту основ станкового живопису: історія та сучасні технології. Київ, 2015. 42 с. 111 Світлана НИКОЛАЇШИН, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Мистецтво. Музичне мистецтво) Науковий керівник – Тетяна БОРИСОВА, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ У складні часи, які нині переживає увесь український народ, одним із основних завдань сучасного вчителя є ви- ховання у зростаючого покоління патріотичних почуттів, поваги до славетного історичного минулого своєї країни, пошани до героїзму її нинішніх захисників, адже саме це є запорукою нашої перемоги і успішного майбуття України. У наукових джерелах поняття «патріотизм» розгляда- ється як досить складне й багатоаспектне явище. Зокре- ма, він визначається як одна із найбільш значущих суспі- льних цінностей, оскільки з’єднує у єдине ціле соціальний, політичний, духовно-моральний, культурний, історичний та ін. компоненти, при цьому комплексно віддзеркалює емоційно-піднесене ставлення до своєї Батьківщини [1]. У Концепції НУШ зазначено, що одним із її основних орієнтирів має стати плекання у здобувачів загальної се- редньої освіти української ідентичності і спрямованість на патріотичне виховання школярів [2]. Надзвичайно велику кількість патріотичних ідей не- суть твори сучасних композиторів, музичні композиції популярних серед сучасної молоді гуртів, співаків, які можуть виступати потужними засобами виховання юних патріотів своєї держави, вчити зростаюче покоління ша- нувати українську історію, героїчну минувшину власного народу, зберігати унікальні традиції, культурні цінності, самовіддано служити на користь своєї Батьківщини. Нині українська музика є надзвичайно розмаїтою й багатожанровою. Так, велика кількість яскравих й само- бутніх музикантів, серед яких солісти, гурти, інструмента- льні та хорові колективи тощо, виконують власні компо- 112 зиції у стилі кантрі, у жанрах рок-музики, поп-музики, блюзу, хіп-хопу тощо. Популярними сьогодні є музичні твори військової те- матики, зокрема пісні, у яких оспівуються подвиги героїв, що захищають нашу країну, музичні композиції, що за- кликають співвітчизників підніматись на боротьбу із за- гарбниками, чинити їм потужний опір, вірити у світле майбутнє та Перемогу. Досить влучно охарактеризував стан сучасної музичної культури відомий український радіоведучий та музикозна- вець Р. Коляда: «Війна впливає як на музикантів, так і на всіх інших людей, вона спричиняє дуже сильні зрушення в психіці. Вона травмує, вона завдає болю, вона лякає. Війна показує що вся звична світобудова руйнується, іноді прос- то в одну миттєвість, іноді розтягнено в часі. А позаяк му- зикант – це така істота, яка свої психічні процеси не прос- то переживає, проплакує чи носить в психотерапію, а ви- ражає назовні у вигляді своїх творів, переосмислено, цей процес стає властивий кожному митцю… Тому що це до- зволяє, без перебільшення мільйонам людей, пережити весь це жах, який відбувається з ними особисто з їх близькими, з їх країною, з їх суспільством, ба більше з цілим світом. Тому що нема напевно вже жодної країни де б не чули про Україну, де б не бачили цих жахів…» [3, с.2]. У наш час створена значна кількість пісень військово- патріотичної тематики, які виконують популярні серед українців співаки або музичні колективи, гурти тощо. Так, на Євробаченні з успіхом було представлено компо- зицію «Stefania» у виконанні Kalush Orchestra. Лідер гурту «Бумбокс» А. Хливнюк подарував друге життя відомій українській народній пісні «Ой, у лузі чер- вона калина», яку він виконав у Києві, на Софіївській площі одразу після російського вторгнення на територію нашої країни. Болем війни, патріотичними почуттями, прагненням до Перемоги пронизані музичні композиції таких сучас- них музикантів, як: Макс Барських (композиція «Буде ве- сна»); гурт «Один в каное» (пісня «У мене немає дому»); гурт «Океан Ельзи» («Обійми», «Не твоя війна»), Т. Боровик («Байрактар»); Х. Соловій («Українська лють») та ін. У шкільному освітньому процесі українська сучасна музика як інструмент патріотичного виховання учнів мо- 113 же використовуватись як на уроках інтегрованого курсу мистецтво, так і у процесі проведення шкільних музичних конкурсів, концертів, творчих проєктів, виховних театра- лізованих заходів тощо. Наприклад, дієвим засобом патріотичного виховання здобувачів ЗЗСО є ігрове завдання інтегративного харак- теру «Співаюча картина» (після аналізу-інтерпретації кар- тини українського художника Олега Шупляка «Над рідною землею» вчитель може запропонувати учням дібрати му- зичний супровід до неї, використовуючи фрагменти відо- мих пісень сучасних вітчизняних виконавців). Для аудиторії молодших школярів корисним стане ігро- ве завдання з умовною назвою «Український ді-джей», у межах якого діти повинні підібрати зразки сучасної танцю- вальної музики у виконанні українських музикантів і само- стійно скласти програму дискотеки, яка проводитиметься у позаурочний час. Виступаючи у статусі «ді-джеїв», вони знайомляться із кращими зразками сучасної вітчизняної пісенної культури, що сприятиме виховуванню поваги до талановитого українського народу, зокрема до сучасних ук- раїнських музичних діячів, співаків та композиторів. Доцільно також запропонувати молодшим школярам на інтегрованому уроці «Мистецтво» виконати творче завдання, зміст якого полягає у створенні елементарного власного ін- струментального супроводу до композиції сучасного україн- ського гурту ONUKA «Душа народу», написаної у стилістиці електро-фольк. Хоч учні визначеного віку здатні створити музичний акомпанемент лише за допомогою гри кількох звуків на знайомому їм дитячому музичному інструменті (сопілочці), цінним є те, що вони долучатимуться до само- стійної інтерпретації такого незвичного для них стилю су- часної вітчизняної музики, як електро-фольк. Така діяльність забезпечуватиме вирішення низки ху- дожньо-педагогічних завдань, серед яких: популяризація серед здобувачів ЗЗСО творчості сучасних українських музикантів; активізація інтересу школярів до сучасної ук- раїнської музичної культури; пропагування серед аудито- рії учнів музичних композицій патріотичної спрямованос- ті; формування у зростаючого покоління позитивного ста- влення до держави, її героїв, історичної минувшини тощо; формування у школярів на основі спеціально підібраного 114 музичного репертуару національної ідентичності, спри- яння в усвідомленні власної приналежності до своєї Бать- ківщини, до народу, його історичної пам’яті тощо; форму- вання патріотичних поглядів, ідей та переконань засоба- ми кращих зразків сучасної української музики. Список використаних джерел: 1. Івченко Ю. В. Соціально-філософський зміст патріотизму. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/388/1/ (дата звернення 19.10.2024). 2. Нова українська школа: концептуальні засади реформування середньої школи. URL: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/- 2017/07/ konczepcziya.pdf (дата звернення 20.10.2024). 3. Українська музика підкорює світ. Серія публікацій «Україн- ська культура під час війни. URL: https://presspoint.in.ua/- 2022/05/02/ukrainska-muzyka-pidkoriuie-svit-seriia-publikatsij- ukrainska-kultura-pid-chas-vijny/ (дата звернення 19.10.2024). Анастасія ОРЄШИНА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Наталія УРСУ, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва ВІДНОВЛЕННЯ ДВОБІЧНИХ ІКОНОПИСНИХ ЗОБРАЖЕНЬ В СУЧАСНІЙ РЕСТАВРАЦІЙНІЙ ПРАКТИЦІ Одним із важливих елементів церковного простору є хоругви. У храмовому інтер’єрі та під час богослужінь хо- ругва, як прапор, символізує тріумф Христової Церкви. Вони представляють церкву під час процесій, що відбу- ваються в честь різних свят або урочистих подій. За їх- ньою іконографією можна визначити, до якого конкрет- ного храму належить громада. Хоругви супроводжують усі святкові процесії, зокрема під час Богоявлення, Велико- дня, храмового свята, а також під час процесій із чудо- 115 творною іконою чи зустрічі поважних осіб. Мета цієї ро- боти – дослідити роль хоругви в українському сакрально- му мистецтві та проблеми під час реставрації двосторон- ніх ікон на полотняній основі. Хоругви виконували важливу роль в суспільстві, симво- лізуючи певну територію, володаря чи спільноту і відобра- жаючи їхні характерні риси. Вони не лише ідентифікували належність, але й формували культурні традиції. За даними досліджень Р. Косів [1, с.371], церковні хоругви, на відміну від світських, були зосереджені на християнських цінностях та ідеях, що підкреслювало їхнє призначення як знака Хри- стової церкви. Вони часто містили символіку, пов’язану з вірою, святими або біблійними сюжетами, що додавало їм особливої значущості. Такі хоругви стали важливим елемен- том церковного інтер’єру, не лише прикрашаючи простір, а й служачи предметами, що вказують на священність місця. На підставі матеріалів Н. Цвях, вони використовувалися під час богослужінь, процесій та інших релігійних обрядів, на- даючи їм урочистості та символізуючи єдність віруючих. Та- ким чином, церковні хоругви поєднували в собі естетичну, духовну та соціальну функції. Як зазначають богослови, церковні хоругви символі- зують ангелів у білосніжних або кольорових одежах. Тріу- мфальний характер хоругви підкреслюється іконографією Воскреслого Христа, який у західноєвропейському мисте- цтві з XII століття зображується з хоругвою в руках. В українському іконописі це зображення поширюється під впливом Заходу з XVII століття. У середньовічних мініа- тюрах з хоругвою також зображували алегоричну фігуру Церкви [3, с.129]. За твердженням авторів ресурсу Risu [2], сьогодні двосторонній живопис залишається малодослідженим фе- номеном у сфері образотворчого мистецтва. Існує лише невелика кількість наукових робіт, присвячених консер- вації церковних хоругв на полотняній основі, де розгля- даються основні проблеми, що виникають під час їх збе- реження та реставрації. Відновлення творів мистецтва відіграє ключову роль у збереженні культурної спадщини, особливий інтерес викликає реставрація об’єктів, на яких зображення знаходяться з обох сторін. Збереження обох сторін на оригінальній основі є од- ним із найскладніших завдань для реставраторів. Поділ 116 двостороннього живопису, навіть при успішному вико- нанні, не лише змінює первісний вигляд твору, але й мо- же стати причиною його майбутнього пошкодження. Тому реставраційні роботи зазвичай проводяться одночасно з обома сторонами. Складність полягає в тому, що немож- ливо працювати безпосередньо з основою, і всі процеси консервації та реставрації доводиться здійснювати через фарбовий шар лицьової або зворотної сторони. Ще однією особливістю є те, що наявність різного ґрунту (або його відсутність з одного боку), а також різна товщина, факту- ра і щільність живописного шару призводять до неодна- кового тиску між двома шарами фарби на одній основі. Це створює ризики під час натяжки полотна в процесі реставрації. Крім того, кожна сторона знаходиться в різ- ному стані збереження і потребує індивідуального підходу, як за рівнем інтенсивності впливу (температура, тиск, експозиція тощо), так і за якістю використовуваних мате- ріалів, таких як натуральні або синтетичні клеї [4, с.38]. Отже, українська церковна хоругва є по-справжньо- му унікальним явищем, що відображає не лише релігійні цінності народу, але й становить важливу складову націо- нальної культурної спадщини. Така ікона – не просто еле- мент церковної традиції, а й символ єдності народу, його духовної сили та віри. Хоругва демонструє глибокий зв’язок між релігійними переконаннями та національною самосвідомістю, підтримуючи почуття належності до спі- льної історії та культури. Вона також є свідченням націо- нальної ідентичності, віддзеркалюючи історичні та куль- турні зміни в українському суспільстві, уособлюючи ідеали та символи нації. Збереження хоругв має надзвичайне значення для майбутніх поколінь. Без належної реставра- ції та консервації багато з цих унікальних артефактів мо- жуть бути втрачені назавжди. Слід усвідомлювати, що такі ікони є не лише матеріальним свідченням історії, але й продовженням традицій, які об’єднують народ у його духовній та культурній спадщині. Список використаних джерел: 1. Косів Р. Українські хоругви. Київ: Оранта, 2009. 