Abstract:
Мовленнєва компетенція дітей визнана однією з провідних базових характеристик особистості, що формується в процесі її розвитку. Означений феномен включає в себе вміння адекватно й доречно практично послуговуватися мовленням у конкретних ситуаціях спілкування, використовуючи задля цього як мовні (інтонація), так і немовні (міміка, пантоміміка) засоби виразності мовлення. Мовленнєвий розвиток дитини зумовлений формуванням мовленнєвої, художньо-мовленнєвої, комунікативної компетенцій, що забезпечують її повноцінне спілкування в людському суспільстві. Дитина з добре розвиненим мовленням легко вступає в спілкування з оточуючими, може зрозуміло висловлювати свої думки, бажання, задавати питання, домовитися з однолітками про спільну діяльність. Інша ситуація складається з дітьми, які мають порушення мовлення. Невиразне мовлення дитини утруднює її взаємини з людьми і нерідко накладає відбиток на її характер. Набуття молодшими школярами комунікативної компетентності передбачає розвиток їх усного та писемного зв'язного мовлення. Писемна форма зв'язного мовлення відіграє визначну роль у процесі формування психіки дитини. Оволодіння нею, як стверджують психологи, суттєво впливає на розвиток інших форм мовлення. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити методику навчання усного і писемного мовлення молодших школярів з використанням інноваційних технологій у процесі всіх чотирьох видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, говоріння, читання й письма.
