Концепт «діти» в українському лінгвокультурному просторі

Abstract

Для української лінгвістики важливим є такий підхід до вивчення теми «діти», за якого до уваги беруться явища, що репрезентують онтологічну повноту національної мови в її літературних та діалектних виявах. Настанова на вивчення номінацій зі значенням ‘діти’ як складників цілісного утворення, яке можна інтерпретувати в межах лексико-семантичного поля (далі – ЛСП), закономірно приводитьдо виокремлення об’єкта, що відзначається особливою пізнавальною значущістю. Особливої актуальності набуває системне вивчення, конституювання складників ЛСП «діти», зумовлене процесами динаміки лексичного складу мови, викликаними розвитком соціальних діалектів. З’ясування закономірностей відображення в одиницях означеного лексико-семантичного поля результатів пізнавальної діяльності народу природним чином стимулює інтерес до складників їхньої семантики, які детермінуються ціннісною категоризацією фрагмента дійсності «діти». Як важливий чинник лексичного складу мови номінації, що позначають дитячий період життя людини, демонструють свою зумовленість поліфункційністю мови і в такій своїй якості є носіями оцінної, емоційно-експресивної, лінгвокультурної інформації, що потребує лінгвістичного дослідження. Усе сказане вище й визначає важливість та наукову актуальність магістерської роботи. Системне, різноаспектне вивчення коцепту «діти» дає можливість висвітлити етнокультурну семантику окремих номінацій, розглянути взаємодію лінгвальних та екстралінгвальних чинників у формуванні національно маркованих фрагментів мовної картини світу, належних до дитячого віку людини. Мета роботи полягає в з’ясуванні генезису складників ЛСП «вік людини», зокрема концепту «діти», визначенні особливостей його структурно-семантичної організації як фрагмента національної мовної картини світу, виявленні специфіки репрезентації лінгвокультурної семантики окремих назв.