371 с. 2. Українські церковні хоругви. URL: https://risu.ua/ukrayinski- cerkovni-horugvi_n99708 (дата звернення: 20.10.2024). 117 3. Цвях Н. Плащаниці і хоругви, як елементи сакральної тради- ції (за матеріалами фондів національного заповідника «Замки Тернопілля»). Християнська сакральна традиція: історія і сьогодення: збірник наук. праць Міжнародної наукової кон- ференції. 06-07 грудня 2013. Львів: Музей Українського Ка- толицького Університету, 2013. 129 с. 4. Tičkaitė M. Conservation of Banners with Double-Sided Oil Paint- ings: An Experiment on the Assembly of Separately Restored Pieces. Acta Academiae Artium Vilnensis. 2023. №108. P. 38. Дана СУХАНОВА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Олена ПРЯДКО, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ МИСТЕЦТВА Формування естетичної свідомості школярів є важли- вою складовою їхнього загального розвитку. Особливо зна- чущим цей процес стає на уроках мистецтва, де учні мають змогу не лише сприймати твори культури, а й творити влас- ні. Формування уміння бачити і розуміти красу навколиш- нього світу – одна з головних цілей естетичного виховання учнів у школі. Василь Сухомлинський вважав мистецтво мовою почуттів і думок. Він підкреслював важливість есте- тичного виховання в процесі формування гармонійної осо- бистості, наголошуючи на тому, що мистецтво розвиває в учнів здатність сприймати красу як життєву цінність [1]. Уроки мистецтва в школі – це не просто процес пере- дачі знань, а й розвиток творчих здібностей учнів. Зокре- ма, Михайло Драгоманов вважав, що освіта повинна бути орієнтована на «всебічний розвиток особистості», вклю- чаючи і художнє виховання, як одну з важливих складо- вих цього процесу [2]. На уроках мистецтва школярі нав- чаються виражати власні емоції через творчість, що до- помагає їм розвивати емоційну чутливість. Як підкреслює Олена Поташник, дослідниця проблем художньої освіти: 118 «Творчість є важливою формою естетичного пізнання сві- ту, а мистецька діяльність активізує процес розвитку ін- телектуальних та емоційних якостей дитини» [3, с.35]. Вчені називають естетичною свідомістю «духовне утворення особливого роду, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності» [4]. Уроки мистецтва відіграють важливу роль у розвитку естетичної свідомості учнів, формуючи у них здатність сприймати, розуміти і цінувати красу. Цей процес тісно пов’язаний з формуванням моральних цінностей, оскільки естетичне сприйняття світу впливає на загальне світосприйняття та моральні засади особистості. Формування естетичної свідомості відбувається не лише на уроках мистецтва, але потребує інтеграції есте- тичного виховання в інші предмети. Наприклад, уроки літератури можуть сприяти глибшому розумінню естетич- них ідеалів, розвиваючи в учнів здатність відчувати ідею та емоційний заряд творів. Математика також може до- помогти у розвитку естетичної свідомості, адже геометри- чні форми і пропорції часто є базою для розуміння гармо- нії та краси в образотворчому мистецтві. Психологи також звертають увагу на зв'язок естетично- го виховання з емоційним розвитком дитини. Лев Виготсь- кий, визначний український психолог, наголошував, що емоції є невід'ємною частиною процесу пізнання, в тому чи- слі й естетичного. Він вважав, що мистецтво розширює ме- жі людського досвіду, допомагає учням пізнавати світ через відчуття і емоції, а не лише через раціональне мислення [5]. Сучасні технології відкривають нові можливості для фо- рмування естетичної свідомості. Використання мультиме- дійних ресурсів, цифрових інструментів для створення мис- тецьких творів, онлайн-музеїв і галерей – усе це може стати потужним стимулом для естетичного розвитку школярів. Такі ресурси допомагають дітям знайомитися з шедеврами світового мистецтва, що розширює їхній кругозір і сприяє формуванню більш глибокого естетичного сприйняття. Таким чином, естетична свідомість школярів форму- ється через різноманітні педагогічні інструменти та мето- ди, які виходять за межі традиційного уроку. Це багато- векторний процес, який включає як мистецьку, так і пси- хологічну, моральну та інтелектуальну складові розвитку 119 особистості учнів. Важливо, щоб учителі усвідомлювали значення естетичного виховання та використовували всі можливі ресурси для його розвитку. Список використаних джерел: 1. Василь Сухомлинський: Наукові праці / [упоряд. та наук. ред. П. Сікорський, Д. Герцюк]. Львів: Бадікова Н.А., 2018. 252 с. 2. Драгоманов М. Педагогічні твори. Київ: Освіта, 1991. 290 с. 3. Поташник О. Мистецька освіта в Україні. Львів: ЛНУ, 2010. 120 с. 4. Естетична свідомість. ЇЇ структура та специфіка. Освіта.UA. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10557/#google_- vignette (дата звернення: 15.10.2024). 5. Виготський про дитячу творчість. На Урок. URL: https://naurok.com.ua/stattya-l-s-vigotskiy-pro-dityachu-tvor- chist-19444.html (дата звернення 15.10.2024). Вікторія ТИМЧИШИНА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти Спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Людмила ВОЄВІДКО, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ В НУШ Головним завданням освіти на сучасному етапі рефо- рмування освіти стає створення умов для формування громадянської компетентності. Людина – громадянин, особистість яка усвідомлює важливість демократичних цінностей, усвідомлює зв'язок між правами і свободами індивіда та громадянською відповідальністю, та повинна бути готовим до компетентної участі у суспільному житті. Л. Воєвідко наголошує на нових підходах до підготов- ки майбутніх вчителів до роботи в НУШ задля належного виконання професійних обов’язків в освітньому процесі з формування, в тому числі, й громадянських компетентно- стей учнів НУШ: «Агресивна війна російської федерації 120 проти нашої суверенної держави вносить безліч коректив, які необхідно враховувати нині у підготовці вчителя / вчительки до роботи в Новій українській школі. Мистець- ка складова процесу становлення особистості учня / уче- ниці потребує прискіпливої уваги та фундаменталізації цього процесу, а отже, потребують інтенсифікації, систе- мності та сучасності підходи до підготовки вчителя музи- чного мистецтва в закладах вищої освіти» [1, с.353]. Аналіз практичної діяльності свідчить про те, що су- часна історична і правова освіта в середній школі лише в деякій мірі спрямована на формування громадянської компетентності учнів, а основна увага приділяється фор- муванню історичних і правових знань. Таким чином, ува- га до формування громадянської компетентності учнів в контексті розвитку громадянської освіти в Україні, прак- тика вивчення історії та правознавства в школі, а також теоретична і методична база із зазначеної проблеми обу- мовили вибір та актуальність теми моєї роботи. Мета дослідження полягає у розкритті проблеми громадянської компетентності учнів як однієї з найваж- ливіших завдань сучасного виховання людини-громадя- нина, для якої демократичне громадянське суспільство стане осередком реалізації її творчих можливостей, задо- волення особистих та соціальних інтересів. Удосконалення загальної освіти спрямоване на переорі- єнтацію процесу навчання, на розвиток особистості учня, навчання його самостійно оволодіти новими знаннями. Су- часна молода людина об’єктивно змушена бути більш мобі- льною, інформованою, критично і творчо мислячою, а зна- чить і більш мотивованою до самонавчання і саморозвитку. Сучасний розвиток шкільної освіти пов'язаний з впрова- дженням компетентністного підходу до змісту та організації освітнього процесу в Новій українській школі. Під компетентністю людини розуміють спеціальним шляхом структурований (організований) набір знань, умінь, навичок і ставлень, що дають їй змогу ефективно здійсню- вати діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виду діяльності. Такі набори знань, умінь, на- вичок і ставлень набуваються як протягом життя, так і у процесі навчання. Сформована компетентність дозволяє 121 людині визначити, розпізнати і ефективно, успішно розв’язати, незалежно від ситуації, проблему, що є характе- рною для певної сфери чи виду діяльності. Компетентність – стосовно структури змісту освіти, який побудовано в сучасних стандартах за галузевим принципом і в програмах – за предметним, – виводить мету та рівень, що в інтегрованому вигляді представляє освітні результати, які досягаються не лише засобами змі- сту освіти, але й соціальної взаємодії; як у міжособистіс- ному, так і в інституційному культурному контексті. Та- ких результатів можна спрогнозувати безліч (у сфері ког- нітивній, діяльнісній, мотиваційній, соціальній). Освіта спрямовує людину на формування нових жит- тєвих компетентностей, стратегій, посилення гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Одним із найактуальні- ших завдань сучасної освіти і виховання в Україні є ство- рення умов для формування людини-громадянина, для якої демократичне громадянське суспільство є осередком для розкриття її творчих можливостей, задоволення осо- бистих та суспільних інтересів. Це може забезпечити сис- тема громадянської освіти, що має на меті підготовку мо- лоді до активної участі в житті демократичного суспільст- ва і формування її громадянської компетентності й відпо- відальності. Виховати в учня громадянську компетент- ність та відповідальність означає сформувати в нього комплекс особистісних якостей і рис характеру, що є ос- новою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних дій, вчинків та поведінки здобувачів освіти в Новій українській школі. Важливого значення в освітньому процесі НУШ нада- ється патріотичній самосвідомості паралельно з громадя- нською відповідальністю і мужністю, готовністю трудити- ся для розвитку держави, захищати її, підносити міжна- родний авторитет держави. Це також повага до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усві- домлення своєї незалежності як його представника, спад- коємця й наступника. Це дисциплінованість, працьови- тість, завзятість, творчість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію [2]. Варто наголосити, що О. Пометун визначила, що складовими структури громадянської компетентності школяра є три компоненти: 122  ціннісний (ставлення, ціннісні орієнтири);  діяльнісний (уміння й навички);  процесуальний або особистісно-творчий (стосується сфери самореалізації). Одним із найактуальніших завдань сучасної освіти і виховання в Україні є створення умов для формування людини-громадянина, для якої демократичне громадян- ське суспільство є осередком для розкриття її творчих можливостей, задоволення особистих та суспільних інте- ресів. Тому школа повинна здійснити підготовку молоді до активної участі у житті демократичного суспільства і формування її громадянської компетентності. Формування громадянської компетентності у сучас- ному змісті шкільної освіти має на меті сприяти як фор- муванню системи демократичної громадянської освіти в Україні завдяки поширенню європейського досвіду, на- ближати Україну до європейського освітнього, соціально- політичного, економічного і правового простору, слугува- ти набуттю нею європейської культурної ідентичності. Виховати в учня громадянську компетентність озна- чає сформувати в нього комплекс особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мис- лення та спонукальною силою повсякденних дій, вчинків, поведінки. Ці та інші якості й риси формуються в процесі засвоєння учнями духовних надбань рідного народу, ціле- спрямованого національного виховання як системи ідей, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної політики українського народу, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, ви- ховання їх в дусі природно-історичного розвитку матеріа- льної і духовної культури нації. Список використаних джерел: 1. Воєвідко Л.