Abstract:
Стаття присвячена одній з актуальних проблем підготовки дітей дошкільного віку з типовим розвитком та їх батьків до взаємодії з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах закладів освіти. Незважаючи на переваги інклюзії для всіх дітей, не всі учасники навчально-виховного процесу можуть прийняти дітей з особливими освітніми потребами. Ця неготовність має не лише матеріально-технічні, а й психологічні та морально-етичні причини. Зазначається, що міжособистісні взаємини, що виникають між дітьми, їхнє ставлення одне до одного, взаємні оцінки та очікування – вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з одно- літками, в оточенні яких вона знаходиться. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин, тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги. Встановлено, що більше половини опитаних дітей дошкільного віку з типовим роз- витком готові товаришувати з дітьми з особливими освітніми потребами, водночас майже половина опитаних дітей не хочуть гратись з дітьми з особливими освітніми потребами. Визначено, що майже третина дітей відчуває страх перед дітьми з особливими освітніми потребами, а бажання навчатись в умовах інклюзії виявили менше половини дітей дошкільного віку з типовим розвитком. Готовність дітей з типовим розвитком до взаємодії з однолітками з особливими освітніми потребами також залежить і від батьків, їхнього відношення до дітей з особливими освітніми потребами. Досліджено ставлення батьків дітей з типовим розвитком до дітей з особливими освітніми потребами та можливості спільного навчання їхніх дітей з дітьми з особливими освітніми потребами. У більшості батьків виявлено позитивне відношення до дітей з особливими освітніми потребами. Проте майже половина опитаних батьків вважають, що діти з особливими освітніми потребами мають відвідувати спеціальний навчальний заклад. Значна частина батьків не знає про можливість спільного навчання їхніх дітей з дітьми з особливими освітніми потребами і навіть теоретично не уявляють, як це можна здійснити.
