Аннотации:
У складній системі духовно-культурних і ціннісних суспільних орієнтирів та констант виразної значущості набувають музеї — соціокультурні інститути, які органічно поєднують історичну пам’ять народу з процесами формування і творення національної свідомості. Від часу виникнення й до сьогодення музейна справа в Україні пройшла довгий і складний шлях, але не обмежилась лише стінами музейних приміщень чи колекціями старожитностей, раритетних речей. Музеї стали важливими осередками духовності й культури, засобами формування громадянського світогляду, а тому не могли залишитись поза увагою держави. На державному рівні посилений інтерес до історії та культури народу знайшов своє практичне відображення у розробці механізмів державної політики щодо пам’яткоохоронної діяльності, збереження та поповнення музейних фондів, а також адаптацією цієї діяльності до світових норм та стандартів. Проте, здійснення таких заходів не було б можливим, якби раніше, у попередні десятиліття, чи, навіть, століття, історики, археологи, краєзнавці не займались формуванням та збереженням давньосховищ, музеїв, бібліотек. Відповідно, описуючи результати своєї роботи на сторінках різних наукових видань, вони передали наступним поколінням зацікавлених у цій справі людей свій неоціненний досвід, який, звісно, значно полегшує роботу в цьому напрямку нашим сучасникам. Мета роботи. На основі комплексного й об’єктивного вивчення наукових джерел здійснити аналіз теоретичних, історичних та практичних аспектів розвитку музейної справи, які в середині ХІХ — 20-х рр. ХХ ст. вплинули на створення й розвиток музею в Кам’янці-Подільському.