М. Виклики сьогодення: сучасні вимоги до підготов- ки вчителя музичного мистецтва. Національна наука і освіта в умовах війни РФ проти України та сучасних цивілізаційних ви- кликів: матеріали V Всеукраїнської міжгалузевої науково- практичної онлайн-конференції (Київ, 27 березня – 2 квітня 2024 року) / упоряд.: Л.І. Ткаченко, В.М. Шульга. Київ: Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2024. С. 353-359. 2. Воєвідко Л.М. Формування педагогічної майстерності у здо- бувачів вищої освіти шляхом реалізації предметних (фахових) 123 компетентностей. Педагогічна освіта: теорія і практика : Збірник наукових праць / Кам’янець-Подільський національ- ний університет імені Івана Огієнка; Інститут педагогіки НАПН України. Кам’янець-Подільський, 2019. Вип. 27 (2- 2019) С. 167-174. 3. Нова Українська Школа: «Як навчати учнів громадської ком- петентності на будь якому уроці». URL: https://nus.org.ua/- articles/yak-navchaty-uchniv-gromadyanskoyi-kompetentnosti- na-bud-yakomu-urotsi/ 4. Освіта на основі життєвих навичок. Розділ 1. Нова парадиг- ма у глобальному світі. URL: http://dlse.multycourse.com.ua/- ua/page/15/53 Михайло УНГУРЯН, здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Тетяна СОВІК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ МУЗИКИ Музично-естетичне виховання учнів закладів загальної середньої освіти засобами української народної музики ви- ступає важливою складовою цілісного виховного процесу, що забезпечує формування патріотичних почуттів, музич- ного смаку, мистецького світогляду та реалізується під час уроків мистецтва, музичного мистецтва та позакласної му- зично-виховної діяльності здобувачів освіти. Учитель мис- тецтва, музичного мистецтва виступає тьютором, коорди- натором музично-виховної роботи з учнями, тому саме від нього залежить який зміст буде вкладено в музично- виховну діяльність в закладі загальної середньої освіти. Згідно з потребами сучасного суспільства, виховний процес у закладах загальної середньої освіти повинен спрямовуватися на формування творчої, культурної осо- бистості, спроможної креативно виконувати різні завдан- ня, спроможної бачити і сприймати красу навколишнього 124 світу в усій різноманітності, мати власну думку і власну оцінку будь-якого музичного твору. Скарби української музичної класики – неоцінне багатс- тво для здійснення музично-естетичного та патріотичного виховання учнів. До шкільного музичного репертуару зі слу- хання і співу на уроках мистецтва та позакласної музично- виховної роботи закладу загальної середньої освіти входять кращі зразки української музичної класики:  1 клас: ознайомлення та вивчення українських народ- них пісень «Мак», «Женчичок-бренчичок», «Гра у зайчи- ка» в обробці М. Леонтовича. Під час роботи над озна- ченими творами доцільно застосовувати ігрові техноло- гії (інсценізація пісні, музично-ритмічна діяльність) та інтерактивні методи (театралізація пісні, метод сторі- телінгу [3], проблемно-пошуковий діалог).  2 клас: вивчення творів «Дударик», «Над річкою бережком» в обробці М. Леонтовича. Для кращого сприйняття ху- дожнього образу вказаних творів учителю слід застосову- вати метод сторітелінгу, щоб краще занурити дітей в тра- диції та звичаї українського народу; інтегративні техно- логії (залучення образотворчого мистецтва: показ картини С. Васильківського «Чумацький Ромоданівський шлях»).  3 клас: українські народні пісні «Грицю, Грицю, до ро- боти», «В полі-полі плужок ходить», «Щедрик» в обробці М. Леонтовича. В хоровій мініатюрі «Щедрик» М. Леон- тович використав поліфонічний прийом розвитку. Діти знають, що щедрівки – це календарно-обрядові пісні. Вчитель, використовуючи метод сторітелінгу [3], пояс- нює, що щедрівки виконували ще у дохристиянські ча- си. Хоча наспів ніби й простий, однак композитор роз- криває його зміст кожного разу у новому звучанні куп- лету. Добре запропонувати учням прослухати й порів- няти звучання твору у виконанні хору «Дударик» з об- робкою львівського композитора Ю. Ланюка для каме- рного оркестру. Тільки тоді школярі відчують, як одві- чна простенька мелодія завдяки таланту майстра може перетворитися в яскравий твір професійної академіч- ної музики (чи хорової, чи інструментальної).  4 клас: учні вивчають прості, доступні за змістом хори «Було літо», «Ой у полі жито», «Пливе човен» в обробці М. Леонтовича і порівнюють з неперевершеними каз- 125 ками обробок пісень «Із-за гори сніжок летить», «Гаю, гаю зелен розмаю», «Ой з-за гори кам'яної». Доцільним є знайомимо учнів з оригінальним твором М. Леонтови- ча – незакінченою фантастичною оперою «На русалчин Великдень», написаною за казкою Б. Грінченка, музика якої пройнята народними словами [1].  5-7 класи: тематика українських народних творів над- звичайно різноманітна і широка: «Зашуміла ліщинонька», «Праля», «Піють півні», «Ой з-за гори кам'яної» (обробка М. Леонтовича), у яких відображено важку жіночу долю, побут простого українського села. Під час вивчення вка- заних творів в учнів розвивається емпатія, співчуття, уміння осягнути нелегкий шлях власного народу [2]. Формування цілісної особистості на сучасному етапі має особливу актуальність і значимість. Цілеспрямоване і систе- матичне вивчення яскравих зразків української народної музики слугує дієвим засобом музично-естетичного вихо- вання здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти. Особливості творів народного музичного мистецтва, їх обра- зність, яскравість, емоційність відповідають психологічним можливостям сприйняття учнів, несуть вагомий виховний потенціал, впливають на формування творчої особистості. Список використаних джерел: 1. Гумінська О. Уроки музики в загальноосвітній школі. Терно- піль, 2003. 104 с. URL: https://www.bohdan-books.com/- userfiles/file/books/ lib_file_727317575.pdf?srsltid=AfmBOoo- QDLc2edKmwMZzSIc-nMUek3urBmsw 901nPfpbl6_oy38lImFP 2. Масол Л., Калініченко О. Мистецтво: підручн. інтегрованого курсу для 7 класу закладів загальної середньої освіти. Київ: Видавничий дім «Освіта», 2024. 272 с. URL: https://pidruchnyk.com.ua/2804-mystectvo-masol-7-klas- 2024.html 3. Совік Т. В. Застосування методу «сторітелінг» у ході вивчення дисциплін «Практикум шкільного музичного репертуару» та «Хорове диригування». Педагогічний дискурс: зб. наук. праць. 2021. №31 / Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія. Хмельницький, 2021. С. 20-25. URL: https://doi.org/- 10.31475/ped.dys.2021.31.03 126 Максим ЧОРНИЙ, здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) Науковий керівник – Людмила ВОЄВІДКО, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ «МИСТЕЦТВА» В НУШ З початком функціонування Нової української школи (НУШ) в освітньому процесі все більше уваги приділяється творчому та естетичному розвитку учнів. На цьому шляху інноваційні технології відкривають нові можливості для вивчення мистецтва, надаючи учням змогу досліджувати його у новому, інтерактивному форматі. Уроки мистецтва, що є невід’ємною частиною програми НУШ, сприяють формуванню креативних навичок, які є важливими для сучасного суспільства. Залучення інноваційних техноло- гій, зокрема, дає змогу підвищити якість освіти, залучити учнів до мистецької діяльності та адаптувати навчання до інтересів сучасних здобувачів освіти. Інноваційні технології надають можливість інтегрува- ти мистецтво у сучасний освітній процес, пропонуючи нові методи навчання, що базуються на інтерактивності та візуалізації. Вони не лише роблять навчання цікаві- шим, але й сприяють розвитку у дітей практичних нави- чок. Наприклад, візуалізація мистецьких об’єктів через AR та VR, використання додатків для малювання і створення музики дозволяють учням досліджувати різноманітні на- прями мистецтва та створювати власні роботи. Використання інноваційних технологій дозволяє підви- щити рівень міждисциплінарного навчання, інтегруючи еле- менти інших предметів у вивчення мистецтва. Наприклад, на уроці можна поєднати історичні знання з віртуальними турами музеями, які дозволяють учням поглиблювати знан- ня та розуміння мистецтва у його історичному контексті. Варто наголосити на основних інноваційних тех- нологіях для уроків «Мистецтва» таких як – мультиме- дійні матеріали. Використання відеороликів, анімацій та 127 віртуальних турів музеями дозволяє учням не лише спос- терігати за творчими процесами, а й віртуально побувати в музеях чи галереях, спостерігати за відомими творами мистецтва та аналізувати їхню структуру та стиль. Цікавими та діяльнісними на уроках є технології доповненої (AR) та віртуальної реальності (VR). Завдяки VR учні можуть переміщуватися в часі й просторі, досліджу- ючи архітектуру різних епох або твори мистецтва у 3D. AR дає можливість накладати зображення на реальні об’єкти, що особливо корисно для вивчення будівель чи скульптур. Також варто використовувати на уроках «Мистецт- ва» онлайн-інструменти для малювання та дизайну. Ін- струменти, як Tinkercad [1], Canva [2], ArtRage [3], дозволя- ють учням створювати власні дизайни, зберігати їх у циф- ровому форматі та використовувати для подальших проєк- тів. Такі програми розвивають просторове мислення і худо- жній смак здобувачів освіти в Новій українській школі. Ефективним інструментом для уроку мистецтва в НУШ – є платформи для створення музики. Програ- ми GarageBand [4] чи Soundtrap [5] дозволяють створюва- ти музику, комбінуючи різні звуки та інструменти. Це не лише допомагає розвивати музичні здібності, але й стиму- лює креативне мислення, коли учні створюють унікальні музичні твори. Цікавим доповненням для проведення ґрунтов- них уроків є графічні планшети та інтерактивні до- шки. За допомогою графічних планшетів здобувачі освіти можуть створювати точні й деталізовані малюнки, а інте- рактивні дошки дозволяють працювати разом над проєк- тами, редагувати й обговорювати творчі ідеї в реальному часі й таким чином здобувати знання й компетентності в мистецькій галузі. Наведемо приклади успішного застосування інно- ваційних технологій на уроках «Мистецтва». Іннова- ційні технології вже активно застосовуються на уроках мистецтва в багатьох школах. Наприклад, інтеграція VR- технологій дозволяє учням відвідувати музеї світового рі- вня, такі як Лувр чи Метрополітен-музей, без потреби ви- ходити з класу. Учні можуть взаємодіяти з віртуальними об’єктами, наближаючи їх і розглядаючи деталі, що знач- но розширює їхнє розуміння мистецтва. 128 Застосування цифрових інструментів для малювання допомагає створювати персоналізовані роботи, які здобувачі освіти Нової української школи зберігають і аналізують з часом. Це важливо для розвитку вміння самостійно оціню- вати свої твори, покращуючи їх у подальшому. Учні також можуть ділитися своїми роботами на освітніх платформах, отримуючи зворотний зв’язок від вчителів та однокласників. Залучення інноваційних технологій до уроків мистец- тва має кілька важливих переваг:  покращення уваги та концентрації: візуальні матеріа- ли та інтерактивні завдання привертають увагу, допома- гаючи учням краще засвоювати навчальний контент;  підвищення інтересу до предмета: новітні технології дозволяють учням активно брати участь в освітньому процесі, пробуджуючи інтерес до мистецтва та форму- ючи естетичний смак та ціннісні орієнтації;  індивідуалізація навчання: інноваційні технології до- зволяють адаптувати завдання під здібності й інтереси кожного учня, що забезпечує гнучкий підхід до навчання;  розвиток різних стилів навчання: технології допома- гають працювати з різними типами учнів – візуалів, аудіалів та кінестетиків, що робить уроки більш універ- сальними та діяльнісними. Хоча використання інноваційних технологій має оче- видні переваги, їх впровадження також пов’язане з пев- ними викликами:  потреба в підготовці вчителів: необхідно проводити спеціальні курси для вчителів, щоб вони могли ефекти- вно використовувати технології на уроках;  технічне забезпечення: у багатьох школах ще не ви- стачає ресурсів для повного забезпечення класів необ- хідним обладнанням.  