Аннотации:
Вагомість актуальності теми обумовлюється також тим, що у в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. в відбувся найбільший розвиток пізнього протестантизму на цій території. По-перше, у кінці ХІХ ст. оформлюється відношення держави до пізнього протестантизму і це проявляється у різних нормативно-правових актах. По-друге, під впливом революції 1905-1907 рр. царський уряд змушений був легалізувати їх, як релігійні організації. По-третє, у той період, незважаючи на переслідування владою та опір православної церкви, протестантам вдалося розширити географію існування, збільшити число прибічників та досягли догматичної і організаційної кристалізації окремих напрямків пізнього протестантизму. Отже, протестантські конфесії посилили свій вплив та зміцнили становище, а також розгорнули активну місіонерську працю. Таким чином, вони вступили в боротьбу за прихильність віруючих із Російською православною церквою. Мета дослідження полягає в з’ясувати розвиток та поширення пізньопротестантських громад в Російській імперії, проаналізувати їх правове становище та оглянути напрями діяльності в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.
