Abstract:
Обрана проблема дослідження є актуальною та пояснюється, по-перше, потребами сучасного суспільства у всебічно розвиненій особистості, здатній переконливо та аргументовано доводити власну думку, по-друге, недостатнім вивченням її в сучасній методичній літературі, по-третє, недосконалістю вмінь і навичок молодших школярів складати діалогічні висловлювання, по-четверте, низьким рівнем знань учителів та вихованців про діалог та специфічність його змістовної, мовної і структурної організації. Уміння будувати свої висловлювання, вступати в діалог залежить від словникового запасу дітей. Важливу роль у збагаченні словника учня відіграють оточення й умови, серед яких він живе. Ті чи інші елементи діалогічного мовлення учень черпає з мови батьків. Рідних, знайомих, читаючи навчальну і художню літературу, наслідуючи мову вчителів. Але найбільш збагачується словник кожного учня в процесі навчання в закладі загалної середньої освіти – на уроках української мови та інших дисциплін. Мета дослідження: проаналізувати підходи до визначення суті та змісту поняття “діалог”, “діалогічна єдність” у сучасній педагогічній науці; розробити уроки у формі діалогічної взаємодії, рольової гри (структуру, можливості, основні вимоги до упорядкування матеріалу, що вивчається); продемонструвати можливі форми і види комунікативних вправ, що сприяють формування діалогічного мовлення.
