dc.description.abstract |
Схильність до протиставлення – один із характерних виявів природної особливості людського мислення. Останнім часом проблеми антонімії перебувають у колі інтересів багатьох науковців; дискусії стосовно природи й статусу антонімів не сходять з порядку денного наукових форумів. Зокрема, дотепер постає питання про те, чи тільки різнокореневі слова слід вважати антонімами. У мові вся лексика систематична, і антонімія є одним з найважливіших проявів системних відносин в мові і мисленні. Слова і їх значення існують не окремо один від одного, вони з'єднуються в нашій свідомості в різні групи, причому підставою для угруповання служить подібність або пряма протилежність за подібним значенням. Антонімія являє собою одне з істотних вимірів лексико-семантичної системи різних мов. Різноманітні смислові відносини антонімів з іншими категоріями слів, і в першу чергу з синонімами, свідчать про їхній тісний зв'язок, особливо в художньому тексті. Цим продиктовано наше звернення до текстів Ф. Велдон, сучасної англомовної письменниці, яка створила низку творів, у яких антонімічні явища яскраво демонструють протиставлення таких тематичних сфер, як чоловічого і жіночого начала, любові і ненависті, добра і зла тощо. Мета роботи – встановити лексико-семантичні та лінгвопоетичні особливості антонімів у творах Ф. Велдон. |
uk_UA |