Українська періодика як чинник української національної мобілізації другої половини XIX – початку XX ст.

Abstract

Глобальні перетворення у сучасному українському суспільстві вивели в число найбільш пріоритетних напрямів історичної науки проблеми українського націєтворення та розбудови самостійної української держави. Дослідники сьогодні намагаються повно і всебічно проаналізувати весь комплекс аспектів, які сприяли активізації українського національного будівництва, творення української держави, здатної до самостійного культурного, наукового і політичного життя. Через пресу наука і література, мистецтво і освіта найбільше впливають на свідомість читача, саме друк в багатьох випадках є засобом формування і відображення духовного рівня суспільства. Через культурні традиції, багато з яких акумульовані в друкованій духовній спадщині нації, здійснюється зв’язок часів, епох, який оберігає суспільство і цивілізацію від катастрофи асиміляції. А гідне ставлення до друкованих джерел є запорукою національного самозбереження української нації. Будуючи нову державу, українці виробили і нову національно-культурну політику та ідеологію. Одне з провідних місць в ній займають питання задоволення потреб у друкованому слові усіх націй та народностей, що проживають на території України. Цим зумовлений не тільки теоретичний, але й значний практичний інтерес до вивчення діяльності преси. Мета роботи полягає у дослідженні та узагальненні через призму української преси історичного досвіду національної мобілізації українців та боротьби за утворення незалежної Української держави, обґрунтуванні ролі преси як важливого чинника у суспільно-політичних, соціально-економічних та культурних перетвореннях.