Релігійна лексика в художньому мовленні українського духовенства ХХ ст.

Abstract

Сьогодні повною мірою не схарактеризована лінгвістична природа релігійної лексики, не встановлено її компонентний склад, спільні та відмінні ознаки релігійних одиниць. Досі ґрунтовно не описані семантико-стилістичні особливості їх реалізації в художньому контексті. Актуальність нашого дослідження зумовлена інтересом сучасного мовознавства до проблем художнього стилю і, зокрема, його зв’язків з іншими різновидами літературної мови; малою кількістю монографічних досліджень, присвячених системі сакральної лексики, й зокрема релігійним лексичним одиницям, як засобу збагачення художнього мовлення; потребою вивчення художнього мовлення письменників ХХ ст., які були водночас духовними особами, у творчості яких духовність і релігійність відбивають особливості мислення й світосприймання. Об’єктом аналізу обрано мову художніх творів Івана Огієнка та Романа Паньків, які охоплюють період ХХ ст. в українській літературі. Релігійність в житті Івана Огієнка та Романа Паньківа посідає особливо важливе місце, яке на лексичному рівні виявляється, за нашими попередніми спостереженнями, в активному вживанні релігійних лексем, що дає широкі можливості для вивчення семантико-стилістичних інтерпретацій такої лексики в художньому стилі; адже вони обоє є не просто високоосвіченими людьми, а й мають духовний сан. Мета дослідження – встановити семантико-стилістичні особливості релігійної лексики в художньому мовленні українських письменників-священників ХХ ст.