Abstract:
З кожним роком кількість дітей, які йдуть до школи і мають порушення поведінки, зокрема, такі як імпульсивність або гіперактивність збільшується. Будь-яке порушення, незалежно від причин виникнення, вносить певні зміни в особистісний розвиток, в основному ці зміни носять негативний характер. Так, імпульсивність негативно впливає на всі сфери діяльності: навчальну, ігрову й ін., а також на взаємини з дорослими і однолітками. Помітно збільшилась і кількість дітей молодшого шкільного віку, у яких відмічається мовленнєві порушення, такі як дислалія, загальний недорозвиток мовлення та ін. Якщо крім мовленнєвих вад у дитини є порушення в поведінці, то їй значно важче і навчатись, і адаптуватись до умов навчання. Дезадаптація проявляється у неуспішності в навчанні, надмірній розгальмованості або загальмованості, в слабкому контролі за виявленням почуттів, а також в прагненні привернути до себе увагу. Імпульсивність створює учневі труднощі в навчанні, по-перше страждає увага, дитина не вміє розподіляти її, на уроці такий учень сам неуважний і відволікає увагу інших, його важко зацікавити чим-небудь. Відповіді швидкі необдумані. Педагогам важко працювати з такими дітьми, особливо коли такий учень «зриває» урок. Надмірна активність негативно впливає і на стосунки з батьками. їм соромно за поведінку своїх дітей. Вдома діти неслухняні, не запам’ятовують прохання чи доручення, що примушує батьків застосовувати часто покарання, читання нотацій, хоч ці заходи є безрезультатними. Дорослі постійно чують зауваження на рахунок поведінки власних дітей з боку оточуючих, тому часто перебувають в стані емоційної напруги. Діти відчувають це і самі стають емоційно напруженими. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально визначити шляхи та засоби корекцїйної роботи з гіперактивними дітьми, спрямованої на формування у них навичок саморегуляції.
