Abstract:
З 1654 по 1667 рр. тривала російсько-польська війна, в ході якої Москва та Варшава вирішували суперечку стосовно домінування в регіоні Центрально-Східної Європи. У цьому сенсі в російсько-польських відносинах гостро постало й українське питання. Україна постала таким собі «золотим яблуком», володіння яким і забезпечувала вирішальну перевагу над противником та давала змогу розраховувати на реалізацію стратегічних планів. Саме тому боротьба за Україну була жорсткою та безкомпромісною. Вона відбувалася в багатьох площинах. По-перше, військове російсько-польське протистояння розгорнулося, зокрема, й на теренах України. Саме «український фронт» часто відігравав вирішальну роль в перебігу боротьби Москви та Варшави. По-друге, кожна з протиборствуючи сторін намагалася досягти успіху у відносинах з козацькою Україною, зафіксувавши там своє домінуюче становище. По-третє, питання України поставало і у відносинах Росії та Польщі з третіми сторонами (Крим та Туреччина, Швеція). Насамкінець, українська проблематика посіла одне з чільних місць в ході російсько-польських мирних переговорів, які розпочалися уже з 1656 р. і з перервами тривали, аж до 1667 р., коли в Андрусові цей тривалий процес завершився укладенням договору про перемир’я, одним з ключових пунктів якого був поділ України. Мета роботи: на основі аналізу джерел та історичної літератури висвітлити перебіг дипломатичного протистояння між Москвою та Варшавою навколо вирішення українського питання, проаналізувати зміни у підходах сторін до вирішення проблем, пов’язаних з козацькою Україною та динаміку просування до компромісу у вигляді поділу українських земель між Росією та Польщею.
