Abstract:
Дослідження культурної самобутності народу залишається одним із актуальних напрямів розвитку сучасної лінгвістики, тому закономірно, що в останні роки зросло зацікавлення національно-мовною картиною світу українців. Дослідження феномену мови як невід’ємної частини свідомості людини, де знаходить відображення об’єктивна реальність і сама людина як суб’єкт пізнання багатогранного життя. Набуті століттями досвід і знання про оточуючий світ реалізуються у вигляді стереотипних образів, символів, концептуальних метафор. Важливими кодами української культури дослідники називають номінації рослин (барвінок, калина, мак), тварин (лелека, голуб), оселі та її елементів (вікно, двері, поріг, піч) та ін. У говірковому мовленні, як і в літературному стандарті, фразеологізми завжди мають етнокультурний компонент, який може дещо по-різному презентувати рівень виразності, але чітко виявлятися у часовому та просторовому зіставленні. Незважаючи на посилений інтерес дослідників до народної фразеології, на рівні східнослов’янських мов ґрунтовних досліджень потребують визначальні для етносів концепти культури, зокрема ті, що номінують архітектурно- будівельне семантичне поле – оселю, її елементи, господарські будівлі, об’єкти обійстя та ін.
