Аннотации:
Актуальність сформульованої проблеми зумовлюється кількома чинниками. По-перше, вивчення українознавчої проблематики є міцним фундаментом для розуміння місця і ролі української нації в світі на тлі складних і суперечливих умов сьогодення. По-друге, передові вітчизняні учені кінця XIX – першої третини XX ст. були виразниками української національно-державної ідеї. Їхні наукові студії допомагали сучасникам і сприяють нині теперішньому поколінню українців пізнавати свою справжню сутність. Українознавча наука була і залишається рушієм національної самосвідомості. По-третє, розвиток українознавчих знань відбувався синхронно з розвитком боротьби за українську державність. У ХІХ ст. – першій третині XX ст. відбувався процес зародження, розвитку та згасання українознавчих наукових осередків. Здобутки вчених-українознавців 1920-х рр. стали основою для національного відродження. Мета дослідження полягає у вивченні процесу становлення й поступу наукового українознавства наприкінці ХІХ ст. – у першій третині ХХ ст. Зважаючи на актуальність означеної проблеми та потребу комплексного висвітлення розвитку українознавчого наукового руху варто проаналізувати тенденції розвитку різних академічних українознавчих осередків, їх об’єднавчі мотиви діяльності на користь примноження знань про українську державність та становлення українства. Об’єктом дослідження є діяльність наукових осередків і корифеїв українознавчої науки в кінці ХІХ – першої третини ХХ століть, наукові та науково-популярні праці з українознавства, в яких відображений розвиток його теоретико-методологічних основ. Предметом дослідження є процес зародження, поступу і тенденції розвитку наукового українознавства як комплексної системи наукового пізнання України та українців.
