Abstract:
Сучасна Україна, змушена з 2014 р. протистояти збройній агресії Росії, зіштовхнулась із цілим рядом викликів. Одним із найгостріших серед них стало надання матеріальної, медично-реабілітаційної та психологічної допомоги учасникам бойових дій, а також членам їх родин. За даними вітчизняного оборонного відомства, з 18 березня 2014 р., коли в Сімферополі загинув перший український військовий, до весни 2021 р. загинули понад чотири тисячі захисників України. У багатьох із них залишились дружини, діти, батьки похилого віку, інші родичі. Ці люди заслуговують на підтримку з боку держави і суспільства, однак не завжди подібна підтримка є вчасною та адекватною. Зауважимо, що дана тема лише побіжно розглядалась вітчизняними дослідниками, що висвітлювали окремі її аспекти. Більше того, ряд авторів радянської доби цілковито ігнорували будь-які здобутки царського уряду у даній сфері; водночас сучасні російські історики, активно звертаючись до вказаної тематики, в більшості випадків висвітлюють її в загальноімперському масштабі, ігноруючи специфіку окремих регіонів імперії, в тому числі Правобережної України з її етнічним та релігійним різноманіттям, низьким рівнем урбанізації тощо. Мета дослідження – проаналізувати правову базу та практики втілення надання допомоги сім’ям загиблих вояків та інвалідам на Правобережній Україні в пізній імперській період.
