Аннотации:
Загострення глобальних проблем наприкінці XX – на початку XXI ст. змусило людство шукати шляхів їх розв'язання. Чимало аналітиків вбачає вихід із цієї ситуації не тільки в удосконаленні організації суспільства, а й у зміні ролі та функцій освіти. В результаті практичної діяльності вчителів і методистів, наукових досліджень 90-х рр. XX ст. склалася нова трансформаційна (критично-креативна) парадигма освіти. На відміну від старої (адаптивної) парадигми вона запропонувала кардинально нові погляди на роль освіти в житті людини, її зміст, принципи, мету, завдання. Безпосередніми здобутками реформ освітнього сектора в Україні є запровадження 12-річної школи, створення платформи для функціонування системи моніторингу якості освіти, модернізації її змісту. Успішний прогрес на цьому шляху неможливий без ретельного вивчення позитивного досвіду зарубіжних країн з метою вироблення національної освітньої стратегії в руслі загальних підходів світової спільноти. Отже, актуальність нашого дослідження зумовлюється: по-перше, інтеграцією України в європейський освітній простір, в ході якої при створенні нормативно-правового та навчально-методичного забезпечення вивчення історії в школі повинен ураховуватись досвід перетворень у викладанні історії в європейських країнах; по-друге, відсутність в українській методичній літературі праць, в яких узагальнюється європейський досвід навчання історії в зарубіжній школі. Мета роботи полягає в дослідженні та узагальненні досвіду європейських країн щодо розробки стандартів і програм з історії, вивчення особливостей викладання історії в системі шкільної освіти, пов’язаних з ним.
