Автобіографії шістдесятників: художній та фактологічний модуси сприйняття

Abstract

Осмислюються жанрові особливості письменницької автобіографії як однієї зі складових художньо- документального метажанру. Об’єктом дослідження послужили автобіографії шістдесятників, у творчості яких така генологічна конструкція локальна й наявна лише у спадщині В. Діденка, Б. Нечерди, Н. Світличної, В. Стуса та Григора Тютюнника. На відміну від великих епічних творів, що традиційно вважаються автобіографічними, власне автобіографія тяжіє до жанрових форм малих розмірів, створена від першої особи і в хронологічній послідовності висвітлює найважливіші віхи життєвого і творчого шляху письменника. В основі таких зразків – визначена схема, яка здебільшого використовується в канцелярському діловодстві. Письменницькі автобіографії пишуться за певним шаблоном, у них художні складники рівнем своєї інформативності поступаються перед документальним фактажем, але розкривають програмові життєві орієнтири й світоглядні переконання письменників. Вони позбавлені композиційної, фабульної і наративної однорідності, їм властива формозмістова та стильова розмаїтість.

The article interprets genre peculiarities of a writer’s autobiography as one of the components of fictional-documentary metagenre. As the object of study the author chose autobiographies of the Ukrainian writers of the 1960s in whose works such a genealogical construction is local and is present only in the heritage of V. Didenko, B. Necherda, N. Svitlychna, V. Stus and Hryhir Tiutiunyk. In contrast to large epic works that are traditionally considered autobiographical autobiography properly is inclined to genre forms of small size created from the first person and enlightens the most important moments of the writer’s life and creative work in chronological succession. Such samples are based upon the definite scheme mainly used in clerical work. The writers’ autobiographies are written according to a certain template, the fictional components in them yield their informative level to the documentary facts but they reveal programmed life guidelines and world-view beliefs of the writers. By their thematic and style creating features autobiographies are quite heterogeneous and can be subordinated to certain systematization. Our observations enable to suggest our own classification of chronology writings represented by three varieties: factual, fictional and mixed. In such a format they get rid of the dependence on memoir prose and function fully as an independent artistic phenomenon, reflecting mainly life and creative credo of their author. Autobiographies are devoid of compositional, fable and narrative homogeneity, they are characterized by the diversity of the form, content and style.

Осмысливаются жанровые особенности писательской автобиографии как одной из составляющих художественно-документального метажанра. Объектом исследования послужили автобиографии шестидесятников, в творчестве которых такая генологическая конструкция является локальной и присутствует только в наследии В. Диденко, Б. Нечерды, Н. Светличной, В. Стуса и Григора Тютюнника. В отличие от больших эпических произведений, которые традиционно считаются автобиографическими, собственно автобиография тяготеет к жанровым формам малых размеров, созданная от первого лица и в хронологической последовательности, освещает важнейшие вехи жизненного и творческого пути писателя. В основе таких образцов - определенная схема, обычно используемая в канцелярском делопроизводстве. Писательские автобиографии пишутся по определенному шаблону, в них художественные составляющие по уровню своей информативности уступают документальным материалам, но раскрывают программные жизненные ориентиры и мировоззренческие убеждения писателей. Они лишены композиционной, фабульной и нарративной однородности, им свойственно формосодержательное и стилевое разнообразие.