Abstract:
Після Першої світової війни та поразки визвольних змагань початку XX ст. значна частина українських земель (площею близько 146 тис. квадратних кілометрів) була анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Понад 6,6 млн. українців, в основному колишніх підданих Австро-Угорської монархії, були позбавлені права на самовизначення. З санкції і підтримки країн Антанти і Четвертного союзу на початку 1918 року Румунія вторглася в Бессарабію. Остаточну угоду на загарбання Бессарабії Румунією уряди Великої Британії, Франції, Італії і Японії висловили на Паризькій мирній конференції. Тоді ж, в склад Румунії була включена і Буковина. 25 червня 1919 р. Верховна Рада Паризької мирної конференції ухвалила рішення передати Східну Галичину під тимчасове управління Польщі за умови надання їй автономії та проведення плебісциту. В результаті підписання 18 березня 1921 р. Ризького мирного договору між Радянською Росією і Україною, з одного боку, та Польщею - з іншого до Польщі відходили Західна Волинь і Західне Полісся. До новоутвореної Чехословацької республіки, кордони якої були визначені Версальським, Сен-Жерменським і Тріанонським договорами, крім чеських земель і Словаччини увійшла Закарпатська Україна. Мета роботи - з’ясувати особливості і наслідки еміграції із Західної України в 1919-1939 роках.
