Abstract:
У статті аналізується проблема рецепції історико-географічних уявлень античних авторів про Скіфію у наукових працях 1820–1870-х рр. Наголошується, що найдавніші історико-географічні знання про територію сучасної України належать до античної доби (VIII ст. до н.е. – VI ст. н.е.). Початок формувань історико-географічних уявлень давніх греків загалом і про Північне Причорномор’я зокрема засвідчений ще епічними поемами Гомера. Різноманітну історико-географічну інформацію містили праці Геродота, Страбона, Плінія, Птолемея та інших античних авторів. Рецепція античної спадщини активно здійснювалася гуманістами та ученими романтичного напряму історіографії наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст. У 1820–1870-х рр. у країнах Західної Європи та в Російській імперії з’явилися нові переклади античних творів, а також дослідження з проблем історичної географії античної доби. Передусім це було пов’язано з активізацією археологічних досліджень на території Північного Причорномор’я, а також у самій Греції. Прикметно, що перший науковий трактат Карла Ріттера, призначеного у 1820 р. професором Берлінського університету (в майбутньому – одного із засновників сучасної географічної науки), був присвячений давній історії народів, що мешкали на Кавказі та берегах Понту Евксинського. Значну роль відіграли засновники, активні члени та кореспонденти Одеського товариства історії і старожитностей. Аматори та учені здійснювали власні переклади фрагментів творів античних авторів (А. Фабр, М. Мурзакевич, М. Палеолог, О. Панагіодор-Ніковул та інші). Вони обстежували береги Чорного моря та робили спроби з’ясувати географію Скіфії (М. Надєждін, Ф. Бруун, П. Беккер, П. Бурачков та ін.). М. Надєждін та Ф. Бруун підготували авторські карти Скіфії за часів Геродота. Обмін науковою інформацією, публікація перекладів античних авторів стали міцним фундаментом для майбутніх історико-географічних досліджень Північного Причорномор’я.
