Особливості наративної структури романів Вільяма Стайрона

Abstract

Аналіз численних зв'язків та взаємовпливів культур відкриває великі можливості проникнення в таємниці художнього відображення самої дійсності. А часові та державні кордони у світі літератури володіють гнучким і прозорим характером. Звідси і найбільш несподіване переплетення на різних рівнях самого тексту – від запозичення елементарних сюжетних положень до екстраполювання сторонніх філософських концепцій на національний літературний грунт. У даній роботі маємо намір зупинитись на деяких аспектах проблеми взаємозв'язків і розглянути їх не у компаративістському світлі, а в аксіологічному плані, із акцентом на закономірності історико-літературного розвитку психологічної прози із її загальнолюдськими і суто національними якостями. Подібний підхід дозволяє, не руйнуючи цілісності творчості письменників, визначити таку «спорідненість й відмінність душ», які й обумовлюють діалектику буття світового художнього процесу. На нашу думку, для Стайрона, на відміну від інших екзистенціалістів, погляди на абсурдність життя і, зокрема, алієнацію стають як єдино можливий стан особистості, що є проміжним етапом в сходженні до більш вищих істин. Все ж, особливості наративної структури Стайрона в його творах залишається й досі відкритим питанням і потребує детальнішого вивчення. Метою роботи є вияв своєрідності наративної організації романів В. Стайрона.