методичне забезпечення: потрібно розробити навча- льні матеріали, які враховуватимуть використання інноваційних технологій і допомагатимуть вчителям ін- тегрувати їх в освітній процес. Інноваційні технології відкривають нові горизонти для викладання мистецтва, роблячи навчання інтерактивним, цікавим та більш персонолізованим. Уроки «Мистецтва» в НУШ із застосуванням технологій сприяють розвитку креа- 129 тивності, критичного мислення та вміння працювати з су- часними інструментами, які є важливими для майбутнього учнів. Впровадження нових методик і забезпечення ЗЗСО відповідними ресурсами – є важливим завданням, адже лише так можна створити умови для гармонійного, систем- ного та ефективного розвитку майбутнього покоління. Список використаних джерел: 1. TinkerCad – застосунок для 3D дизайну. URL: https://www.tinkercad.com 2. Canva – безкоштовний онлайн-інструмент онлайн дизайну. URL: https://www.canva.com/uk_ua/ 3. ArtRage – безкоштовний онлайн-інструмент для цифрового малювання. URL: https://www.artrage.com 4. GarageBand – програма для створення музики. URL: https://apps.apple.com/ru/app/garageband/id408709785 5. Soundtrap – безкоштовна програма для створення музики. URL: https://www.soundtrap.com/musicmakers Ольга ШЕВЧУК, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація Науковий керівник – Сергій ЛУЦЬ, кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва АСПЕКТИ РЕГЕНЕРАЦІЇ ПРОРИВІВ У ТВОРАХ СТАНКОВОГО ЖИВОПИСУ НА ПОЛОТНІ Основою, яка найбільше піддається віковим змінам і механічним ушкодженням, є полотно, оскільки з часом його структура значно псується під впливом зовнішніх чинників. Цей процес пришвидшується, якщо олія або ж скипидар при створенні картини проникає на зворотній бік. На старих картинах досить часто зустрічається поло- тно, яке втратило міцність й еластичність і стало крихким унаслідок поступового переходу целюлози волокна в окси- лцеллюлозу. Таке полотно практично неможливо перетяг- нути на новий підрамник, окрайки ‒ розриваються та ла- 130 маються. Фізико-хімічні процеси руйнації та старіння по- лотна прогресують за умови порушення або нестабільних коливанях температурно-вологісного режиму при збері- ганні твору живопису [1]. Полотно з натуральних волокон (льон, конопля, бавов- на, джут) використовується як основа для картини, але з часом воно стає вразливим до деградації через природні та техногенні чинники. Основними причинами старіння полотна є коливання температури та вологості, а також хімічні реакції, такі як окислення, вплив вологості та за- бруднення повітря і зовнішнього середовища. Ці процеси призводять до втрати механічних властивостей полотна, що сприяє утворенню тріщин та розривів [5]. Загазоване повітря, волога, пил і бактерії також при- скорюють руйнування волокон полотна. Наприклад, при високій вологості полотно стає гігроскопічним, що приз- водить до деформації та ослаблення матеріалу. Найпоширенішими формами пошкодження полотна є розриви, тріщини, втрата фрагментів, ослаблення волок- на та деформації. Часто це результат механічних ушко- джень, поганих умов зберігання або неправильного натя- гування полотна на підрамник [1]. Чинники, що сприяють проривам полотна: 1. Неправильно натягнуте полотно, може провисати або деформуватися, що призводить до появи слабких місць, які легко піддаються механічним пошкодженням навіть при незначних ударах. 2. Тривалість експлуатації зумовлює те, що з часом воло- книстість полотна, навіть за ідеальних умов зберігання, піддаються природному зносу, втрачає еластичність, стає крихкою та менш стійкою до зовнішніх факторів. Навіть найменший механічний тиск на старе полотно може спричинити його прорив, оскільки волокна біль- ше не можуть ефективно розподіляти напругу. 3. Вплив навколишнього середовища, зокрема коливання температури та вологості, може суттєво впливати на стан полотна. Зміни рівня вологості можуть спричини- ти розширення та стиснення волокон полотна, що пос- тупово послаблює їхню структуру. Постійний вплив на полотно таких умов, особливо в непристосованих для зберігання приміщеннях, створює ризик появи мікрот- ріщин, які з часом можуть перерости в прориви. 131 4. Хімічні реакції, що використовуються для обробки по- лотен (ґрунт, фарби, лаки), можуть вступати в хімічну реакцію з самим полотном, особливо якщо вони містять агресивні компоненти. З часом ці реакції можуть пос- лаблювати тканину полотна, роблячи її більш схильною до механічних пошкоджень [5]. Прориви на полотні мають руйнівний ефект не лише через втрату цілісності основи, але й через пошкодження шару фарби та зображення. Залежно від характеру про- риву, фарба навколо нього може тріскатися, відшарову- ватися або обсипатися. Чим довше прорив залишається без уваги, тим більше він може поширюватися, з часом збільшуючи площу пошкодження [4]. Важливо також відзначити, що прориви можуть впливати на естетичне сприйняття твору. Навіть невели- кий дефект може суттєво змінити сприйняття кольорів, форм та композиції картини, особливо якщо прорив про- ходить через центральні елементи зображення на фоні, що привертає увагу [2]. Реставрація проривів є складним процесом, який ви- магає від реставраторів високої майстерності та застосу- вання спеціалізованих методик. Процес включає підкріп- лення тканини за допомогою латок або спеціальних клеїв, відновлення цілісності фарбового шару та максимально можливе збереження оригінальної поверхні твору [3]. Основні завдання реставрації: 1. Зупинити подальше поширення прориву. 2. Зберегти оригінальну текстуру та колірну гаму полотна. 3. Мінімізувати візуальне спотворення внаслідок прориву, щоб картина могла знову сприйматися як цілісний твір. Таким чином, прориви полотна − це серйозний ви- клик для реставрації, який вимагає не лише глибоких знань про структуру та властивості полотна, але й точнос- ті в процесі відновлення [2]. Для відновлення полотна використовують методики, зокрема зміцнення за допомогою клею або дублювання (приєднання нового полотна до старого). Історично дуб- лювання було основним методом реставрації, але згодом його недоліки стали очевидними, через глибоке втручання в авторське полотно. Дублювання, яке широко застосову- 132 валось у минулому, має ряд недоліків. Процес включає очищення полотна та застосування глютинових клеїв, що призводить до втрати частини рослинних волокон і ро- бить його крихким. Згодом такі картини доводиться пе- редубльовувати через втрату міцності склейки. Тому дуб- лювання це крайній захід, який застосовується лише у випадку значного пошкодження полотна. Сучасні рестав- ратори намагаються мінімізувати втручання в оригіналь- ну структуру полотна, застосовуючи синтетичні клеї та нові методи, які не потребують дублювання [1]. У ХХ столітті реставратори почали шукати нові мето- ди відновлення полотна без дублювання. З'явилися техно- логії зведення проривів без накладання латок. Сучасні ре- ставраційні методики включають використання синтети- чних клеїв, таких як полівінілацетат, які є еластичними та стійкими до впливу температури та вологості [2]. В останнє десятиліття зростає інтерес до природних по- лімерів, таких як тваринний або риб'ячий клей, які викори- стовують для зміцнення полотна. Ці матеріали забезпечують реставраторам більш екологічний і зручний підхід до роботи з картинами, після синтетичних клеїв, таких як Beva 371, мають сумнівні властивості через токсичність. Одним із перспективних напрямків у сучасній реста- враційній науці є використання наноцелюлози для відно- влення механічних властивостей полотна. Наноцелюлоза забезпечує зміцнення волокон, відновлюючи їхню міц- ність і гнучкість, що зберігає цільність полотна та фарбо- вого шару [4]. Реставраційна практика ХХ століття стала наступним етапом у розвитку методик відновлення живопису. Однак багато аспектів, таких як використання нових матеріалів і мінімізація втручання в авторське полотно, потребують подальшого вивчення. Сучасні реставратори працюють над вдосконаленням технологій, які б змогли зберегти твори мистецтва з мінімальним втручанням у їхню перві- сну структуру. Список використаних джерел: 1. Тимченко Т.Р. Методи захисту основ станкового живопису (істо- рія та сучасні технології). Київ: ПВБ «Задруга», 2015. 96 с. 2. Титов М.Ф. Визначення та опис стану збереженості творів станкового живопису. Луганськ: Світлиця, 2007. 35 с. 133 3. Belmesova M.O., Turetskova I.V. Peculiarities of verbal descriptions of the painting «snow storm: hannibal and his army crossing the alps» by j.m.w. turner (the research is based on the results of textual analysis of monographs). Baltic humanitarian journal. 2020. Vol. 9, no. 30. URL: https://doi.org/10.26140/- bgz3-2020-0901-0041 (дата звернення: 20.09.2024). 4. On the potential of using nanocellulose for consolidation of painting canvases. URL: https://www.sciencedirect.com/- science/article/abs/pii/S0144861718304004 (дата звернення: 20.09.2024). 5. Ndagini diagnostiche innovative e non invasive alla scoperta di un affresco di giotto a lungo dimenticato. URL: https://openurl.ebsco.com/EPDB%3Agcd%3A14%3A6695310/ detailv2?sid=ebsco%3Aplink%3Ascholar&id=ebsco%3Agcd%3A1 54984601&crl=c (дата звернення: 20.09.2024). 134 Секція 3 ІННОВАЦІЙНА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОСВІТИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ Єлизавета ВОЙТКОВА, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 073 Менеджмент Науковий керівник – Вікторія ФЕДОРЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогічки та менеджменту освіти СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ У сучасних умовах розвитку освітнього процесу важ- ливо акцентувати увагу на управлінні творчим потенціа- лом педагогічного колективу закладу освіти. В управлінні освітніми установами виокремлюють кілька ключових підходів, які спрямовані на оптимізацію процесів та дося- гнення їх ефективності. Зокрема, можемо говорити про гуманістичний підхід, системний підхід, персоналізований підхід, акмеологічний підхід, компетентнісний підхід, мо- тиваційний підхід та управління на діагностичній основі. Всі перераховані підходи є важливими для управлін- ня розвитком творчого потенціалу педагогічного колекти- ву, а саме:  гуманістичний підхід передбачає визнання цінності кожної людини, її індивідуальності і самоцінності;  системний підхід дозволяє розглядати творчий потен- ціал педагогічного колективу як складну систему, що складається з взаємопов'язаних елементів;  персоналізований підхід передбачає врахування інди- відуальних особливостей і потреб педагогів;  акмеологічний підхід спрямований на розвиток твор- чого потенціалу як процесу досягнення вершини про- фесійної майстерності; 135  компетентнісний підхід фокусується на розвитку ключо- вих компетентностей, необхідних для успішної діяльності;  мотиваційний підхід підкреслює важливість мотивації до творчості.  