Abstract:
Мовлення – провідний засіб людського спілкування, могутній чинник набуття знань, пізнання оточуючої дійсності. Важливо, щоб кожна людина могла сповна користуватись ним у своїй життєдіяльності Одним із основних джерел формування особистості дитини є оволодіння рідною мовою та мовленням. Навчання дітей рідній мові, розвиток мовлення надають великих можливостей для розв’язання багатьох завдань: розвитку пізнавальної сфери, загальної обізнаності та вихованості дітей, є основою формування особистості. Заїкання визначається як своєрідне, переважно реактивне (функціональне) дискоординаційне порушення мовленнєвого розвитку. Зовні виявляється у судомних порушеннях ритму мовлення, його темпу, плавності, зв’язаних з попередніми і одночасно хворобливими неврологічними і психічними змінами, особливо в емоційній сфері та найчастіше пов’язане з психофізичним станом хворого. Проблема заїкання – одна з найдавніших проблем в історії вчення про порушення мовленнєвого розвитку. Проте, і до сьогоднішнього дня, при всій важливості цього питання, не існує єдиного систематичного підходу до вивчення та корекції цього порушення мовленнєвого розвитку. Сучасний рівень розвитку логопедії вимагає, з одного боку, широкого впровадження результатів наукових досліджень у практику, а з іншого – систематизації досвіду психологів, психоневрологів, практиків і узагальнення багатого матеріалу, отриманого в ході практичної корекційно-розвивальної та педагогічної роботи. Мета дослідження − полягає у аналізі теоретичної бази, узагальненні досвіду логопедичної роботи для вдосконалення методики формування мовленнєвого дихання у подоланні заїкання.
