Abstract:
Гумор та сатира відіграють велику роль у безпосередньому та опосередкованому спілкуванні, адже є притаманними і узуальній мовній, і немовній поведінці, і її художнім формам. Різнобарвність цього феномена викликає інтерес учених шкіл різних напрямів, зокрема мовознавців. Недостатня вивченість проблеми комічного в лінгвістиці виявляється вже в тому, що в сучасній філологічній літературі немає єдиної точки зору на класифікацію смішного, адже ряд вчених традиційно протиставляють гумор сатирі та іронії, тоді як інші вважають його поняттям родовим, що охоплює широке коло явищ, як то жарт, насмішку, гостроту, іронію, сатиру тощо За останні десятиліття проблема комічного в художніх творах розглядалась здебільшого у літературознавчому аспекті. У сучасних текстах подекуди буває складно провести чітку межу між високим та низьким, сатиричним, іронічним або суто гумористичним. Яскравим прикладом поєднання різних граней комічного можуть слугувати твори Остапа Вишні та Всеволода Нестайка. Об’єктом дослідження є прозові гумористичні твори для дітей. Предметом дослідження постають лінгвостилістичні засоби творення комічного в творах Остапа Вишні та Всеволода Нестайка. Мета роботи – дослідити своєрідність комічного у творах для дітей, визначити засоби творення комічного до яких вдаються письменники.
