Abstract:
Спілкування як об'єкт наукового знання має багато трактувань. У вітчизняній педагогіці і психології поширене розуміння спілкування як комунікативної діяльності, що здійснюється за допомогою мови та мовлення, ця діяльність набуває специфічні особливості і позначається як навички спілкування та визначається навичками спілкування. Саме навички спілкування та навички спілкування є найбільш універсальною і поширеною в людському суспільстві формою спілкування (Н. Жинкин, А. Леонтьєв та ін.), що визначає значимість її формування у дітей в процесі цілеспрямованої педагогічної діяльності. У дітей із порушеннями інтелекту у різній формі й у різному ступені проявляється порушення комунікативних навичок. У цьому контексті загальною рисою для таких дітей є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуації взагалі або вузькоситуативно з допомогою дорослого, розлади поведінки, труднощі у контактах, підвищена емоційна стомлюваність. Це вимагає цілеспрямованого процесу формування навичок спілкування та застосовувати їх на практиці. Крім цього, саме спілкування є дієвим засобом закріплення нових мовленнєвих умінь і навичок, розвитку зв’язного мовлення у дітей з порушеннями інтелекту. Мета дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій щодо формування навичок спілкування у старших дошкільників з порушеннями інтелекту.