Поетика хронотопу оповідань Р. Кіплінга

Abstract

Цікавість до творчої спадщини Ред’ярда Кіплінга, як і до його постаті, не вщухала протягом десятиліть, починаючи з виходу в світ поетичної збірки «Відлуння» (1884), що стала серйозною заявкою на нове слово у поезії, і по наш час. Сім років, відданих Кіплінгом журналістиці, розвинули у ньому природну спостережливість, вміння спілкуватися, уважно слухати мову дитинства, якою він зрештою заговорив. Індія – «країна див» – відкрила йому багато своїх таємниць, що приховувала від більшості сагибів, як тубільці називали білих панів. З повсякденних вражень, з суєти життя народжувалися не лише репортажі, нариси, подорожні нотатки, а й вірші та перші оповідання. Краще з написаного увійде до першої збірки прози «Прості оповідання з гір» (1888). Одним з перших Кіплінг відреагував на зростаючу тенденцію до демократизації, причому, як це не парадоксально, він, безумовно, віддавав перевагу ідеї Імперії перед ідеєю Демократії. Письменник демократизував літературну мову і поетичний стиль, а це є головною умовою художньої революції. Кіплінг здійснив переміну в жанровій ієрархії, перейшовши від традиційного для англійської літератури роману до оповідання, від поеми – до балади та пісні. Метою роботи є аналіз поетики простору і часу в малій прозі Р. Кіплінга.