Abstract:
У монографії, – на основі аналітичної інтерпретації свідомості драматичного персонажа, – обґрунтовується, що «свідомість» у літературознавстві може слугувати специфічним засобом створення можливостей для координування рекурсивних площин між реальністю та теоретично безкінечними відображеннями, оскільки художні тексти, у яких герої наділені когнітивними властивостями, є породженням когнітивної діяльності творця. Художньо сконструйована свідомість персонажів віддзеркалює сутність процесу конструювання відображень як конститутивної властивості свідомості. Встановлено, що репрезентація категорії свідомості у драматургії обумовлюється жорсткими рамками драматичної форми, які регламентуються побудовою драматичної дії у параметрах динамічності, напруженості, чіткості за допомогою засобів безпосереднього відображення динаміки (у вигляді вчинків, подій), їх словесних еквівалентів, діалогічної форми. Категорія свідомості у заданих драматичною формою вимірах характеризується концентрацією вираження внутрішніх процесів, які виявляються через дію та прирівняні до дії висловлювання драматичних персонажів. Доведено, що у драматургії відбувається кристалізація та стрімке вивільнення художнього смислу; за допомогою архітектонічних обмежень організовується та перерозподіляється внутрішня багатоманітність і багатозначність категорії свідомості. Основні ідеї та положення монографії пройшли масштабні апробації внаслідок здійснених авторкою численних публікацій та її участі у багатьох вітчизняних і міжнародних наукових конференціях. Для наукових працівників, літературознавців, учителів, аспірантів, магістрантів, студентів.
