Аннотации:
У 20-30-ті роки ХХ століття питання безпеки та роззброєння було надзвичайно актуальним та важливим для європейського суспільства. Відбувався процес пошуку шляхів вирішення існуючих проблем та протиріч між передовими європейськими країнами. Європа потребувала створення нової системи «рівноваги сил», в основі якої мали бути мирні договори, що, у свою чергу, гарантувало б дієздатність такої системи. Необхідно було попередити зростання військової небезпеки та не допустити розв’язання нової війни. Актуальність роботи обумовлена тим, що в наш час на планеті як і раніше існують режими, які є потенційними агресорами, і ставлення до їхньої політики є постійним предметом розгляду Ради Безпеки ООН. На порядку денному з моменту закінчення Другої світової війни і аж до теперішнього часу як і раніше стоїть питання про те, як будувати політику відносно вогнищ напруженості, чи варто їх «задобрювати» і які повинні бути межі подібного умиротворення. Протягом повоєнного періоду ці проблеми вирішувалися по-різному, але дискусії на тему доцільності політики умиротворення як в попередні десятиліття, так і сьогодні неодмінно супроводжують процес розв’язання конфліктних ситуацій на міжнародній арені. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі значного кола джерел та наявної літератури охарактеризувати міжнародну політику 20-30-х рр. в питанні створення системи колективної безпеки і врегулювання проблеми озброєння.
