Українське питання в діяльності Ліги Націй (1919-1934 рр.)

Abstract

Поразка Перших визвольних змагань призвела до загострення українського питання, оскільки українські землі виявились розчленованими поміж нових держав – СРСР, Польщі, Чехословаччини, Румунії. Ставлення держав-переможниць до України було непослідовним і двояким. З одного боку, Ліга Націй проголошувала право націй на самовизначення, а з іншого боку – не давало такого права українцям. Проте, міжнародна спільнота все ж визнавала за українцями права на існування і вимагала від Польщі і СРСР поважати їх права, зокрема і прагнення до автономії. Протягом міжвоєнного періоду українська еміграція створювала дипломатичні клуби та громадські організації з метою висвітлення українського питання і привернення уваги громадськості. Українці вимагали, аби держави-члени Ліги Націй виконували покладені на них зобов’язання щодо надання українцям автономії. Особливо гострою була полеміка із Польщею та СРСР, котрі всіляко порушували будь-які зобов’язання.