Аннотации:
Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному освітянському просторі зумовлюють нагальність розв’язання комплексних соціально-педагогічних завдань, серед яких важливе місце посідає формування готовності дитини до навчання у школі, що є інтегративним результатом соціально-психологічної, соматичної зрілості дитини та підсумком її виховання й навчання в закладі дошкільної освіти і в сім‘ї (Л. Божович, Л. Венгер, Н. Головань, Б. Ельконін, І. Любарська та ін.). Готовність дитини до навчання у школі значною мірою визначається її мовленнєвою готовністю, яка є багатокомпонентним, складно організованим психологолінгвістичним новоутворенням, що потребує певної підготовки. Виховання свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння шкільних знань, умінь і навичок передбачає навчання дітей чистому і правильному мовленню, збагачення й активізацію словника, оволодіння засобами спілкування його ініціювання та налагодження контактів з оточуючими. Спостереження науковців і практиків в період адаптації першокласника до шкільних умов, свідчать про відхилення від вікових нормативних показників за всіма напрямами мовленнєвого розвитку. Такі діти здебільшого мовчазні, соромливі, безініціативні, уникають мовленнєвих контактів з однолітками і дорослими. Тому вивчення проблеми формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі набуває особливої актуальності. Мета дослідження: дослідити педагогічні умови формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.
