Теоретико-методичні основи залучення студентської молоді до оздоровчої рухової активності

Abstract

У вищих навчальних закладах (ВНЗ) систематичність рухової активності студентів забезпечується обов’язковими заняттями з фізичного виховання, що згідно з відповідними нормативними актами відбуваються двічі на тиждень. Проте така кількість занять навіть при оптимальних параметрах не дозволяє досягати необхідного оздоровчого ефекту, що зумовлює потребу в додатковій руховій активності у позанавчальний час. Зважаючи на пріоритет виконання домашніх завдань, інших різноманітних інтересів, не пов’язаних з означеною активністю, реальність її систематичної реалізації визначається виключно відповідною мотивацією студентів. На сучасному етапі залучення студентів різних за спеціалізацією ВНЗ до оздоровчої рухової активності, передусім у позанавчальний час, знаходиться на низькому рівні, що зумовлює необхідність пошуку шляхів розв’язання проблеми. У психології визначальними для цього є положення теорії самовизначення, у педагогіці – концепції суспільної освіти з питань фізично активного способу життя. Водночас в обох випадках підґрунтям залучення студентської молоді до рухової активності є посилення у них відповідних мотивів шляхом створення адекватних ситуативних чинників та формування необхідних знань й умінь у процесі фізичного виховання. Мета дослідження – науково обґрунтувати технологію залучення студентів до оздоровчої рухової активності у процесі фізичного виховання.