управління на діагностичній основі передбачає вико- ристання результатів діагностики для планування та реалізації заходів з розвитку творчого потенціалу [1]. Всі підходи взаємопов'язані та доповнюють один од- ного, адже гуманістичний підхід є основою для всіх інших підходів, оскільки він передбачає визнання цінності кож- ної людини, її індивідуальності і самоцінності. Системний підхід дозволяє розглядати творчий потенціал педагогіч- ного колективу як складну систему, що складається з вза- ємопов'язаних елементів. Персоналізований підхід перед- бачає врахування індивідуальних особливостей і потреб педагогів, що є важливим для ефективного управління розвитком творчого потенціалу. Натомість акмеологічний підхід спрямований на розвиток творчого потенціалу як процесу досягнення вершини професійної майстерності. Компетентнісний підхід фокусується на розвитку ключо- вих компетентностей, необхідних для успішної діяльності, що також є важливим для творчої діяльності педагогів. Мотиваційний підхід підкреслює важливість мотивації до творчості, яка є одним з найважливіших факторів, що впливають на розвиток творчого потенціалу. А управління на діагностичній основі передбачає використання резуль- татів діагностики для планування та реалізації заходів з розвитку творчого потенціалу, що дозволяє підвищити ефективність управління. Розглядаючи процес розвитку творчого потенціалу педагогічного колективу, варто зазначити, що він зале- жить від багатьох факторів, як особистісних, так і зовні- шніх, а управління його розвитком вимагає також ком- плексного підходу, який враховує всі ці фактори, тому надалі розглянемо його детальніше. Комплексний підхід до управління розвитком творчо- го потенціалу педагогічного колективу не лише сприятиме індивідуальному розвитку кожного педагога, але й фор- муванню позитивного колективного середовища, де обмін ідеями та співпраця допоможуть підвищенню загального рівня якості освіти. 136 До основних складових комплексного підходу до уп- равління розвитком творчого потенціалу педагогічного колективу можна віднести такі: 1) діагностика творчого потенціалу педагогів (полягатиме у визначенні сильних та слабких сторін педагогів, ви- явлення потенціалу для розвитку); 2) формування мотивації до творчості (передбачає стиму- лювання педагогів до творчості); 3) надання можливостей для реалізації творчого потенці- алу (тобто створення простору для реалізації творчих ідей педагогів); 4) підтримка та розвиток творчої діяльності (насамперед надання зворотного зв'язку, допомога та консультації тощо) [2]. Такий комплексний підхід до підтримки творчості сприяє створенню стимулюючого середовища, де педаго- ги відчувають себе підтриманими та можуть вільно вияв- ляти свій творчий потенціал у сфері інновацій та удоско- налення освітнього процесу. Для ефективного управління розвитком творчого по- тенціалу педагогічного колективу необхідно враховувати всі основні підходи, а впровадження розглянутих нами підходів дозволить створити умови для реалізації творчого потенціалу кожного педагога, підвищити якість освітнього процесу та забезпечити підготовку творчої особистості. Таким чином, найкращим підходом, на наш погляд, у керівництві освітніми установами є комплексний підхід, який поєднує основні аспекти інших підходів. Цей підхід базується на індивідуальному підході до кожного педаго- га, враховуючи його сильні та слабкі сторони через діаг- ностику творчого потенціалу. Постійна підтримка та сти- мулювання педагогів допомагає забезпечити мотивацію до творчості. Загалом комплексний підхід сприяє не лише індивідуальному, а й колективному розвитку педагогічно- го колективу, що відображається в покращенні якості освіти та формуванні творчих особистостей. Список використаних джерел: 1. Гекало Л. Розвиток творчого потенціалу педагога. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.- 137 exe?I21DBN=LINK& P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S- 21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S2- 1P03=FILA=&2_S21STR=Nz_p_2013_123(2)__18 2. Гопка О. М. Творчий потенціал особистості як наукова кате- горія. 2016. URL: https://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/- handle/123456789/17853/ Gopka.pdf?sequence=1 Максим ЄРЕМЕЄК, здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Історія) Науковий керівник – Оксана ГОРБАТЮК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки та менеджменту освіти ЕТНОПЕДАГОГІКА ЯК ОСНОВНИЙ ШЛЯХ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ПЕДАГОГА В умовах відновлення Незалежності України та з по- чатком російсько-української війни постала проблема пе- реосмислення педагогічної спадщини українського наро- ду, яка існує не тільки у писемній формі, а й в усній твор- чості народу, що є особливістю етнопедагогіки. Згідно з концепцією цивілізаційного підходу основними чинника- ми, які визначають культурну спільність та історичний поступ цивілізації, нації, народу є релігія, ментальність (національний характер) та звичаї [6, c.102-103]. Зважаю- чи на такий виклад цивілізаційного підходу, етнопедаго- гіка, яка вміщує в собі всі вищеназвані чинники, висту- пає універсальним інструментом для формування соціа- льної та громадянської компетентності педагогів. Над проблемою працювали: В. Крамар, яка в статті «Ідея просвітлення в українській етнопедагогіці як систе- ма ціннісних знань про Україну», наголошує, що українсь- ка педагогічна думка завжди формувалася в синтезі з на- дбанням української культури [3]; Л. Паламарчук у своєму дослідженні «Етнопедагогіка – основа розвитку вітчизня- ної педагогіки» обґрунтовує вплив етнопедагогіки на ос- нови розвитку вітчизняної педагогіки, а особлива увага 138 приділяється історичному аспекту розвитку народної пе- дагогіки та етнопедагогіки в Україні [5]. Зважаючи на актуальність теми, метою дослідження є висвітлення проблеми формування соціальної та грома- дянської компетентностей освітян за допомогою етнопе- дагогіки. Відлік поступу етнопедагогіки можна вести з початку розвитку первісно-общинного ладу, коли старші члени общини передавали досвід минулих поколінь та власне свій у формі легенд, міфів (які формувалися під впливом первісних вірувань), оповідок, переказів та інше [5, c. 188]. Навіть сьогодні в усній народній творчості висвіт- люються уявлення виховання, які були набуті ще в допи- семні часи, що вказує на безперервність культурно- історичного розвитку українського народу та його систе- ми виховання і навчання. Вагомим писемним джерелом, в якому порушується проблема виховання, є твір Володимира Мономаха «Пов- чання дітям», де автор крізь призму народної педагогіки дає нащадкам вагомі поради: «А найголовніше – убогих не забувайте, а скільки можете по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не да- вайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винувато- го не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть за- слуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного христи- янина…Старих шануй, як отця, а молодих – як братів. У домі своєму не лінуйтеся, а все помічайте. Не покладай- тесь на тівуна, ні на отрока, щоб не насміхалися гості ва- ші ні з дому вашого, ні з обіду вашого. Лжі остерігайтеся, і п’янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Куди б ви не йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отро- кам чинити пакості, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинать. Куди не підете і де не станете, напійте і нагодуйте страждущого» [2]. Отже, проаналізувавши уривок з «Повчання», може- мо зробити висновок, що українська етнопедагогіка ґру- нтується не тільки на звичаях, традиції, ментальності та досвіді минулих поколінь, але й на основах християнсь- кого віровчення. Саме в цій праці вбачаємо джерело ро- звитку соціальної компетентності, адже Володимир Мо- номах заклав в «Повчання» фундаментальні соціально- 139 етичні цінності, які стосуються безпосередньої комуніка- ції з оточуючими. Християнське віровчення, яке тісно перепліталося з на- родною педагогікою, знайшло своє відлуння в XVI-XVII ст. у працях Кирила Транквіліона-Ставровецького. Зокрема у праці «Євангеліє учительське» висвітлюється образ злосливо- го світу, в якому панує заздрість, а сам автор бореться з різ- ними видами несправедливості. Також у творі поєднується невимовність Божої благодаті з ужитково-практичним пла- ном біблійного тексту, з глибокою мотивацією людських учинків, зі складністю людської натури [4, с.174]. Таким чи- ном, вбачаємо у творі Кирила Ставровецького наскрізні принципи гуманізму та антропоцентризму, які є підґрунтям для успішної соціальної адаптації, співробітництва, контро- лю соціальної ситуації, професійної діяльності педагога, що є основою соціальної компетентності. Формою української етнопедагогіки є козацька педаго- гіка, яка знайшла своє відображення у педагогічній діяльно- сті мандрівних дяків, функціонування братських, сотенних та полкових шкіл, які ґрунтувалися на принципах демокра- тизму, справедливості, християнської моралі, суворих вимо- гах до діяльності учня та не менш жорстких до морального обличчя вчителя [3, с.27]. Саме на основі козацької педагогі- ки як форми української етнопедагогіки базується розвиток громадянської компетентності, адже вона покликана вихо- вати всебічно розвинену людину-громадянина, яка виявляє почуття патріотизму, любові до рідної землі, до її багатовіко- вої культурно-історичної спадщини. Беззаперечно вагомим для формування соціальної та громадянської компетентності є педагогічна спадщина Григорія Сковороди. Мандрівний філософ мислив крізь призму українських традицій та християнського віровчен- ня, тому його виховний ідеал ґрунтується на нормах хрис- тиянської моралі та народної педагогіки. Розглянемо його концепцію сродної праці. Григорій Савич твердив, що без праці не може бути добра і щастя, однак вона приносить щастя тільки тоді, коли є «сродною». «Сродність», за своєю природою, є богопокладеною сутністю та спрямована на суспільне благо та відгалужується в певну царину діяльнос- ті людини [7, с.82]. Розуміємо, що вчення Сковороди фор- мує в педагогів громадянської та історичної освітньої галузі 140 громадянську відповідальність за суспільно-політичні про- цеси, активну життєву позицію та здатність до її поши- рення, а також усвідомлення своєї праці як «сродної» під- вищує рівень мотиваційної сфери педагога, сприяє ство- ренню внутрішньої ситуації, за якої вчитель ставиться до педагогічної діяльності як до такої, яка відповідає потре- бам суспільства та є логічним ланцюжком у суспільно- політичній та культурній царині держави. Українська етнопедагогіка має свої джерела навіть в часи перебування України в складі імперій (кін. XVIII – поч. XX ст.). Зокрема, вагомою є праця О. Духновича «Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских», де автор зазначає, що той, хто не має належної якості до мистецтва мистецтв, тобто педагогіки, більше нашкодить людському суспільству та громадянству, ніж принесе користь [5, с.190]. Накладаючи вчення педагога на сучасну систему освіти, вбачаємо в педагогічній спадщині О. Духновича вперше об- ґрунтоване твердження про зв’язок діяльності педагога в площині виховання громадянської компетентності і суспіль- ством, його вимогами та потребами. Хронологічно паралельно в цей час на території Наддні- прянщини діяв відомий педагог, послідовник Яна Амоса Коменського Костянтин Ушинський. Наслідуючи чеського педагога, К. Ушинський центральною ідеєю в своїй педаго- гічній системі висуває концепт народності, який поєднуєть- ся із принципами моральності та гуманності (бачимо ще тривкий вплив християнства, ідей Французької революції та просвітництва загалом). Педагог вважав, що народ, який хоче зберегти націю, повинен опиратися на власну націона- льну систему виховання, яка ґрунтується на народній педа- гогіці, а її використання в суспільному та сімейному вихо- ванні зміцнює та розвиває