dc.description.abstract |
Характер – це індивідуальне поєднання існуючих якостей особистості, які виражають відношення людини до дійсності та проявляються у її поведінці, вчинках. Це поняття містить у собі складну внутрішню діалектику. Воно використовується для визначення людської індивідуальності, тобто того, що відрізняє конкретну людину від усіх інших, що робить її унікальною. Разом з тим, в кожній унікальності спостерігаються риси, які притаманні й іншим людям. В протилежному випадку будь-яка класифікація, та власне вживання даного поняття, втратило б увесь зміст. Саме риси, сторони, якості, особливості людини відображають це поняття. Проблема характеру та його розвитку має давню історію і відноситься до найбільш складних і важких у психології. Глибина постановки та розробки даної проблеми сягають часів Стародавньої Греції. Дослідженням характеру та його проявів займались такі мислителі, як: Платон, Феофраст, Арістотель. Але незважаючи на це, проблема характеру є вічно новою, тому що виникає постійно: з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і в зв’язку з турботами про його виховання. Характер формується, розвивається і змінюється у практичній діяльності людини, відображає умови і стиль її життя. Але основи характеру його особливості закладаються в дошкільному віці під впливом батьків і вчителів. Саме тому дуже важливо, щоб вплив був позитивним і сприяв розвитку у дітей позитивних якостей та властивостей характеру. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити особливості впливу порушень мовлення на розвиток характеру. |
uk_UA |