Abstract:
Сучасна українська школа розглядає кожну дитину не як об’єкт педагогічного впливу, а як особистість, що інтенсивно розвивається у процесі навчальної діяльності. Щоб майбутній учень займав активну позицію під час навчання, він повинний мати потужні джерела мотивації. Вона формується шляхом впливу на внутрішній світ дитини, починаючи з дошкільного віку, спрямовує її на розвиток власних здібностей і нахилів. Основним у педагогічному мистецтві педагога є уміння спонукати, а не примушувати. Вихователь стимулює дитину робити все із власної волі, до того ж із бажанням та втіхою. Основою теорії і практики мотивації є оптимістична гуманістична концепція, зорієнтована на значні потенційні здібності самих дітей. Вона ґрунтується на положенні, що саме спонукальна, а не примусова сила здатна перетворити дитину з об’єкту впливу педагогів на суб’єкт власного розвитку. Мета дослідження: теоретико-методологічне та експериментальне дослідження мотиваційних стимулів навчальної діяльності дітей дошкільного віку та визначення психолого-педагогічнх умов їх формування.