в людині народність, народну самосвідомість, народний характер [1, с. 74]. Отже, бачимо, що педагогічна спадщина К. Ушинського спрямована на формування державної, національної та куль- турної ідентичності, адже його науковий доробок, хоч і був написаний в умовах репресивної російської самодержавної політики, ставить на перше місце виховання всебічно розви- неної особистості з націєцентричними поглядами на світ. Цікавою для розуміння етнопедагогіки як основи фор- мування соціальної та громадянської компетентностей є на- 141 ступне твердження К. Ушинського. Педагог вважає, що найважливішим засобом народного виховання є всі елемен- ти народної культури – мова, культура, духовні та літератур- ні традиції, які впливають на формування базових якостей особистості й особливостей національного характеру, однак особливе місце він відводить саме українській мові, яка ро- бить найбільший вплив на духовний розвиток [8, с.16]. Розуміємо, що для певного формування соціальної та громадянської компетентностей важливе місце відводить- ся культурно-літературній спадщині як складової народної культури: творчість І. Котляревського, П. Куліша, Т. Шев- ченка, Лесі Українки, І. Франка, діячів Розстріляного Від- родження, шістдесятників та ін. – створює підґрунтя для усвідомлення культурно-історичної спадщини народу, зв’язку між поколіннями та сприяє утворенню наці- єцентричної система цінностей. Творчість К. Ушинського відбилася в науково-мето- дичній спадщині наступних педагогів Н. Крупської, С. Ру- сової, А. Макаренка, В. Сухомлинського, М. Стельмахови- ча, які поділяли думку визначного педагога та розвивали її крізь призму власного розуміння та тогочасних суспіль- но-політичних умов [1, с.75]. Отже, зважаючи на все вищезазначене можна висло- вити наступні міркування: для формування соціальної та громадянської компетентностей педагогів важливим еле- ментом є етнопедагогіка, яка відбиває в своїй система виховання та навчання багатовіковий досвід української народної педагогіки, відповідає українській ментальності (національному характеру), включає в себе аксіологічний елемент, ґрунтований на нормах християнської моралі, звичаїв та традицій українського народу. Соціальна ком- петентність, яка передбачає безпосередню комунікацію в соціумі, вміння жити та діяти згідно із встановленими правовими й моральними нормами, не може сформувати- ся без застосування етнопедагогіки, яка включає в себе базові знання народних звичаїв, традицій та національно- го характеру. Водночас громадянська компетентність, ключовим елементом якої є патріотизм, національна гід- ність та соціальна активність, не може розвитися без ура- хування культурно-історичної спадщини українського на- роду, яка відбивається в теоретичних та практичних за- 142 садах етнопедагогіки. Окрім вищевказаного, методична основа етнопедагогіки може стати не тільки основою для формування зазначених компетентностей, а й практич- ним інструментом в удосконаленні методів взаємодії із здобувачами освіти. Список використаних джерел: 1. Бабій І. Народна педагогіка про виховання підростаючого поко- ління: (історичний аспект). Рідна школа. 2008. №11. С. 74-75. 2. Володимир Мономах «Повчання дітям» / Ізборник. URL: http://litopys.org.ua/pvlyar/yar09.htm (дата звернення: 24.09.2024). 3. Крамар В. Ідея просвітлення в українській етнопедагогіці як система ціннісних знань про Україну. Освіта та розвиток обдарованої особистості. 2016. №3 (46). С. 25-31. 4. Криса Б. Антропологія Кирила Транквіліона-Ставропецького. Українське літературознавство. 2016. Вип. 81. С. 169-178. 5. Паламарчук Л. Етнопедагогіка – основа розвитку вітчизняної педагогіки. Збірник матеріалів Міжнародної наукової конфе- ренці «1025-річчя історії освіти в Україні: традиції, сучас- ність та перспективи». 2014. С. 185-194. 6. Салата О. Цивілізаційний підхід у викладанні історії: від нау- кової концепції до шкільної аудиторії. Історія та географія. 2016. №53. С. 98-105. 7. Стародубець В., Печериця Г. «Сродна праця» як онтологічна засада щастя людини (за філософією Г. Сковороди). Актуа- льні проблеми сучасної філософії та науки: виклики сього- дення: зб. наук. праць. Київ: КВІЦ, 2020. С. 81-83. 8. Ушинський К. Вибрані педагогічні твори у 2-х т. Київ : Рад. школа, 1983. Т. 1. 488 с. 143 Ростислав КОВАЛИШЕН, здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 073 Менеджмент Науковий керівник – Вікторія ФЕДОРЧУК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогічки та менеджменту освіти ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В СУЧАСНОМУ ЗАКЛАДІ ОСВІТИ Соціально-економічні зміни, що відбуваються в умо- вах глобалізації та освітніх реформ, детермінують значні перетворення в сучасних закладах освіти, зокрема й щодо організації зв’язків з громадськістю. Ці перетворення ви- магають певних змін у підходах до організації зв’язків з громадськістю в закладах освіти. Теоретичні та практичні проблеми організації зв’язків з громадськістю розглядали зарубіжні вчені С. Блека, Д. Дороті, Ф. Джефкінса, П. Джексона, Д. Грунінга, С. Ка- тліпа, У. Юрі та багатьох інших. В Україні цей напрямок досліджували вчені В. Бебик, Н. Нижник, В. Олуйко, І. Слісаренко, С. Чукут та інші. Комунікації сьогодні стають складними, а межі кому- нікацій між закладами освіти та суспільством в цілому рухливими і мінливими. Особливістю зв’язків з громадсь- кістю як соціальної діяльності є не лише створення успіш- них комунікативних зв’язків та позитивного іміджу за- кладу освіти, але й гармонійних відносин між закладом і суспільством. Комунікації закладу освіти – це результат взаємодії ве- ликої кількості чинників, частину з яких можна контролю- вати. Завдяки доцільному використанню певних методів, форм, дотриманню відповідних принципів організації зв’язків з громадськістю, заклади освіти можуть демонстру- вати свою індивідуальність – через запропоновані освітні програми та послуги, ставлення до педагогічних працівни- ків та здобувачів освіти, через свій імідж тощо [2]. Зокрема, розглянемо принципи, яких варто дотримува- тися кожному спеціалісту з організації зв’язків з громадські- стю для досягнення найбільш ефективних результатів. 144 1. Правдивість. Зв’язки з громадськістю направлені на ро- боту з реальними подіями, фактами та людьми, тому для ефективної та успішної діяльності необхідною є абсолют- на правдивість, ретельна перевірка даних, чітке плану- вання і виконання програм, головною метою яких по- винно бути задоволення інтересів громадськості. 2. Суспільні інтереси. По своїй суті, зв’язки з громадськіс- тю орієнтовані на надання послуг, в яких суспільні ін- тереси, тобто інтереси здобувачів, їхніх батьків мають головне значення. 3. Чистота ЗМІ. Засоби масової інформації являються ос- новними каналами комунікації з різними групами населення, тому вони мають зберігати чистоту цих ка- налів, запобігаючи потраплянню в них неправдивої, оманливої інформації. 4. Ефективні комунікації. Важливо, щоб інформація пе- редавалася від закладу освіти до громадськості і у зво- ротному напрямку до тих пір, доки не буде досягнуте порозуміння з обох сторін. 5. Використання наукових методів. Щоб досягти кращої комунікації в обох напрямках необхідно вміти розуміти думки і настрої різних груп населення, постійно засто- совувати наукові методи вивчення громадської думки. Для глибшого розуміння проблем громадськості та по- шуку шляхів виходу з них, варто покладатися не на ін- туїцію, а спиратися на надбання соціальних наук, та- ких як психологія, соціологія, соціальна психологія та користуватися їх методологією вивчення громадської думки та процесів комунікації. 6. Міждисциплінарний підхід. Успішна комунікація потре- бує постійного включення й адаптації до своїх умов су- міжних дисциплін, таких як теорія пізнання, психологія людини, соціологічні, політологічні, економічні та історич- ні теорії. Тому використання міждисциплінарного підхо- ду є важливим принципом для досягнення ефективності. 7. Своєчасність подання інформації. Завчасне роз’яс- нення громадськості суті проблеми, до того моменту, коли вона переросте у кризову ситуацію, також необ- хідним є надання своєчасних порад. 8. Етика поведінки. Комунікація відбувається з дотри- манням багатьох вимог та критеріїв, але основне – це етика поведінки [1]. 145 Завдяки успішній організації зв’язків з громадськістю заклад освіти буде не лише ефективно працювати, але й являтиме собою єдину команду. Адже ефективне функці- онування закладу освіти напряму залежить від сприйнят- тя його суспільством, врахуванням потреб та інтересів оточуючого середовища. Треба завжди дотримуватися ос- новних принципів, шукати нові технології, враховувати тонкощі та адаптуватися до змін, які відбуваються дуже швидко в нашому світі. Список використаних джерел: 1. Березенко В.В. PR в Україні наукове осмислення феномену: монографія. Київ: Академія Української преси; Центр Вільної Преси, 2013. С. 170-192. 2. Королько В.Г. Зв'язки з громадськістю. Наукові основи, мето- дика, практика: підручник. 3-є вид. доп. і перероб. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2019. 831 с. Тарас МАХОВСЬКИЙ, здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Історія) Науковий керівник – Оксана ГОРБАТЮК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки та менеджменту освіти РЕФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Одним із ключових завдань української освіти в умо- вах світових кризових явищ й, зокрема, російсько- української війни, є вдосконалення та модифікація сис- теми історичної освіту. Визначну роль у процесі модерні- зації освітнього простору відіграють інформатизація й глобалізація – важливі складники розвитку суспільства, що зумовлюють зміни у підходах до навчання нового по- коління загалом та загальноосвітній системі держави зок- рема. Тому, вбачаємо доцільним характеристику основних напрямів реформування історичної освіти в Україні, ви- значення перспектив та можливих проблем. Вивчення процесів розвитку історичної освіти в Украї- ні, особливостей державної політики у сфері вдосконалення 146 шкільного навчання – у полі зору таких науковців, як: О. Гомотюк, Н. Ігнатенко, Г. Казакевич, В. Михайлюк, О. По- метун, Т. Ремех, Г. Сєрова та ін. Дослідниками окреслено особливості процесів євроінтеграції, описано основні плюси та мінуси історичної освіти в «Новій українській школі», оха- рактеризовано доцільність інтегрованих курсів тощо. Важливим етапом усвідомлення державою важливос- ті модифікації існуючої системи навчання історії у школах став наказ МОН «Про концептуальні засади реформуван- ня історичної освіти в системі загальної середньої освіти». У нормативно-правовому акті зосереджено увагу на ана- лізі тих аспектів, що перешкоджають якісному застосу- ванню навчально-методичного потенціалу курсу з історії у школі для навчання, виховання та розвитку учнів. Йдеть- ся, зокрема, про:  складність узгодження тривалості уроку з обсягом ма- теріалу та очікуваними результатами від вивчення кур- су. Мається на увазі надмірне обтяження курсу «фак- тичним» матеріалом та низьку зорієнтованість на роз- виток предметних та загальних умінь й навичок;  неякісне змістове наповнення навчальних текстів, одно- боке висвітлення тем, поверхневу та часом примітивну інформацію про окремі історичні періоди, культуру тощо;  проблему інтеграції історії та громадянської освіти в єдиний курс (така методика широко практикується в європейських країнах, оскільки дозволяє під час опа- нування курсу історії вивчати процеси розвитку суспі- льства, становлення прав людини тощо;  прогалини у підготовці та підвищенні кваліфікації вчи- телів; застарілі програми ускладнюють повноцінне зро- стання та розвиток як досвідчених педагогів, так і майбутніх учителів [2]. Окрім того, загальними для української системи осві- ти є проблеми мотивації вчителів та учнів, неналежного навчально-методичного забезпечення, робота в умовах дистанційного навчання, та неналежна ефективність на- вчання в умовах ракетних обстрілів та повітряних тривог. Вирішення даних проблем стоїть одним із першочергових завдань держави та освітян для ефективного компетент- нісного навчання та виховання підростаючого покоління. 