Аннотации:
Простір як макроконцептуальне утворення цікавив багатьох учених лінгвістів та досліджувався у різних ракурсах. Так, у структурно-семантичному аспекті показовим є твердження про антропоспрямованість простору, його організацію навколо людини, яка ставить себе в центр макро- та мікрокосмосу, у семіотичному – простір розглядався у межах опозиції свій/чужий в міфопоетичній та релігійній моделях світу. Водночас шлях уявляється як образ зв’язку між двома позначеними точками простору, який об’єднує та нейтралізує опозиції свій/чужий, внутрішній/зовнішній, близький/далекий, сакральний/профанний. Разом з тим дослідження у зіставному аспекті когнітивної структури концепту «шлях» на матеріалі генетично неспоріднених мов, а саме німецької та української мов не представлене у сучасному мовознавстві. Необхідність аналізу лінгвокультурного концепту шлях у дусі антропоцентризму і з урахуванням новітніх досягнень когнітивної лінгвістики, а також визначення місця цього концепту в картинах світу порівнюваних мов і зумовлюють актуальність магістерської роботи. Метою роботи є комплексна характеристика мовного концепту «шлях» в німецькій та українській мовах з урахуванням лінгвокультурологічних чинників.
