У статті зроблена спроба ретроспективного аналізу концептуальних підходів теорії політичного транзи- ту кінця 1990-х – початку 2000-х років як складових частин політичної транзитології. Обґрунтовано причини необхідності переосмислення та затребуваності окремих теоретичних положень і підходів до транзитивних процесів. Визначено, що науковий потенціал політичної транзитології не вичерпано і, як важливий аналітичний інструмент, теорія транзиту не має бути відкинута. Доведено, що змістом новітнього періоду розвитку транзитології став аналіз переходів не від традиційного суспільства або правого авторитарного режиму, а від «соціалістичного» типу суспільства. Зазначено, що багатовекторність форм переходів є досить різноманітною, їх не можна заздалегідь передбачити. Зауважено різноманітність підходів щодо аналізу політичного тран- зиту. Зокрема: транзитивні переходи в посткомуністичних країнах як складник єдиного глобального процесу демократизації; транзитивні переходи в посткомуністичних/пострадянських країнах як специфічне явище за стартовими умовами, акторами політичного процесу і завданнями стабільності та стійкості демократич- ного розвитку в посткомуністичних країнах. Доведено, що у вивченні політичного транзиту можна визначи- ти три найбільш вагомі напрями дослідження перехідних періодів – елітистський, інституціональний і аналіз проміжних й альтернативних форм постперехідних режимів. Проаналізовано три ідеальні типи пострадянсь- ких авторитарних режимів: автократію, олігархію, ексклюзивну республіку. Визначено, що представники теорії інституціоналізму, які орієнтувалися насамперед на інституціональні макроструктури, намагалися через еволюцію політичних інститутів, їхніх регулювальних правил і норм розкрити глибинні механізми політичної динаміки. Доведено, що інституціоналізм у поєднанні з теорією раціонального вибору,набув статусу однієї з найважливіших методологічних засад досліджень переходів.
The proposed article attempts to retrospectively analyze the conceptual approaches to the theory of the political transit of the late 1990’s – the early 2000’s as the components of the political transitology. The rethinking reason a for certain theoretical positions and approaches to the transitive processes is substantiated. It is determined that the scientific potential of the political transitology has not been fully studied. That is why the theory of the political transit should not be rejected. It is proved that the content of the latest period of development of transitology was the analysis of transitions not from traditional society or right-wing authoritarian regime, but from the “socialist” type of society. It is noted that the multivector forms of transitions are quite diverse and cannot be predicted in advance. A variety of approaches to the analysis of the political transit are highlighted: the political transit in the post-communist countries as a part of a single global process of democratization; the political transit in post-communist / post-Soviet countries as a specific phenomenon under the starting conditions. It is proved, that in the study of the political transit, we can identify the three most important areas of study of the transition periods – the elite theory, the theory of the institutionalism and the theory of analysis of the intermediate and the alternative forms of post-transition regimes. The three ideal types of post-Soviet authoritarian regimes are analyzed: the autocracy, where the power belongs to the narrow circle of the political elite; the oligarchy, where the government is the agent of the bureaucracy and clan groups; the “exclusive” republic, in which the government is accountable to one the part of the population, and the other part of the population is deprived of such a right. It is determined that representatives of the theory of the institutionalism, focusing primarily on institutional macrostructures, tried through the evolution of the political institutions, their regulatory rules and norms, to reveal the deep mechanisms of political dynamics. It is proved that institutionalism (often combined with the theory of a rational choice) has acquired the status of one of the most important methodological foundations of transition research.
