Abstract:
Національне відродження у сфері державотворчій, історико-філософській, культурній, емоційній неможливе без окреслення історичних традицій. І ось тут на перший план виходить слово, література, наш тисячолітній духовний спадок. На сьогоднішній день творчість українського історичного романіста залишається недостатньо вивченою, не простежено різні аспекти його творчої системи. Звернення до його історичної романістики є спорадичними. Не існує системного аналізу прози Івана Білика, який би розкрив увесь широкий діапазон творчості митця та визначив його місце у літературному процесі ХХ століття. Біографія романіста, доступна широкому загалу, так само залишається стислою і не дає вичерпного уявлення про життя письменника. Актуальність теми полягає в тому, що за останній час зростає зацікавленість власного історією, історію своєї землі. І якщо праці істориків не доступні широкому загалу (як через малий тираж, так і через складну мову написання), то історичні романи здатні заповнити цю лакуну. Знавцем історичного минулого нашого народу виявився український письменник Іван Білик (1930 – 2012). Він став лауреатом Шевченківської премії у 1991 році одночасно з Василем Стусом. Належачи до покоління письменників, які творили в часи великого погрому – роки керівництва Україною В. Щербицьким та його помічником з питань ідеології Маланчуком, І. Білик зумів вистояти і не зрадити своєму кредо. Це були роки мабуть найбільших репресій в Україні після 1937 року. Саме в цей час письменник написав найвідоміший і найскандальніший свій твір, «Меч Арея», який став новою віхою в українській літературі і випробуванням характеру самого автора. Мета роботи полягає у з’ясуванні генези історичної романістики Івана Білика в контексті пошуків української прози другої половини XX століття.
