Аннотации:
Проблема мовленнєвого розвитку набуває актуальності з огляду на розширення функцій української мови як державної в усіх сферах життєдіяльності українського народу, необхідністю піднесення національної самосвідомості його громадян, особливо молоді. У реальному спілкуванні жоден із видів мовленнєвої діяльності не існує ізольовано, оскільки реальне спілкування – це взаємодія партнерів. У того, хто говорить, наприклад, завжди є мовленнєвий намір вплинути на слухача, а отже, очікується відповідна реакція. Для того, щоб брати участь у спілкуванні, учень повинен володіти як продуктивними вміннями (говоріння, письмо), так і рецептивними (аудіювання, читання). Розвиток мовлення дітей як одне із основних завдань їхнього інтелектуального виховання має стати серцевиною, основою роботи класовода як на уроках мови, так і на уроках читання, де вчитель має змогу спеціально розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас. Під час читання словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними та яскравими. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання збільшується питома вага лексики. Тексти для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов’язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в позаурочний час. Мета роботи: розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити методику, спрямовану на формування комунікативно-мовленнєвих компетентностей учнів початкових класів на уроках мови і літературного читання в процесі опрацювання тексту як мовної одиниці.
