Аннотации:
Серед чинників розвитку особистості провідне місце належить спілкуванню, яке є об’єктивною необхідністю існування суспільства і людини в ньому. Адже природа людини інтерактивна за своєю сутністю, тобто саме у спілкуванні з подібними собі індивід вибудовує соціальні зв’язки та суспільні відносини. Особливим періодом, що створює сприятливі можливості для формування культури спілкування зростаючої особистості, є вік 5 – 7 років, тобто час переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку. У цей час спілкування постає основним засобом обміну інтелектуальними і моральними цінностями між дітьми, найбільш природного, невимушеного налагодження міжособистісних відносин, важливим джерелом розвитку емоційної сфери, орієнтиром для самооцінки і самовираження. Підтвердження цієї думки знаходимо у працях Н. Богуславської, О. Казарцевої, М. Лісіної, Н. Стаднік, З. Смелкової, О. Смирнової, Ю. Соловйова, О. Чернишова, Л. Шипициної та інших, які зазначають, що протягом цього періоду в дітей формуються позаситуативно-особистісна форма спілкування з дорослими та однолітками, більшого усвідомлення набувають уявлення про етичні стереотипи міжособистісної взаємодії, спостерігається активне прагнення до її реалізації у відносинах з іншими. Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу наукової літератури обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови формування основ культури спілкування у дітей 5-7 років в умовах навчально-виховного комплексу „дошкільний навчальний заклад – початкова школа”.