147 Попри ряд проблем, котрі існують у системі загальної середньої освіти, вона продовжує рухатись вперед. Основ- ним чинником реалізації реформування освітньої системи та, відповідно, й історичної освіти, стала «Нова українська школа». Насамперед йдеться про зміну формаційного підхо- ду до вивчення історії. Як зауважує Н. Ігнатенко, вивчення історії у реформованій школі базується на державотворчо- му, антропологічному, цивілізаційному та націєтворчому підходах [1, с.1044]. Це дозволяє більш широко розуміти сві- тові та національні історичні процеси, проводити паралелі між ними та створювати толерантне суспільство. Процес реформування системи загальної освіти та істо- ричного компонента пов’язаний з рядом інших аспектів. Скажімо, в останні роки триває процес євроінтеграції в осві- тній галузі. На думку Г. Сєрової, українська історична освіта повинна виховувати в учнів почуття патріотизму та історич- ної пам’яті у симбіозі із розумінням єдності України та її на- роду з Європою та демократичними цінностями [4, c.112]. Відображенням процесу євроінтеграції стало ство- рення своєрідних модульних, інтегрованих курсів історії України та всесвітньої історії. Такі інтегровані курси до- зволяють усвідомлювати історичні процеси цілісно без відриву національної історії від світової. Однак в умовах євроінтеграції не варто забувати про патріотичне вихо- вання, що, на думку Т. Ремех, є одним із найактуальніших завдань системи освіти, оскільки Україна перебуває в центрі важливих подій світової історії. На думку дослід- ниці, патріотична налаштованість громадян особливо значення набуває в умовах повоєнної відбудови України, оскільки міцна громадянська позиція, критичне мислення дозволять ефективно працювати на благо держави та знайти власну, суспільно важливу роль [3, с.1262]. Таким чином, в сучасній системі освіти існує чимало проблем, як-от: мотивована діяльність учителів та учнів, недосконалість навчального матеріалу, складнощі у ство- ренні інтегрованих курсів, підготовці професійних кадрів у галузі історії. Сучасна державна політика у сфері освіти намагається долати труднощі шляхом упровадженням реформ, проте дієвість останніх часто незначна. Вважаємо, що історична освіта в Україні потребує докорінних змін у зміст навчальних програм, підручників та переходу від лінійної до концентричної системи нав- 148 чання. Процес євроінтеграції української освіти є важли- вим чинником таких змін, що вплинуть на процес нав- чання історії нового українського суспільства. Список використаних джерел: 1. Ігнатенко Н.В. Трансформація змісту історичної освіти в па- радигмі «нової української школи». Вісник освіти та науки. 2024. №4 (22). С. 1033-1046. 2. Наказ МОН № 1072 від 30.07.2024 року про «Концептуальні за- сади реформування історичної освіти в системі загальної серед- ньої освіти». URL: https://mon.gov.ua/npa/pro-zatverdzhennia- kontseptualnykh-zasad-reformuvannia-istorychnoi-osvity-v-sys- temi-zahalnoi-serednoi-osvity (дата звернення: 15.10.2024). 3. Ремех Т.О., Сєрова Г.В. Роль історичної освіти в становленні патріотичних цінностей та громадянської свідомості здобува- чів освіти. Актуальні питання у сучасній науці. 2024. №4 (22). С. 1259-1269. 4. Сєрова Г.В. Оновлення змісту шкільної історичної освіти в кон- тексті євроінтеграції. Науковий часопис Національного педагогіч- ного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 5. Педагогічні науки: реалії та перспективи: збірник наукових праць. Київ: Ви- давничий дім «Гельветика», 2022. Спецвипуск. Т. 2. С. 112-115. Вікторія СЛИВА, студентка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Біологія та здоров’я людини) Науковий керівник – Оксана ГОРБАТЮК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки та менеджменту освіти НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ МЕТОДУ «ВИБУХУ» У ВИХОВАННІ УЧНІВ Вивченням праць Антона Семеновича Макаренка займалися і продовжують займатися численні педагоги, психологи, соціологи та історики з усього світу. Безпосе- редні учні та послідовники Макаренка, такі як О.С. Запо- рожець, В.Н. Сорока-Росинський зробили значний вклад у розвиток і популяризацію його ідей. Вагомий внесок у ви- вчення педагогічної спадщини Макаренка, зокрема мето- ду «вибуху» зробила Л. Порохня. 149 На уроках використовуються різні методи та прийоми виховання, які можна поділити за характером на групи, а саме: переконання, вправи, заохочення і покарання. Специфічним і спірним є метод «вибуху», який впро- ваджував і описав Антон Семенович Макаренко. «Під ви- бухом,  писав А.С. Макаренко,  … Я маю на увазі рап- тову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі її праг- нення». Цей метод не можна віднести ні до заохочення, ні до покарання [1]. Специфіка методу «вибуху» виражається в тому, що він робить сильний вплив на всі якості особистості: як по- зитивні, так і негативні. Крім того, він може виявитися серйозним стресом для всього колективу вихованців. Це обумовлює обмеженість його застосування. Використання методу є початковим етапом виховного впливу на окре- мих учнів, який відкриває можливості подальшого засто- сування стандартних методів, спрямованих на розвиток основних моральних і духовних якостей особистості, та- ких як переконання чи перевиховання [2]. Основними типами вибуху в педагогічній практиці є наступні:  Вибух в психіці об’єкта виховного впливу. Вплив вияв- ляється з боку навчального колективу або педагога. Во- ни надають об’єкту несхвалення, не приймають його поведінку, протистоять йому, висувають вимоги. Це за- гострює емоційну напруженість учня, надає на нього психологічний тиск.  Вибух в психіці суб’єкта виховного впливу. Педагог ви- бухає і демонструє учневі поганий приклад, який по- винен активувати позитивні якості об’єкта і змусити протистояти педагогу, що, тим самим, розвиває його, як особистість.  Колективний вибух. Цей вибух викликаний прагнен- ням до індивідуалізації, небажанням бути таким же, як всі, прагненням відрізнятися від інших членів колекти- ву. Учень прагне до вираження своєї індивідуальності, персоналізації своїх прагнень і потреб. Колективний вибух є наочним засобом впливу, що засвоюється шви- дко і на тривалий часовий період [2]. «Вибух» необхідний для того, щоб здійснити миттєвий вплив, який змінює бажання та прагнення людини, змушує 150 її переосмислити свої мотиви і вчинки. Вимога, висунута всім колективом, унеможливлює розвиток протистояння, по- вністю вирішує конфлікт і не створює інших. Вона не пови- нна викликати фізичного чи морального страждання, її суть полягає в іншому – усвідомленні своєї помилки. Важливими функціями, які виконує «вибух», є зняття напруги в сто- сунках, припинення розгортання конфлікту деструктивним шляхом, відновлення комунікації та міжособистісної взаємо- дії, створення передумов для виховання особистості [3]. В.А. Семиченко вважає, що людина за своєю приро- дою є соціальною істотою, яка задовольняє свої потреби, в тому числі й головну потребу – приналежність до суспільс- тва, у взаємодії з іншими [4]. Опинившись виключеними з колективу, індивіди втрачають своє право бути особисто- стями і починають замислюватись над тим, чому колек- тив відмовляє їм у цьому праві. Як зазначалося раніше, велике емоційне переживання є поштовхом до самопіз- нання та усвідомлення своїх негативних особистісних ха- рактеристик, що потребують корекції. Таке усвідомлення є тільки першим кроком у перевихованні людини. «Вибух» руйнує старі уявлення, стереотипи, способи поведінки ін- дивіда, готує підґрунтя для перебудови особистості, а суть перевиховання полягає в тому, що їх місце повинен за- йняти позитивний досвід взаємодії з людьми [3]. Необхідно усвідомлювати, що метод «вибуху» варто ви- користовувати з урахуванням індивідуального підходу до людини й в поєднанні з іншими методами виховання, які забезпечують розвиток та становлення особистості в колек- тиві. А.С. Макаренко ніколи не розглядав один метод, яким би він не був хорошим, дієвим засобом, якщо цей метод був відірваний від цілісної системи виховання особистості і на- голошував на тому, що один і той самий метод в різних умо- вах може мати неоднаковий результат. Важливо звернути увагу на те, які конфлікти бажано вирішувати за допомогою цього методу. У колективі досить часто виникають складні стосунки, але було б фізично неможливо доводити всі конф- лікти до «вибуху», створюючи постійно нездорову, нервову атмосферу. «Вибух» виправданий тільки тоді, коли весь ко- лектив стоїть на боці вихователя і його члени не мають сум- ніву щодо необхідності покарання [3, с.5]. Отже, метод «вибуху» здатен чинити значний вихов- ний вплив на особистість учня, він відіграє велику роль у 151 вирішенні деструктивних конфліктів у колективі, проте використовувати його варто усвідомлено з урахуванням індивідуального підходу до людини й в поєднанні з інши- ми методами виховання. Список використаних джерел: 1. Метод вибуху. URL: https://pidru4niki.com/15950210/- pedagogika/metod_vibuhu (дата звернення: 27.09.2024). 2. Метод вибуху в педагогіці. URL: https://moyaosvita.com.ua/- pedagogika/metod-vibuxu-v-pedagogici/ (дата звернення: 28.09.2024). 3. Гагіна Н.В. Метод «вибуху» А.С. Макаренка як спосіб вирі- шення деструктивних конфліктів і виховання особистості в колективі. URL: http://eprints.zu.edu.ua/2741/1/08gnv- vok.pdf (дата звернення: 03.10.2024). 4. Семиченко В.А. Психологія особистості. Київ: Видавець Еш- ке О.М., 2001. С. 21-47. 5. Ярмаченко М.Д. Сучасність педагогічної спадщини А.С. Ма- каренка: До 100-річчя з дня народження. Київ: Т-во «Знан- ня», УРСР, 1988. 48 с. Анастасія ФАРІОН, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 014 Середня освіта (Історія та правознавства) Науковий керівник – Оксана ГОРБАТЮК, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки та менеджменту освіти ЗНАЧЕННЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ВИМОГ Потреба у модернізації змісту дошкільної освіти є ба- зовою складовою дошкільної освіти, що визначається від- повідно до державної політики розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, галузевих реформ Закону України «Про до- шкільну освіту» та Закону «Про охорону дитинства», і тен- денції розвитку цивілізації в нову епоху. Модернізація змісту дошкільної освіти означає його вдосконалення та зміну відповідно до вимог часу, не порушуючи основ, ста- більності та необґрунтованої регламентації, а збагачуючи новими прогресивними поняттями [3]. 