Abstract:
Сучасний етап вивчення порушень мовної комунікації у дітей, обумовлених різними розладами головного мозку, характеризується розглядом труднощів функціонування мови у взаємозв’язку з паралінгвістичною системою, основним компонентом якої є кінетичні засоби спілкування. Експериментально психологічні дослідження свідчать про те, що 2 \ 3 всієї інформації про партнера по спілкуванню, його наміри виходять від безпосереднього спостереження комунікативної поведінки. Саме паралінгвістичний аспект, будучи важливим компонентом мовленнєвої діяльності, забезпечує мотивацію спілкування, комунікативну інтенцію, зміну структурно-семантичного змісту повідомлення. Невербальна комунікація відіграє особливу роль, коли мовні засоби обмежені і недостатньо виконують функцію спілкування. У зв’язку з цим дослідники, відзначають наявність особливих міміко-жестикуляторних засобів і невербальних вокалізацій, які вигідно відрізняються від вербальних елементів синтаксичної структури. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально визначити умови, які сприяють виникненню вербальних засобів комунікації, і забезпечують розвиток кінетичних засобів спілкування як найважливішої складової комунікативної діяльності дитини.