152 Завдання дошкільної освіти (від трьох до шести-семи років) скеровані на пряме зростання дітей, набуття дошкі- льної зрілості в різних формах дитячої діяльності, форму- вання основних здібностей, необхідних для подальшого роз- витку в школі, особливо спілкування, навички командної роботи, креативність, критичне мислення тощо [2]. Світова освітня практика по-різному підходить до вио- кремлення в дошкільній освіті передшкільного періоду, ви- значаючи його з чотирьох, п’яти та шести років. Діти цього віку здобувають освіту переважно в дошкільних відділеннях початкових шкіл. В українській системі дошкільної освіти передшкільний період охоплює старший дошкільний вік – шостий-сьомий рік життя – і є обов’язковим для націленого набуття дошкільної освіти [2]. Освітня практика в усьому світі по-різному трактує та визначає поділ дошкільних ступенів, характеризуючи його з чотирьох, п’яти та шести років. Діти в цьому віці в основно- му здобувають освіту в закладах дошкільної освіти [2]. Проєкти, ігри, навчання та дослідницька діяльність, як позакласні методи організації навчально-виховного процесу, надають кожній дитині можливість усвідомити себе серед інших, знайти своє місце в дитячо-дорослому угрупуванні, створюючи сприятливі умови для формування базових осо- бистісних здібностей дітей (активність, самостійність, ініціа- тивність, творчість, відповідальність тощо) [1]. Серед різноманітних форм навчально-виховного про- цесу особливе значення мають організовані дорослими пізнавальні заходи для дітей, у яких вони отримують не- обхідний імпульс для цілеспрямованої реалізації своїх ідей, вчаться мислити, пізнавати та конструктивно роз- виватися, взаємодіяти з однолітками та дорослими. Хоча використання ІКТ є актуальним для завдання формуван- ня базових споживчих навичок у дітей старшого дошкіль- ного віку, його слід розглядати як допоміжний засіб, оскі- льки визнання особистої активності, ініціативності та по- будова міжособистісних зв’язків відбувається у дітей у їх реальному житті. Формування комп'ютерної грамотності дітей вважається одним із завдань варіативної частини національних стандартів і може здійснюватися в дошкі- льних навчальних закладах при відповідних умовах і су- ворого дотримання санітарних та гігієнічних вимог [1]. 153 Створення умов, що сприятимуть розвитку унікально- сті, здібностей і талантів у дошкільному навчальному за- кладі, сприятиме різноманітним майбутнім успіхам дітей, а в свою чергу позитивно вплине на добробут країни. З гуманістичного погляду дошкільний період розглядається як: етап усвідомлення особистістю власної гідності, етап підготовки до наступного етапу життя – шкільного дитин- ства; у цей період формуються не тільки передумови, а й основні характеристики особистості, які визначатимуть її напрямок, поведінку та діяльність впродовж життя [3]. Процес реформування потребує тісного зв’язку з нау- кою для забезпечення наукового розвитку в залученні по- тенціалу недержавних інститутів громадянського суспіль- ства для підтримки питань освіти на громадських засадах у країні; для збагачення модернізації змісту та організа- ційних тверджень дошкільної освіти згідно з викликами цивілізації [2]. Необхідно запозичувати міжнародний досвід, опанову- вати передові інновації і налагоджувати контакти з науко- вими установами, які вивчають зміст і організаційні особ- ливості дошкільної освіти в Україні та за межами країни, навчальними закладами та закладами, що реалізовують під- готовку та перекваліфікацію працівників освіти [2]. В процесі сучасного розвитку суспільства основними процесами підвищення якості дошкільної освіти є: норму- вання змісту дошкільної освіти на основі відповідності наці- ональним стандартам дошкільної освіти; втілення в заклади дошкільної освіти Національного базового плану розвитку дитини дошкільного віку, який має постійну частину змісту освіти, використовуються інші плани, які відображають йо- го варіативну частину, поглиблюють, розширюють і уточ- нюють зміст такої освіти; покращення системи контролю та оцінки дошкільної освіти, коригування гуманітарного пог- ляду на діяльність закладів дошкільної освіти [3]. Оновлений комплексний зміст дошкільної освіти в ас- пекті завдань Нової української школи потребує таких взірців освітнього процесу (екологічних та інших), які ґру- нтуються на принципах пріоритетності пізнавального досвіду над інформацією, взаємодії партнерів, активізації самого себе, індивідуальної участь кожної дитини, діалогі- чного формату освітнього процесу тощо [1]. 154 Тому розвиток дітей дошкільного віку, формування особистості – це питання, які потребують невідкладного вирішення в дошкільному навчальному закладі. Новий зміст освіти дозволив педагогам змінити традиційні пог- ляди вчителів на дітей. Формування особистості дітей пе- редшкільного віку на цьому етапі соціального розвитку не можна віднести до цілком керованих ззовні процесів, оскільки це суперечило б природі розвитку особистості як самодіяння. Далекосяжним напрямом продовжує бути до- слідження розвитку дошкільної освіти в контексті євроін- теграційного процесу в Україні. Список використаних джерел: 1. Богуш А. та інші. Концепція освіти дітей раннього та дошкі- льного віку. Національна академія педагогічних наук України. 2020. С. 17-20. URL: http://tvogovt.zp.ua/sites/default/files/- koncepciya_osvity_ditey_rannogo_ta_doshkilnogo_viku_vid_09_0 7_2020.pdf (дата звернення: 06.10.2024). 2. Дошкільна освіта: сучасні стратегії, цінності й пріоритети. URL: https://vseosvita.ua/c/vseosvita/post/6729 (дата звер- нення: 06.10.2024). 3. Кошель А. П. Значення дошкільної освіти на сучасному етапі розвитку суспільства. URL: http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/- jspui/bitstream/123456789/3635/1 (дата звернення: 06.10.2024). 155 ЗМІСТ Секція 1. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ ГОРДІЙЧУК Ангеліна. Діяльнісний підхід як засіб розвитку організаторських здібностей дітей молодшого шкільного віку ....................... 3 ДУБЧАК Анна Вплив соціального довкілля на формування соціально-громадянської компетентності дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку ........... 7 ДЯВОЛЮК Ірина Формування фінансової грамотності молодших школярів під час освітньої діяльності ............. 13 КАШИНА Ірина Використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках «Я досліджую світ» у початкових класах ........ 17 КЛІЩ Юлія Діяльнісний підхід у початковій школі як засіб формування життєвих компетентностей молодших школярів ............................. 20 КУЧЕРУК Руслана Комунікативний підхід як засіб розвитку мовленнєвих здібностей молодших школярів на уроках англійської мови в умовах Нової української школи ................................... 24 КУЧИНСЬКА Ліна Методика роботи зі словниковими словами як важливий елемент формування орфографічної грамотності молодших школярів ............. 28 МАШИНЦЕВ Віктор Дослідно-експериментальна робота з формування фінансової грамотності молодших школярів ................... 32 156 НИЧВИДЮК Олександра Діагностика сформованості уявлень молодших школярів про геометричні тіла........................ 35 НОВАК Любов LEGO як інноваційна технологія навчання та розвитку молодшого школяра ...................................... 39 ОНИШКО Марія Комунікативні умови формування мовленнєвої компетентності молодших школярів ........... 44 ОНИШКО Марія Використання колажної наочності на уроках англійської мови в початковій школі ............................... 47 ПРОЦКОВА Віта Розвиток креативного мислення молодших школярів як засіб активізації їх пізнавальної діяльності ................. 50 ТАТАРЧУК Марина Сучасна українська література для дітей як засіб формування національно-культурної ідентичності молодших школярів..................................... 54 ШКІЛЬ Анастасія Формування культури спілкування молодших школярів на уроках української мови ............ 59 ЯРОВА Юлія Використання штучного інтелекту в освітньому процесі початкової школи ........................... 62 Секція 2. МИСТЕЦЬКА ОСВІТА В СУЧАСНОМУ ОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ АНТОЩИШЕНА Уляна Методологічні аспекти датування реставраційних полотен на прикладі твору «Чудесний улов риби» ....................................................... 65 БАРДАЧОВ Андрій Використання аудіовізуальних технологій у сучасній системі навчання на уроках інтегрованого курсу «Мистецтво» ..................................... 68 157 БАШИНСЬКА Анна Аналіз графічно-оповідних властивостей мальопису ....... 71 БУГЕРА Андрій Формування громадянської активності учнів закладів загальної середньої освіти на уроках мистецтва ............ 74 БУГЕРЧУК Леся Індивідуальний підхід до учнів НУШ під час гурткової діяльності з формування співочих умінь та навичок ....... 77 БУЛИГІН Ігор Особливості співацького розвитку учнів початкових класів ................................................... 81 ГАВАЗА Олександра Особливості використання українського пісенного фольклору на уроці мистецтва ........................ 83 ДАНІЛОВА Богдана Музичне виховання першокласників засобами цифрових технологій ........................................ 86 ЛЕХМАН Анна Деякі особливості ліквідації проривів на полотнах та хоругвах ................................................... 91 ЛОЦМАН Руслана Україно-канадський проєкт «Збережи мову і культуру своєї бабусі» в просторі сучасної мистецької освіти ........ 94 МАЛАНЧІЙ Олег Розвиток відчуття ритму у школярів на уроках музичного мистецтва у закладах загальної середньої освіти .............................. 97 МАЛАНЧІЙ Христина Формування пізнавальної активності молодших школярів у процесі вивчення музичної грамоти на уроках музичного мистецтва ..................................... 100 МОРОЗОВ Святослав Трипільска орнаментика – багатовимірне джерело світоглядних концепцій ................................... 103 МОТРІЙ Дмитро Специфіка відновлення живопису на полотні з початковою руйнацією .............................. 106 158 МУДРИК Роман Унікальність та особливості розчистки полотна зі складним саржевим плетінням ..................... 109 НИКОЛАЇШИН Світлана Патріотичне виховання здобувачів загальної середньої освіти засобами сучасної української музики ................ 112 ОРЄШИНА Анастасія Відновлення двобічних іконописних зображень в сучасній реставраційній практиці .............................. 115 СУХАНОВА Дана Специфіка формування естетичної свідомості школярів на уроках мистецтва ..................... 118 ТИМЧИШИНА Вікторія Формування громадянської відповідальності здобувачів освіти в НУШ ................... 120 УНГУРЯН Михайло Музично-естетичне виховання учнів закладів загальної середньої освіти засобами української народної музики .......................... 124 ЧОРНИЙ Максим Використання інноваційних технологій на уроках «мистецтва» в НУШ ........................................ 127 ШЕВЧУК Ольга Аспекти регенерації проривів у творах станкового живопису на полотні ..................... 130 Секція 3. ІННОВАЦІЙНА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОСВІТИ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ВОЙТКОВА Єлизавета Сучасні підходи до управління розвитком творчого потенціалу педагогічного колективу закладу освіти ...... 135 ЄРЕМЕЄК Максим Етнопедагогіка як основний шлях формування соціальної та громадянської компетентностей педагога .................................................. 138 159 КОВАЛИШЕН Ростислав Принципи організації зв’язків з громадськістю в сучасному закладі освіти ............................................. 144 МАХОВСЬКИЙ Тарас Реформування історичної освіти: проблеми та перспективи ............................................... 146 СЛИВА Вікторія Неоднозначність методу «вибуху» у вихованні учнів .... 149 ФАРІОН Анастасія Значення дошкільної освіти у контексті сучасних освітніх вимог .............................. 152 160 Міністерство освіти і науки України Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка НАУКОВЕ ВИДАННЯ АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ І ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ, м. КАМʼЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ, 23-24 ЖОВТНЯ 2024 р. ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ Підписано 20.12.2024. Формат 60х84/16. Гарнітура «Книжник». Об’єм даних 1,36 Мб. Обл.-вид. арк. 7,9. Зам. № 1153. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, вул. Огієнка, 61, м. Кам’янець-Подільський, 32300. Свідоцтво серії ДК № 3382 від 05.02.2009 р. Виготовлено в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, вул. Огієнка, 61, м. Кам’янець-Подільський, 32300.